Перечинці вважають, що це може зробити Мирослава ГУРАНИЧ
Закарпатське містечко Перечин опинилося на тому рубежі, коли його мешканцям знову доведеться визначити своє майбутнє – бачити Перечин таким, яким він є нині, чи повернути місто до того жахливого вигляду, що воно мало кілька років тому. Відтак – Перечин відродився на очах.
У цьому може переконатися всяк, хто відвідає райцентр, що за 20 кілометрів від Ужгорода. Остаточне слово перечинці скажуть цієї неділі, 3 травня. Сьогодні ж поговоримо про райцентр із пенсіонеркою Марією Андріановою, головою Ради ветеранів Перечинського району Михайлом Миковичем та письменником, почесним жителем Перечина Іваном Козаком.
ПРОЦВІТАННЯ КРАЇНИ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МАЛЕНЬКИХ МІСТЕЧОК
– Маріє Василівно, як оцінюєте діяльність нинішньої в. о. міського голови Перечина Мирослави Гуранич?
– Мирослава Іванівна – дуже добра людина. Якось у мене загострилася хвороба, а грошей на ліки не було. Мінімальної пенсії не завжди вистачає… У мене не було іншої ради, як звернутися до керівника Перечина Мирослави Гуранич. Вона хороша жінка, з нею в будь-який час можна зустрітися серед міста й поговорити… Також радо прийме людей із проблемами навіть тоді, коли в неї не прийомний день.
Як я до неї прийшла, Мирослава Іванівна мене вислухала й тут же допомогла написати заяву на отримання матеріальної допомоги. Знаєте, гроші хоч і невеликі, але вони мені допомогли поправити здоров’я.
Я від душі вдячна Мирославі Іванівні. І дуже її поважаю. І не лише я. Вона ходить до церкви, така приємна у спілкуванні…
– Схоже, ви зі своїм вибором на нинішніх перегонах визначилися…
– Так. І я хочу побажати Мирославі Іванівні, аби якнайдовше керувала нашим містом. Бажаю їй щастя, здоров’я і натхнення. Вона зробить усе для того, щоб процвітав наш Перечин, а відтак – і вся держава Україна, яку я дуже люблю.
ВИДНО РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ
– Михайле Івановичу, ви корінний житель Перечина?
– Я народився на Перечинщині, а в райцентр переселився 1940 року. У молодості вчився на перукаря. Але не став ним, оскільки мене забрали до трудового табору в Угорщину. 1944 року перевели в такий самий у тодішньому селі Доманинці. Звідти – забрали в Люту, де залучили до будівництва споруд оборонної лінії Арпада. 1944 року я добровільно пішов до Червоної Армії. Потрапив на 4 Український фронт. 13 січня 1945 року в Ужгороді зазнав поранення. Тоді ледь не загинув.
– А що робили у післявоєнний період?
– Працював у сфері торгівлі. Пройшов шлях від продавця до завідувача торгової бази.
– На ваших очах, отже, минула новітня історія Перечина. Як оцінюєте діяльність нинішньої в. о. міського голови Мирослави Гуранич?
– Не хочу бути голослівним, але, сказати правду, люди самі бачать діяльність Мирослави Іванівни. Я часто спілкуюся з ветеранами. Вони свідчать про те саме: наслідки праці Мирослави Гуранич очевидні. За останні роки в Перечині зробилося стільки, скільки не робилося за весь попередній період. Дороги відремонтовано, місто впорядковане. Я не агітую – кажу так, як є. Одно слово, видно, що Мирослава Іванівна хоче працювати і працює уже нині. До чергових виборів міського голови залишилося не так уже й багато, так що, думаю, хай би ця людина показала свою роботу до того, як вони настануть.
– Ви, як голова ветеранської організації, зверталися з якихось питань до міської влади?
– Звертався. І жодного разу не залишався без допомоги. Ось нещодавно ветерани проводили нараду. Мирослава Іванівна допомогла нам фінансово, і все у нас пройшло на належному рівні.
Я бачу, що Мирослава Іванівна працює. Бачу, що Перечин активно впорядковують. І люди це все також бачать. Бажаю успіху Мирославі Іванівні.
«КУЛЬТУРА НАС ЗРОБИТЬ БАГАТИМИ»
– Іване Юрійовичу, ви живете у містечку серед мальовничих гір. Чи можна стверджувати що вас, як творчу людину, надихає перечинська природа?
– Звичайно, духовним джерелом для митця є природа. Другим – славна історія нашого краю. При поєднанні цих двох витоків можна щось творити. Але найголовніше – працювати.
– Чи можна стверджувати, що поєднання названих джерел надихнуло й на написання п’єси «Судний час», яку нещодавно презентували в облмуздрамтеатрі з нагоди 70-річчя проголошення Карпатської України?
– Так, звичайно, надихнули... Коли я став вивчати духовну, культурну і наукову спадщину Авґустина Волошина, готуючись до написання твору, переконався, що наш край, наша Срібна Земля, теж має свого Шевченка. Волошин як наш пророк: він науковець – доктор теології, фізики, математики, філософії; визнаний педагог; письменник, який успішно працював в різних жанрах: прозі, поезії, драматургії.
Про таких людей кажуть – апостол правди і науки. Авґустин Волошин не тільки теоретично шукав відповіді на питання, як поліпшити долю людей, а й практикою. Його вустами у жовтні 1928 року на відкритті Народного дому Просвіти було промовлено: «Дорогі мої краяни, народе мій любий, не треба нам так часто нарікатися на бідність, на убогість, нам треба піднести рівень культури, культура нас зробить багатими людьми». Хіба ж не актуально це сьогодні? Хіба Україна матеріально бідна зі своїм чорноземом, з науковим потенціалом, зі своїми працьовитими людьми?.. Не бідна. Вона бідна духовністю і культурою. Тому цією історичною драмою я хотів показати, якого ми мали президента. І я би хотів зажити часу, коли до нас прийде такий президент. Тоді буде все гаразд.
– Переходячи до теми сучасності, не можу не поцікавитися вашою думкою щодо виборів міського голови Перечина і, зокрема, про нинішню в. о. мера Мирославу Гуранич.
– Скажу, що нинішнє керівництво як міста, так і району, дбаючи про соціально-економічний розвиток, не забуває про збагачення культурної і духовної спадщини Перечинщини. І тому в нас так багато театралізованих свят, пов’язаних із народними традиціями. Це свідчення того, що перечинська – і міська, і районна – влада дбає про збереження культурних цінностей.
– Тобто, на вашу думку, Мирослава Гуранич – добрий для Перечина міський голова?..
– Думаю, так. Раз я сказав, що Мирослава Іванівна дбає не тільки про соціально-економічний розвиток міста, а й про духовність, культуру, то можна зробити висновок: Мирославі Гуранич можна довірити продовжити цю справу на благо Перечина й перечинців.
Розмовляв
Володимир ПИЛИПКО
