Перемога сербської співачки на конкурсі “Євробачення” значно посилила інтерес українців до цієї країни.
Тяжко сказати, наскільки велика політика вплинула на результати конкурсу, але цілком виключати цього не можна. Адже за кілька днів до конкурсу у сербському політикумі відбулися радикальні переміни, які збурили усю міжнародну спільноту і винесли сербську тему на перші шпальти газет. Особливо занепокоїлися безпосередні сусідки Сербії, а також Росія, котра традиційно прагне бути покровителькою балканських слов’ян. Тому можливо, що вибір між Марією Шерифович і нашою Віркою Сердючкою ґрунтувався не тільки на естетичних критеріях.
Події у сербському парламенті зовні нагадали минулорічні українські реалії. Обрані ще у січні депутати довго не могли ні сформувати коаліції, ні обрати спікера. Тільки минулого тижня ним став проросійський чи, скажемо так, антинатовський політик Томі слав Ніколич – заступник голови Радикальної партії (сам голова Воїслав Шешеня перебуває у Гаазьскому трибуналі з воєнних злочинів). Таке стало можливо через те, що прем’єр Воїслав Коштуніца та його Демократична партій зрадили свого прозахідного президента Бориса Тадича і увійшли до новосформованої коаліції з радикалів і лівих. Все-таки є у натурі слов’янських політиків щось спільне – схильність метатися між крайнощами, переходити з одного табору в інший, орієнтуватися не так на ідеї, як на особистості. В результаті Сербія опинилася перед загрозою тривалого протистояння між президентом у парламентсько-урядовою коаліцією, політичної кризи, аналогічної до нашої. Західні інвестори терміново відкликають свої інвестиційні пропозиції. На біржі впали котирування всіх сербських підприємств. Чи не розіграли зацікавлені зовнішні сили у Сербії той же сценарій, який вже опробувань в Україні?
Робити якісь остаточні висновки з цього приводу поки зарано. Бо якщо Л.Толстой писав, що всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, а кожна нещаслива – нещасна по-своєму, то схоже, що на держави це не поширюється. Сербія, правда, переживає ряд проблем, аналогічних до українських: падіння життєвого рівня, розчарування результатами революції 2000 р. “проти С.Мілошевича”, вагання між Заходом і Сходом. Але головна сербська проблема, на щастя, не притаманна Україні. Це проблема автономного округу Косова, де домінує албанське населення, настроєне на вихід зі складу Сербії. Ситуація в нашому Криму все ж стабільніша. Т.Ніколич прийшов до влади в результаті своїх заяв про необхідність ліквідації автономії і відновлення Великої Сербії. Це перспектива відновлення бойових дій на Балканах, як було у дев’яності роки. Тому найближчим часом головна увага натовських структур буде сконцентрована саме на цьому порохонебезпечному регіоні і меншою мірою на всіх інших частинах Європи.
Як би то не було, все ж Україна покликана продемонструвати Сербії механізми виходу із зовнішньо подібної кризи. У Сербії теж цілком можливий розпуск президентом парламенту і дострокові вибори. Правда, за їхньою конституцією, це навіть тимчасово посилить позиції спікера, але іншої ради, мабуть, немає. Отже, змагання між Україною і Сербією продовжується не тільки на естраді. У справі цивілізованого вирішення внутріполітичного конфлікту ми можемо взяти реванш за Сердючку.
