У лютому в кошарах почав з’являтися приплід. У 57-річного Михайла Бобика із Синевира Міжгірського району Закарпаття найбільша кошара в селі — 100 овець. Цієї зими чоловік планує отримати по ягняті від кожної самки.
Синевир за 18 км від райцентру Міжгір’я. Тут 5 тис. жителів. Вони переважно їздять на заробітки за кордон.
Господар веде до хліва. Приміщення замале для овець, тому Михайло звів поряд ще одне. Тримає двох коней, дві корови, курей, свиней. Має чорних та білих овечок, кількох кіз. Молодняк відгородив від решти овець дерев’яним парканом.
Чоловік виносить двох ягнят.
— Окот почався ще дві неділі назад, — хвалиться. — Уже 20 малих приплодилося. До квітня кожна із 80 овець має привести ягня. Раньше було, що дев’ять-десять овець із кошари постійно приводили по двоє ягнят. Тепер не знаю, як вийде.
Овець Михайло Бобик тримає 30 років. Порати худобу чоловікові допомагають 14-річний син Василь і 50-річна дружина Василина.
— За зиму сто овець з’їдають 20 тонн сіна, — говорить Бобик. — А я не можу всього накосити, бо туй, у горах, ніде. Вкошую 8–10 тонн, а решту купую. За тонну сіна просять 800–1000 гривень. Ще 2 тонни треба для корови, 5–6 — для коней. Віддаю до 15 тисяч гривень, а то й більше.
Отару Михайло Бобик тримає, бо любить тварин.
— Я привик до них, — каже. — А ще маю можливість заробити, бо продаю ягнята, сир, бринзу, шерсть. Та й мусить хтось у селі відроджувати вівчарство. Бо тепер у середньому люди тримають по двоє–п’ятеро овечок.
У травні Михайло Бобик випускає отару в гори. Вівчаря наймає, платить по 1000 грн на місяць.
— За сезон маю 400–450 гелет (гелета — 12 л. — ”ГПУ”) молока, — розповідає Бобик. — Закладаю на зиму по 100 кілограмів бринзи.
Навесні двомісячне ягня Михайло Бобик продає по 100–120 гривень, кілограм бринзи — 30–50, а необробленої овечої шерсті віддає по 30 грн.
— За рік заробляю якихось 5 тисяч доларів чистого, — зізнається. — Маємо на прожиття, відкладаємо.
Торік Бобик отримав дотацію від держави за розведення овець.
— Дали 3,5 тисячі гривень, — говорить він. — За приріст на овечку платять по 50 гривень.
Восени Бобик придбав для кошари 20 старих овець.
— Платив по 200–230 гривень, — додає господар. — А це, щоб мати велику отару.
Михайло Бобик годує овець сіном, купує зерно, жом, комбікорми.
Аби вберегти тварин від вовків, придбав трьох псів.
— Ми їх називаємо вівчарськими, — розповідає про собак. — Такі великі, білі, із довгою шерстю. За одного ладен віддати три-чотири вівці. Хто хоче зберегти кошару, мусить мати трьох таких. Але минулого літа вовк таки умудрився одну вівцю вкрасти.
На Закарпатті тримають 120 тис. овець. Найбільше — 33,9 тис. — у Тячівському районі, 24,5 — у Рахівському, 13,9 — у Хустському та 12 тис. овець — у Міжгірському районах.
— 2007 року закарпатцям, які тримали овець, виплатили мільйон 805 тисяч гривень дотацій із державного бюджету та 287,1 тисячі — із обласної казни, — розповідає Олександр Тюпа, 51 рік, із обласного управління агропромислового розвитку. — Держава платить за приріст та наявне поголів’я. Десь по 50 гривень за вівцю.
На фото: Михайло Бобик із Синевира Міжгірського району Закарпаття показує приплід овець (фото: Сніжана РУСИН).
