Приймальні Яценюка все більше нагадують «каси для пожертв», які навряд чи колись перетворяться на ідеологічні штаби
Як і Ющенко п’ять років тому, Яценюк вирішив іти у президенти як лідер громадянського руху. Впевнений у власній унікальності, він сподівається на провал конституційних маневрів БЮТ та Партії регіонів, які можуть закінчитись розподілом влади на двох ще до виборів.
Нарешті Арсеній Петрович позбувся останньої формальності, яка заважала йому офіційно заявити про участь у президентських виборах: минулої п’ятниці йому виповнилося 35 років. «Я не беру участь у виборах – я в них перемагаю!», – з типовим для себе пафосом заявив екс-спікер під час святкування іменин у рідних Чернівцях. Але якщо на заваді президентським прагненням «українського Обами» стає імовірна змова інших політичних сил, то перспективам потрапити до парламенту – відсутність власної.
Тернопільський урок
Насправді, переможну ходу за президентством Арсеній Петрович планував розпочати ще з Тернополя.
Тоді проект центрального штабу Фронту змін був лише проектом, а аналітична команда Ростислава Павленка тільки-но перебралася з Банкової до нового офісу на Подолі. Подейкують, там уже хазяйнував Андрій Пишний, який днями офіційно оголосив, що залишає посаду заступника Секретаря Ради Нацбезпеки і йде «на фронт».
Реальний чи «накручений» стрімкий злет особистого рейтингу дозволив Яценюку без проблем віднайти політичну опору під вибори в Тернополі. Нею стала одряхліла «Пора», яка таким чином розраховувала хоч якось нагадати про себе людям та столичному політикуму. За словами джерел у Тернополі, головними донорами кампанії повинні були стати Віктор Пінчук та Сергій Тарута. До речі, окрім власних проектів, вони фактично утримують не лише Фронт, а ще й фонд Яценюка Open Ukraine.
Однак вже коли було домовлено про оренду просторого приміщення у самісінькому центрі обласного центру, розроблено план та стратегію кампанії, олігархи начебто передумали. Кажуть, усе через позицію БЮТ, точніше його лідерки, яка віддала наказ зірвати вибори. Український бізнес звик ризикувати, але схоже, криза притупила «чуття вигоди». Хоч можливо, вони просто не вірили, що конкурентам вдасться переграти Тимошенко. І як виявилось, помилилися.
На скандальних перегонах і Свобода, і ЄЦ, і регіонали, і НУ, і БЮТ – отримали рівно стільки, скільки заслуговували. Яценюку ж тільки залишилися на пам`ять роздруковки соцопитувань, які в один голос пророкували йому перемогу.
Як фінансист із досвідом, Арсеній Петрович зробив висновки з Тернопільської невдачі, а тому всерйоз замислився над диверсифікацією спонсорських надходжень.
Маєте гроші? Тоді ми йдемо до Вас
Схоже, Яценюк швидко зрозумів безперспективність своєї стратегії. Та оскільки залежність від одного-двох олігархів також не вельми його приваблювала, він вирішив змінити стратегію – вирушити в турне, щоб створити ініціативні групи та встановити безпосередній контакт із потенційними спонсорами. Зі світу по нитці – і голому сорочка.
За квітень по всій країні були проведені зібрання, відкрито офіси та приймальні Фронту.
У західних областях Яценюк зробив ставку на «білі комірці» – людей, які так само, як і Арсеній Петрович загартувались у банківській гільдії. Зокрема, Львівську «філію» фронту очолив екс-голова правління Кредобанку Степан Кубів, Івано-Франківську – вихідець із «Фінансів та Кредиту» Володимир Шкварилюк, Тернопільську – глава обласного «Укрсоцбанку» Любов Гринчишин.
В Одесі справами тепер керує особистий повірений екс-спікера. Костянтин Ржепішевський, який нині очолює представництво МЗС України в Одесі, а за сумісництвом і регіональний Фронт змін, свого часу був радником міністра економіки в уряді Єханурова. Тоді цю посаду обіймав… Арсеній Яценюк.
У рідних Чернівцях все зрозуміло: головним «фронтовиком» призначено Олексія Каспрука – сина колишнього мера обласного центру, якого місцеві позаочі називають «мажором». До недавна він був вірний Анатолію Кінаху та Партії промисловців та підприємців. Пліткують, що саме Каспрук доклав руку до переходу колишніх львівських та донецьких «ПППУшників» від Єдиного Центру до Фронту змін.
Разом з тим, у Житомирі та Харкові Фронт очолили люди з дещо сумнівною репутацією. Так, пан Давтян – знаний на Слобожанщині бізнесмен, а крім того – почесний консул республіки Австрія в Україні. Йому належить видання «Об’єктивно» (яке віднедавна почало виходити тільки в електронній версії), обласна телерадіокомпанія «Сімон», готель «Харків» та мережа супермаркетів. Олександр Давтян завжди був рівновіддаленим від усіх політсил. Тобто майже завжди, і майже рівновіддаленим.
У 1999 році він підтримував Євгена Марчука на виборах президента, через що, як він згодом зізнався, довелося розпрощатися з частиною бізнесу. Поза тим, кажуть, він був замішаний у земельних оборудках – за посередництва колоритних Добкіна і Кернеса прихопив і собі кілька діляночок у самісінькому центрі Харкова.
У Житомирі «розмах» менший, але люди теж «впливові». Поки у місті фронтом керує Олександр Козлов. Йому належить фірма «Ярославль», що займається авіаперевезеннями вантажу: майже як у фільмі «Контрабандист» тут є навіть невеличкий військовий аеродром у містечку Озерне, неподалік від Житомира.
Водночас пан Козлов – активний політик. П’ять разів балатувався у мери Житомира. Коли програвав, постійно судився. А ще – житомиряни вважають його дещо не сповна розуму.
У «фронтовій роботі» Олександру Козлову допомагають Анатолій Ярошенко та Станіслав Жегура. Перший – колишній чиновник, очолював місцеве представництво Держкомпідприємництва, другий – директор школи № 15. Власне, пан Жегура зажив у місті не надто добру славу. Він, як і колега з Харкова, також був замішаний у земельних скандалах. За що, начебто, його з тріском звільнили із попереднього місця роботи.
За інформацією джерел «ГАРТу», віднедавна до розбудови житомирського «Фронту змін» долучився банкір: Анатолій Фещенко – вихідець із «Нашої України», нині очолює Житомирську філію «Райфайзенбанку». До речі, «авалівці» за старших і у Миколаївському фронті.
«Дуже непогана у нас організація на Вінничині, багато представників єврейської общини, – розповів ГАРТу один із співробітників центрального офісу. – Люди не ідейні, але вправні менеджери, які хочуть працювати з нами».
«Яценюк поки що вербує тільки гаманці»
Свого часу за подібною схемою працювала партія «Віче». Пані Богословська також створювала місцеві осередки лише для викачування грошей під ф’ючерсні гарантії. (Можливо тому до фронту так активно вербують банкірів – вони вміють працювати з грошима). Єдине, чого бракувало «Віче» – яскравого лідера. Вся експресія пані Богословської – ніщо у порівнянні з посмішкою буковинського яппі.
Головна перевага такої структури – можливість акумулювати усі ресурси в центрі та уникати партійно-бюрократичної волокіти. Проте як стало відомо «Гарту», на місцях уже нарікають на обмежений доступ до «тіла лідера» – все лише через посередників.
Отже, небажання створювати партію – лише піар-хід. Яценюк, як і у свій час Ющенко, йтиме у президенти на хвилях громадянського протесту. У 2004-ому це була Наша Україна, у 2009 нею хоче стати «Фронт змін». Чи буде Віктор Андрійович «технічним» – вирішувати йому.
Усе може скінчитися фальстартом
Через знайомі Арсенію Петровичу проблеми – брак коштів – Юлія Тимошенко та Віктор Янукович ніяк не залишать ідеї переписати Конституцію та убрегтись і від надмірних затрат, і від «братовбивчої» боротьби.
Схема відома усім: Тимошенко – «вічний» прем’єр, Янукович – «всенародний» президент, якого обиратимуть у парламенті. Вердикт Конституційного Суду, який скасув вибори 25 жовтня, дозволив партійним босам ще зачекати із розгортанням партійних штабів, а переговорним групам – продовжити консультації.
Хоча 27 травня прес-служба «регіоналів» відзвітувала про зустріч свого лідера з керівниками місцевих осередків партії, на якій йшлося про «зміцнення партійних організацій у Центральній та Західній Україні». А наступного дня уже Віктор Янукович особисто запевнив: «Жодних переговорів немає з БЮТ, вони призупинені з різних обставин».
Якщо ПР і БЮТ усе-таки дійдуть згоди і укладуть «пакт про ненапад», мрія Арсенія Петровича стати українським Обамою так і залишиться мрією. Потрібно буде починати все спочатку – тепер уже на парламентській ниві. Розбудовувати партію, долати виборчий бар’єр. Такі перпективи, хай і мимоволі, схоже, все ж навідуються у голову до віце-спікера. І тут молодий політик уже має декілька не вельми перспективних, але все ж варіантів.
Арсеній Петрович має фантом політичної сили – Партію малого та середнього бізнесу, яка у квітні протестувала проти податкового тиску уряду від імені «Фронту змін». На зацікавленості у співпраці з Яценюком постійно наголошує лідер «Собору» Костянтин Матвієнко, а колишній зять Кучми Ігор Франчук, який нині спонсорує «зелених», також готовий спонсорувати амбітного політика, натякаючи Костеріну (лідеру ПЗУ) на необхідності зближуватись із «фронтовиками».
І насамкінець, майбутнього партнера у Яценюку бачать і у… реанімованому Віче, а точніше у пані Богословської, яка днями ледь не зробила демарш з Партії регіонів – у президенти. За інформацію власних джерел «ГАРТу», в команді Інни Германівни всерйоз замислились над запуском чогось на кшталт «Озимого покоління» зразка 2002 року. Кажуть, не проти ще раз спробувати й Валерій Хорошковський, який тоді був лідером «озимих».
Як повідомили ГАРТу в оточенні екс-спікера, у Фронті змін також не відкидають можливість співпраці з «Віче», але… після президентських виборів. Арсеній Петрович все ще сподівається, що переговори БЮТ та ПР закінчаться нічим, і у нього залишиться шанс повторити успіх Обами. Зрештою, допомогти у цьому може й Інна Германівна: з одного боку - розколоти електорат Януковича, з іншого – відтягнути частину жіночої аудиторії з Тимошенківського фан-клубу.
Утім, якщо на темношкірого юриста із Гарварду працювала уся Демократична партія та зірки шоу-бізнесу, то у Яценюка немає ні власної політичної сили, ні стійкого електорату, ні програми. Лише роздутий мас-медіа рейтинг – та натягнута американська посмішка.
