На фестиваль-ярмарок ”Гуцульська бринза” у Рахові на Закарпатті приїхало понад 5 тис. гостей. Про свято, яке приурочують сходженню вівчарів із отарами з полонин, знають у Словаччині, Польщі, Угорщині, Румунії.
Близько обіду в міському парку ”Буркут” запалюють вівчарську ватру. По краях майданчика селяни розкладають столи. Викладають у миски сир з овечого молока. Він має різні назви — бринза, вурда, буц.
Кожне село Рахівського району приготувало для фестивалю наїдки та напої. Посередині на столах — 10-кілограмові груди овечого сиру. Гостей рахівчани пригощають горілкою-яфинівкою.
— Скуштуйте нашого сиру, — припрошує до столу ОленаПрайничук, 65 років, із Лазещини. Разом із чоловіком Іллею розповідають, як у Карпатах роблять сир.
— На таку десятикілову груду треба 30–40 літрів молока. Додаємо в нього речовини зі шлуночка молодого телятка й відціджуємо.
67-річний Ілля Прайничук відтинає шмат сиру й пригощає туристів із Києва. Дарує їм гуцульську паску — коровай.
— Дведціть п’єть гривень за будь-який сир, — говорить покупцям.
Мельничук із дружиною ціле літо возять до Рахова продукцію вівчарства. Продають вурду, бринзу й простий сир. На фестиваль приїхали втретє. На ярмарку продають і ”коники” — виліплені з коров’ячого сиру невеличкі вироби.
— По дві гривні за штуку, — голосно рекламує Василь Сумарух із села Луги. Крім ”коників”, він продає й сир. Має під прилавком 200 кг.
Кожен із ґаздів привіз на фестиваль щонайменше 100 кг сиру. До вечора більшість продавців збирають порожні миски: спродали все.
— Нівроку півтора центнера продала днесь, — радіє 75-річна Марія Онопрійчук із Косівської Поляни. — Добре заробила’м — уже маю гроші худобі на зерно. Знаєте ж, бринза дуже корисна, — веде далі жінка. — Бо вівця збирає лише вершки дикоростучих рослин. Вона не пасе, що попало. Тому має енергійне молоко, а від нього — й бринза. Недарма наші діди-прадіди жили по 100 років. Бо не було різної хімії, а лише бринза й сало.
На ”Гуцульській бринзі” упродовж дня було продано майже 3 т сиру, бринзи та вурди — м’якого сиру, схожого на італійську мацареллу. На виході з парку народні майстри продають череси — широкі шкіряні гуцульські пояси, миски для бринзи, ліжники, дзвіночки. Можна було тут придбати бербеницю — музичний інструмент у вигляді діжечки, верхній отвір якої обтягнуто шкірою, вишивані сорочки, різьблені ложки, гребінці тощо.
На фото: Юрій Мельничук із міста Косів Івано-Франківської області набирає зі спеціальної діжки бринзу.
