Закарпатець Василь Клюса став чемпіоном світу у професійному боксі за версією WBC
Якби «Старий замок «Паланок» написав про це 1 квітня, всі б, напевно, сприйняли таку інформацію як жарт. Звісно, як можна повірити, що корінний закарпатець, представник краю, де боксерських традицій нема взагалі, став чемпіоном світу у професійному боксі за однією з чотирьох найпрестижніших версій. А втім...
Литва нам по зубах
Проте це трапилося. Ми, закарпатці, можемо пишатися, що наш земляк, уродженець села Сасова Виноградівського району Василь Клюса став чемпіоном світу у суперсередній вазі за версією WBC.
Відразу зауважимо, що виноградівець здобув титул чемпіона світу у молодіжній версії професійного боксу у суперсередній категорії, що, зважаючи на його вік (21 рік) є серйозним досягненням і першим вагомим кроком у кар’єрі дорослого бійця. Зважаючи, що найвідоміші українські боксери брати Клички розпочали своє професійне сходження значно пізніше, маємо підстави чекати на чергового українського чемпіона, який до того ж є закарпатцем.
8 червня професійний боксер Василь Клюса взяв участь у титульному двобої за звання чемпіона світу серед молоді. Бій проходив у Києві, суперником закарпатця був досвідчений боксер із Литви Мантас Таврідас, для котрого спроба стати найсильнішим у цій категорії й віковій групі була вже четвертою. Та й цей бій став для литовця розчаруванням. Незважаючи на серйозну підготовку й потужний супровід (підтримати боксера приїхала навіть міс Литви, яка, зрештою, як повідомив ведучий поєдинку, є уродженкою Західної України) литовець знову програв. Але, зрештою, що нам до прибалтійського «горя». Найприємніше усвідомлювати, що перемогу здобув земляк, для котрого це був 11-й бій у професійній кар’єрі – попередні 10 поєдинків Василь Клюса виграв достроково. Не відбулося запланованих 10 раундів і цього разу. У сьомому відтинку бою литовець буцнув Василя головою й розсік йому брову. Судді зупинили бій і вирішили визначити переможця згідно з балами, які боксери встигли набрати на цей час. За очками перевага була на боці нашого земляка, якому і вручили престижний пояс...
У бокс через карате
Навіть у телефонній розмові відчувається, що батько Василя – Василь-старший, голова села Сасова, – дуже пишається своїм сином і радо погоджується на зустріч із кореспондентом «Старого Замку «Паланку». Василь Юрійович, сам спортсмен у минулому, що займався боротьбою, нині повністю «переключився» на професійний бокс, вивчаючи потенційних суперників сина, цікавлячись життям боксу загалом, відвідуючи, звичайно ж, двобої Василя.
Нам пощастило впіймати чемпіона вдома, у Сасові: у перерві між боями й підготовкою до них Василь знайшов нагоду відвідати рідну домівку. Звісно, насамперед нас цікавило, як хлопець із регіону, в якому немає підстав для розвитку, ба навіть старту боксерської кар’єри, знайшов можливість виковувати свій талант і досягти успіху.
Василь каже, що завжди мав потяг до спортивного бою. Насамперед любив бокс, однак, оскільки не мав можливості займатися в рідному краї саме боксом, тренувався в секції карате, а згодом – кікбоксингу (з чого, до речі, розпочинав і Віталій Кличко). Нагода зайнятися саме боксом з’явилася лише з переходом на навчання до Львівського училища фізкультури і спорту. На відміну від Закарпаття, столиця Галичини має пристойні боксерські традиції, а отже, й тренерів та школу боксу. Отут Василь і зумів втілити свою мрію в життя.
Розпочинав, звісно, з любительського спорту – зрештою, всі професійні бійці стартують із цього. Однак провівши понад 200 боїв, хлопець швидко досяг успіху в цьому виді, – зібрав значний урожай нагород ще й здобув звання майстра спорту вже в 16 років, тож вирішив стати професіоналом. «Я завжди хотів займатися саме професійним боксом – він мені здається чеснішим за любительський», – пояснює чемпіон. Ще одним мотивом переходу в професіонали стали, звісно, гроші. Любительський бокс в Україні не надто прибутковий – для того, аби заробити, слід шукати спонсорів.
Після перших двох боїв проти ровесників з Угорщини й Словаччини Василем зацікавився промовтер, уродженець Боснії та Герцеговини, котрий уже близько 15 років проживає у Німеччині. Побачивши бій виноградівця, боснієць не полінувався приїхати до України, аби зустрітися з нашим хлопцем і запропонувати йому контракт. Василь із радості, що ним зацікавився професійний менеджер, підмахнув папери, можна сказати, не надто вивчаючи умови. Тому нині, вже маючи ім’я в боксі (адже після здобуття титулу боєць став 132 у загальному світовому рейтингу боксерів, а в рейтингу за версією WBC увійшов до четвертого десятка), умовами співпраці з боснійцем не надто задоволений. Проте, звісно, визнає, що саме завдяки йому зміг провести рейтингові бої, що дали йому право на поєдинок за титул. А промовтеру довелося продати власний автомобіль і два мотоцикли, аби мати гроші на збори й бої Василя. Нині вже Клюсою зацікавилися й інші промовтерські організації, зокрема українська «National box promotion», що співпрацює з братами Кличками, проте наразі хлопець пов’язаний умовами контракту до 2011 року.
Мета – 4 пояси
Пристрасть до єдиноборств у Василя Клюси виникла ще в дитинстві. Він уже й не пам’ятає, що саме захопило його настільки, що й самому закортіло випробувати свої сили. Каже, що часто дивився бокс по телевізору. «Я займався також і футболом, але це не моє. То командна гра, успіх у якій залежить не лише від власних здібностей, а від гри всього колективу. Я ж волію покладатися суто на власні сили, як це є у боксі», – пояснює Василь. Батько прагнення сина підтримав, на відміну від жіночої половини родини Клюсів. Так, бабуся Василя спалила боксерські рукавиці, подаровані хлопцеві батьком, висловлюючи таким чином свій протест проти «мордобою». Мама так само не надто щаслива від захоплення первістка. Останній згадує, що, як повернувся з Києва із чемпіонським титулом та розсіченою бровою, мама лише запитала: «Знову побили тебе?» Проте нічого вже не зміниш – Василь обрав такий шлях у житті й ні хвилини про це не шкодує. Пішов його стопами й молодший брат Віталій, котрий теж тепер боксує, навчаючись у тому ж спортивному училищі у Львові, де починав і старший брат. Тому хтозна, не виключено, що в майбутньому Україна говоритиме про ще одну пару братів-боксерів.
Що ж далі? Чемпіоном Василь уже став, однак насправді це лише перший крок до справжнього успіху у професійному боксі. Тепер він має чекати на поєдинки з претендентами на чемпіонський пояс, що, за правилами Асоціації, мають відбуватися щонайменше раз на півроку. Однак виноградівський боксер усвідомлює, що два поєдинки – це замало, тому каже, що, як мінімум, потрібно битися 4 рази на рік, аби не втратити форми й іти до амбітної мети. А мріє хлопець про чемпіонські пояси чотирьох найпрестижніших асоціацій боксу. «Так – це моя велика мета в боксі, після якої можна завершувати кар’єру. Не хочу говорити, що я особливий, однак гадаю, й так уже ввійшов до історії Закарпаття, адже у нас ніколи не було успішних боксерів», – без зайвої скромності каже він, виявляючи неабиякі амбіції, які, втім, так важливі для професійних спортсменів.
Тільки закарпатець!
При цьому Василь залишається простим закарпатським юнаком і патріотом краю. Якимось дивом Інтернет-видання, повідомляючи про перемогу Клюси над литовцем, примудрилися назвати його то львів’янином, то киянином, то взагалі представником Боснії й Герцеговини. Одні написали, що Василь – напівбоснієць, інші, що українець, який виступив під прапором Боснії та Герцеговини. Звідки виникла така гіпотеза – ні сам Василь, ні його батько не відають. «Я теж бачив в Інтернеті, що син, виявляється, – боснієць, – сміється Василь Юрійович. – Напевно, почули, що промовтер родом із цієї країни і зробили висновки. Можу вам показати відео, де видно, що Василь виступає під українським прапором. Нам би й на гадку не спало поміняти громадянство. Я, звісно, вже не можу наказувати Василеві – він дорослий, але вважаю, що жити треба громадянином тієї держави, у якій народився». Що ж до періодичного «обзивання» Василя то львів’янином, то киянином, – це не дивує: стосунок він має до обох міст, оскільки вчився у Львові, нині ж багато часу проводить у столиці. А, як відомо, чемпіонів хочеться приписати собі всім. Та ми знаємо, чий він син. І сам Василь не приховує своїх теплих почуттів до малої батьківщини. «Вважаю, що стати боксером мені допоміг наш край. Так, вчився боксу у Львові, бо у нас його фактично немає, проте народився і виріс я тут, тому говорити, що я не закарпатець, не збираюся», – твердить боксер. Йому справді допомагали на Закарпатті. Управління спорту призначило було стипендію як перспективному спортсмену. «А ще дуже допоміг Віктор Балога, котрий тоді ще був головою ОДА, – згадує Василь Юрійович. – Дав нам гроші, завдяки чому син міг тренуватися й проводити бої».
«А чи доводилося використовувати професійні навички поза рингом, скажімо, відбиватися від хуліганів?» – цікавимося. «Знаєте, якби я відповідав кулаками на кожну образу, сказану на мою адресу, то, напевно, вже сидів би у в’язниці, – серйозно відповідає Василь, тверезо оцінюючи силу власних ударів. – Однак був один випадок, коли я не втримався. Трапилося це у Києві на станції метро, де до мене причепилися троє хлопців, причому двоє напідпитку. Я попередив їх, що не варто чіплятися, проте хлопці не зрозуміли. Довелося відправити двох прямими ударами на землю, після чого третій заспокоївся. За цим спостерігав міліціонер, котрий навіть надів на мене наручники й пригрозив 15 добами. Я йому кажу: ви ж бачили, що вони перші до мене причепилися, на що страж відповів, мовляв, я то бачив, але ж вони лежать, а ти – стоїш. Тож вирішувати конфлікти намагаюся без застосування сили». І, дивлячись на спокійного та розсудливого спортсмена, охоче віриш, що він справді далекий від показухи.
Міф про боксерів, які не вирізняються особливим розумом, вже давно розвінчали Володимир і Віталій Клички, підтверджує недолугість цієї «легенди» і Василь Клюса, котрий у свій 21 рік, коли здавалося б, ще повинен бити ключем юнацький максималізм, чітко знає, чого прагне в житті, поступово, крок за кроком працює над метою. А ще, усвідомлюючи, що кар’єру спортсмена будь-якої миті може перервати прикра травма, готує собі тил, здобуваючи вищу освіту. Звісно, всім нам хочеться, аби Василь і надалі примушував пишатися собою як власну сім’ю, всіх закарпатців, так і всю Україну. Тож, дасть Бог, невдовзі ми почуємо про нові успіхи молодого боксера із Сасова.
