Випадки, коли у покупців - і дітей, і дорослих - виникає спокуса щось винести із магазину і не розплатитися, - на жаль, не рідкість. Виявляється, охоронці супермаркетів Закарпаття чи не щодня ловлять нечесних на руку клієнтів. Деякі з них не соромляться намагатися вкрасти навіть після того, як їх упіймали на гарячому. Кореспондент "Замку" спробував подивитися на цю проблему зсередини, а також... сам поцупити із магазину якусь дрібничку.
Найпоширеніша “відмазка” — забув заплатити
Супермаркети у класичному розумінні цього слова у Закарпатті почали з'являтися лише з настанням 2000-х років. Багато хто з нас, зайшовши вперше до магазину, що працює за форматом самообслуговування, відмітив, що неодмінно знайдуться розумники, які спробують забрати із полиць товар “за так”, сховавши його десь за пазухою. Подібні думки ми самі ж собі спростовували, коли бачили, що у приміщенні є і продавці-консультанти, і охоронці.
“Однак є люди, яких присутність у магазині професійної охорони та системи відеонагляду не зупиняє. Вони щоразу випробовують себе і, звісно ж, можуть завдати торгівлі великих збитків, — розповідає “Замку” директор одного із найбільших торгових центрів Ужгорода. — Наприклад, у нас одна жінка спромоглася протягом кількох місяців винести повз касу 14 пляшок коньяку, доки її не спіймали на гарячому”.
“Спроби крадіжок виявляємо кожного дня, -- розповідає керівник служби безпеки того ж магазину. -- І якщо трапляється, коли за зміну жодна людина не спробує щось прихопити з собою, то такий день для нас справжнє свято”. За словами чоловіка, нечесних покупців крадіями можна назвати лише умовно — більшість із них після того, як попадуться охороні, переконують, що ніякого злого наміру не мали — просто кошик був важким, вони, мовляв, поклали продукт у кишеню, а коли розраховувались, то за ту річ забули...
Охоронці магазину стверджують, що чітко визначеного соціального статусу крадії не мають — це може бути як дитина, котрій батьки не додали кишенькових на зайву цукерку, так і старші інтелігентні чоловіки чи жінки, або ж охайно вдягнені пенсіонери, які чомусь захотіли певну річ, але грошей на неї вирішили не витрачати.
Охоронці пригадують, як солодощі якось поцупив 11-річний хлопець, який мав телефон за півтори тисячі гривень. Почасти спокусити на крадіжку може міркування, мовляв, у рідному місті я таке не робитиму, а в чужому мене не знають, то чому б не спробувати. А ще є категорія людей, які... влаштовують крадіжки просто заради відчуття екстриму.
Журналіст “поцупив” “Супер-Контік”
Завдяки дозволу керівництва супермаркету, автор матеріалу сам спробував увійти у роль покупця-“халявника”.
Отже, заходжу у магазин, беру кошик і... вперед за покупками. Між лотками придивляюсь на товар, який кинути у внутрішню кишеню курточки найлегше. Спочатку подумав поцупити кавові стіки, однак ті знаходились дуже близько біля каси і людських очей. Зайшов у кондитерський відділ, там розкладені на полиці у ряд маленькі пачки печива-сендвіча “Супер-Контік” виявилися саме тим, що треба. Підходжу впритул до полиці, беру дві упаковки, роблю вигляд, що читаю інформацію на продукті, і... одну пачку кидаю за пазуху. Другу кладу у кошик і йду далі. В іншому відділі кілька охоронців. “Мабуть помітили”, -- охопила думка і супроводжує аж до каси. Далі уже цілком “законно” кидаю у кошик пляшку мінералки і пачку цукру. На касі, біля якої також два охоронці, розраховуюся за покупку, складаю усе у кульочок і... спокійно йду геть. Тільки вийшовши з магазину зрозумів, що охорона таки нічого не помітила — торгівлі завдано збитків на 1,40 грн., бо саме стільки коштував поцуплений “Супер-Контік”.
Після експерименту керівник служби охорони ознайомлює із кімнатою, у якій сидить оператор та спостерігає за торговим залом очима численних відеокамер. За мить відео відтворило момент, як журналіст “краде” печиво. Запис показує, наскільки по-дилетантськи це зроблено. Те, що ховаю щось у себе за пазухою, було видно навіть тоді, коли відійшов від лотка. “При спостереженні у торговому залі ми надіємося більше на охоронців, ніж на “очі” відеокамер, -- пояснює старший зміни охорони цього торгового центру. -- “Поцуплений” “Супер-Контік” не належить до так званих товарів групи ризику, тобто продукції, з якої ми очей не відводимо”.
Співрозмовник розтлумачує головні принципи охорони магазинного краму. Кожен супермаркет виокремлює товари групи ризику — ті, які є найдорожчими, і на які найбільше спокушаються крадії. Це, зокрема, алкоголь, картриджі для гоління, косметичні вироби тощо. За такою продукцією стежать не лише у режимі “онлайн”, а й у записі. Тобто, якщо комусь таки пощастить вийти з супермаркету непоміченим, його обличчя однаково вичислять. Схема приблизно така: кількість краму на полиці рахують до відкриття магазину. Після закриття одразу ж перераховують залишок. Якщо, наприклад, пляшок коньяку поменшало на 3 і їх у продажу не зафіксовано, то охорона відразу ж переглядає відео, відзняте за день і бачить, хто взяв цей продукт, однак касу пройшов без плати за нього. Найчастіше крадії використовують зовсім не таку схему, як автор матеріалу, — на очах покупців та охорони вони все охайно кладуть до кошика, а “розкладають” товар по кишенях уже в інших місцях магазину — там, де якоїсь миті не буде ані охоронців, ані покупців, ані продавців.
Охоронці ж супермаркету, розповідає їх керівник, працюють згідно із законодавством — якщо вкрадений товар коштує до 60 гривень, то вони людину ввічливо просять або доплатити, або ж повернути. Якщо ж сума більша — то викликають Державну службу охорони і справою займається міліція. У випадку, коли попадаються діти, телефонують батькам. Керівник служби охорони наголошує, що його підлеглі ніколи не дозволяють собі хамства — покупцеві культурно повідомляють, що він “забув” заплатити. У супермаркеті є вже своя база клієнтів (у тому числі і фотографії — Авт.), охочих до крадіжок. Людям, які попалися на злочині, вхід до магазину не заборонений, однак, прийшовши туди, вони одразу потрапляють під особливий нагляд охорони.
У будмагазинах дехто не краде, а дурить...
Час від часу з покупцями-аферистами зустрічаються не лише продовольчі магазини, а й ті, де продають будівельні матеріали. Звісно ж, тут мішок цементу чи блок цегли за пазухою не винесеш. Але є інші випадки. “Враховуючи специфіку нашого товару, ми говоримо не так про крадіжки, як спроби підміни дешевого асортименту більш дорогим, -- пояснює кореспонденту директор одного із найстаріших торгових комплексів Закарпаття, що спеціалізується на торгівлі будматеріалами. -- Хоча дуже рідко, але такі випадки у нас трапляються”. За словами керівника, суть афери у тому, що покупець, заплативши на касі за певний товар, наприклад, за плитку, вантажить до себе в машину подібну, але дорожчу — не ту, за яку розрахувався.
Звісно ж, служба охорони таке виявляє, і навіть якщо людина вже поїхала не зі своїм товаром, до неї однаково завітають працівники магазину, і ввічливо пояснять, що це не той товар. Більшість таких клієнтів, звісно ж, почуття каяття чи вини не демонструють — мовляв, випадково переплутали покупку. Зазвичай, і магазин, і клієнти після цього розходяться мирно.
Як бачимо, крадіжки у торгових закладах не рідкість. Хтось каже, що це — слов'янська ментальність: візьму собі щось “за так”, велика фірма від цього не збідніє. Однак, за статистикою у Європі найбільше магазинних крадіжок фіксують у Великобританії. Цікава деталь: там, як і у нас, люди порушують закон не від того, що не мають що їсти. Просто випробовують долю і себе, а дехто просто кайфує і шукає відчуття адреналіну. Отож, роботи для охоронців завжди вистачатиме.
