Колекціонує іграшки та “фотки” артистів...
Восьмого березня ми святкували Жіноче свято. Чимало жінок на своїх тендітних плечах носять міліцейські погони, нарівні з дужими чоловіками протидіють жорстокому злочинному світу. Приміром, найдосвідченішим нині слідчим Мукачівського райвідділу міліції є підполковник міліції Ганна ЗВОНАР.
ШУКАЧКА СПРАВЕДЛИВОСТІ
Ганна Юріївна родом із Іршавщини, народилася в багатодітній селянській родині в селі Підгірне. Четверо дітей змалечку допомагали в полі матері-ланковій місцевого колгоспу. Проте мала Анця, попри труд, знаходила й час на навчання. Закінчила на “відмінно” середню школу в сусідньому селі Чорний Потік (у Підгірному була лише восьмирічка). Після школи вступила в Ужгородський університет, але так склалося, що науки не закінчила...
--Я все життя хотіла працювати в міліції. Навіть у творі на тему: “Ким хочу бути” про це написала,--сміється моя співрозмовниця.--Я так собі думала, що мусить бути в житті справедливість, а міліція саме те місце, де сам Бог їй велів бути. Провчившись півроку в університеті, я залишила навчання й пішла працювати на Іршавський завод РЕМ. А через шість років вступила в Халтурінський (Кіровська область, Росія) юридичний технікум, який закінчила на “червоний” диплом. Була можливість влаштуватися на роботу в Росії, проте я повернулася додому. Тут познайомилася з хорошою людиною, котра допомогла мені влаштуватися в міліцію. Бо тоді так просто на службу не брали.
Першим місцем роботи молодої міліціянтки Ганни Звонар була дитяча кімната міліції. Далі півроку працювала в дізнанні, пізніше виконувала обов’язки слідчого. Робота ця жінці припала до душі--уже в перший рік вона розслідувала аж 38 кримінальних справ. Відтак закінчила з відзнакою Київську юридичну академію й ось уже 14 років працює в слідстві. Нині старший слідчий Ганна Звонар--один із найбільш досвідчених та фахових правоохоронців Мукачівщини, дослужилася до підполковницьких зірочок.
НАЙЦІКАВІШІ КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ
Свою першу кримінальну справу, яку довелося розслідувати, Ганна Юріївна пам”ятає у всіх деталях й досі. Було то в 1995 році, а справа була порушена за знаменитою “підрозстрільною” статтею 86 з позначкою “прім”--розкрадання соціалістичної власності в особливо великих розмірах.
Директор шахти із Луганська, солідний чоловік, відпочивав у мукачівському санаторії “Карпати”. Директор той був затятим колекціонером, і от впав йому в очі знаменитий лев --виготовлена з червоного дерева скульптура, що є символом санаторію. Зайшов дядько у замок, украв того лева, заховав у сумку й закопав у лісі... Його викрили. Позаяк скульптуру, як предмет історичної цінності, оцінили аж у 1200 доларів--величезні на той час гроші, то судили злодія за 86-ю “прім” й “впаяли” аж 6 років тюрми...
Запам’яталася слідчій і кримінальна справа щодо сімейного вбивці. Співмешканець жорстоко побив жінку, та три дні пролежала на дачі й померла в муках. За цей злочин домашній тиран дістав сім років ув’язнення. А в Чинадійові брат зарізав брата…
Були у неї й справи стосовно кредитів, ДТП, хуліганських випадків. Ось тепер у тому ж Чинадійові притягаються до кримінальної відповідальності місцеві неповнолітні, причому вже втретє наробили біди.
--Раніше справи щодо них ми були змушені закривати, бо затримані ще не досягли відповідного віку для кримінальної відповідальності,--каже слідча,--а тепер вони вже досягли 15 років, і нарешті “підуть”... Молодики напилися, відзначаючи день народження товариша, й вирішили «завітати» до сусідки. Незаконно проникнули в житло, виламали двері, перевернули все догори дном. З батьками юних хуліганів неодноразово проводилися профілактичні бесіди. Казали ми їм: робіть щось з дітьми, бо їм «світить» тюрма! Але ті лише руками розводили: у нас немає грошей, мусимо заробляти, а на виховання дітей часу не вистачає...
З неповнолітніми нині справжня біда,--зітхає слідчий. От недавно в селі Медведівці сталася крадіжка: з будинку культури хтось поцупив два підсилювачі звуку вартістю понад шість тисяч гривень. У поле зору міліції потрапили кілька місцевих парубків. Проте спершу всі були певні щодо їхньої непричетності до скоєння злочину, оскільки всі вони -- з порядних сімей. Відпустили тих хлопців, а далі з’ясувалося: це саме їхня робота...
У селах Визниця, Зняцево, Ракошино Мукачівського району є чимало хуліганів, які вже повторно притягаються до криміналу. Вип’ють і роблять біду. Такі собі сільські дебошири.
Останнім часом побільшало випадків шахрайства, особливо пов’язаних із кредитами. Так, завідуюча сільського відділення банку у змові з посадовцем, котрий видавав кредити, оформляла великі суми на підставних людей. Ця справа ще в суді.
УКРАВ--ВИПИВ--В ТЮРМУ...
Саме за таким принципом, вочевидь, воліють жити деякі “клієнти” старшого слідчого Ганни Звонар. Приміром, є на Мукачівщині такий собі 62-річний Володимир, котрий півжиття провів у тюрмі. Цей чолов”яга примудрився якось під час допиту... втікати, вискочивши з другого поверху райвідділу! Доки Володя тинявся по тюрмах, брат забрав усе його майно і відрікся від нього. Тож тепер сам досвідчений “зек” сумно зізнається, що йти йому нікуди, лише в тюрму... Його побратим по нещастю Золтан теж відсидів в тюрмі 32 роки. Тепер знову піде на зону, за крадіжки. А Володимир нині проходить у справі щодо збуту наркотиків. Така от злодійська романтика: украв--випив--в тюрму...
Розслідувала слідча й цікаву справу стосовно шахраїв. Раніше судимий (теж за шахрайство) Руслан із Хустщини їздив по селах і обіцяв довірливим людям виготовити пластикові вікна. Ледь не весь Мукачівський район об’їхав, у сусідніх теж «наслідив». Брав з людей по 4-5 тисяч гривень і зникав. Аферист заарештований, справа стосовно нього перебуває в суді.
Цікавлюся в жінки-слідчого, чи не лячно тій мати справу зі злочинцями, часто із запеклими кримінальниками, яких навіть тюрма вже не виправить.
-- Я вже звикла, бо ще того, старого гарту,--відказує моя співрозмовниця.--До того ж, мала в житті хороших учителів, які навчили, як себе вести з людьми. Першим моїм начальником у слідстві був Володимир Федурця, далі Віктор Івашкович. Від них я довідалася, як працювати, як з людьми поводитися. Володимир Петрович усе казав мені: “Хочу з тебе чоловіка зробити”. А я відповідала: “Але ж я жона, а не чоловік...” (Сміється). Він зауважував: “Роби спершу ти на авторитет, а далі авторитет працюватиме на тебе”.
Я ніколи ні з ким не мала конфліктів, навіть із злочинцями. Пригадую цікавий випадок. Події відбувалися у середині дев’яностих. Був у нас один циган, за плечима якого -- вісім “ходок”. І дуже мене просив пустити його на підписку. Я пошкодувала, випустила, а той взяв і втік. А на волі знову щось украв! Через кілька місяців його взяли. Мені, звісно, дісталося. А далі той циган написав заяву на ім’я начальника СІЗО, в якій просив його справу знову мені передати. Навіть листи мені писав. Проте я вже була невблаганна: “Ні, Сашко, не випущу тебе більше”. А так бувало, що “зеки” мені на 8 Березня з тюрми листівки заганяли, зроблені власноруч іграшки дарували...
“ДИТЯЧЕ” ХОБІ ЖІНКИ-МІЛІЦІОНЕРА З приводу останнього, то має суворий за посадою, але добрий душею старший слідчий Ганна Звонар свою маленьку таємницю, якою й поділилася. Виявляється, найбільшим хобі жінки є... колекціонування розмаїтих іграшок!
--У мене оригінальне хобі,--зізнається співрозмовниця,--я колекціоную іграшки. Колеги знають про це, і дарують мені їх. Маю вже близько 2000 різноманітних іграшок -- уся квартира ними заставлена! Це і ляльки, і м’які звірятка. Навіть “зеки”, буває, дарують мені щось зроблене своїми руками...
Школяркою я мала інше хобі -- колекціонувати фотокартки кіноакторів. У ті радянські часи існувала “Книга--поштою”, я писала туди, і мені присилали пакунок із Москви. З тильного боку фотографій містилася інформація, в яких фільмах знімалися ці актори. Коштувало таке задоволення немало, як на ті часи – дев’ять карбованців за один набір. Не маючи своїх грошей, я все просила маму: “Мамко, піду з тобою в колгосп, лиш дай мені тих дев’ять карбованців…» І досі зберігаю понад 20 великих альбомів з тими світлинами. Люблю також квіти, уся квартира ними заставлена...
Користуючись нагодою, Ганна Юріївна вітає з минулим святом усіх своїх колег-жінок у погонах:
-- Я хочу, аби всі жінки в міліції хоча б 8 Березня відчували себе жінками! Забули про роботу, згадали про себе, свої сім’ї. По-справжньому відпочили. А головне -- аби всі були здоровими. Здоров’я й терпіння в нашій роботі конче потрібні. Зі святом усіх нас!
Володимир ПАВЛЮХ,
