Бари у руїнах: цікаво, спокійно, недорого, «слоїсто», популярно
Як розважається українська молодь? Епоха вітчизняних нічних клубів зараз у розквіті. Дискотеки із гучним «унц-унц», недешевими коктейлями, хронічним недосипом і важким похміллям на ранок. І, звісно, різні цікаві речовини у процесі. Та про них зараз говорити не будемо, бо по-перше, переважно «кришують» ці речовини люди, завдання яких із ними боротися, тож, їх, начебто і немає. А по-друге, саме це явище не таке вже й поширене в патріархальному Закарпатті. Ну а клуби, звісно ж, є. Хто ж звик проводити вільні вечори простіше і демократичніше – сидять у барах, зазвичай, прокурених, де не так вже й порухаєшся. По-перше – не заведено, а по-друге – ніде. Просто сиди собі за столиком, цмуляй «Чернігівське» чи «Кромбахер» – залежить від товщини гаманця – і веди неспішні бесіди з давніми друзями. Бо саме усталеними, сформованими компаніями у нас ходять на пивні посиденьки.
А що ж Європа? Звісно, у різних країнах по-різному. Однак, Угорщина стала у цьому плані відкриттям, і стиль, а надто середовище й дух, вечірнього відпочинку тамтешньої молоді – варті уваги.
Почалася ця історія з візиту групи закарпатських журналістів до Будапешту. Там на нас чекали цікаві співрозмовники: від міністра оборони, який приділив нам час особисто і депутата угорського парламенту до голови Українського культурного центру, діяльність якого фінансується, до речі державою. Однією із зустрічей стала розмова із представниками мерії 7-го району Будапешту. Так, саме мерії району. Бо Будапешт, у якому мешкає 20% населення країни є великим містом і розділений на 23 райони, кожен з яких має свою управу, що діє за принципами місцевого самоврядування.
«Сьомий район» – одним із центральних і найцікавіших. Саме тут зосереджено велику кількість архітектурних пам’яток, старі єврейські квартали, кілька старих синагог... Район є одним із найбільш привабливих у туристичному сенсі. І ось, поруч із розповіддю про старовинні вулички, двори, подібні, до речі, до старих двориків центру Ужгорода чи Мукачева, про міні-музеї і пам’ятки, пролунали слова: «нічні бари у руїнах». І тут, як кажуть, фраза покликала у відрядження.
По-перше, з’ясувалося, що систему «барів у руїнах» ще 2001 року вигадала угорська компанія Szimple. Перший бар цієї мережі відкрився 3 жовтня 2001 року. І відразу здобув таку шалену популярність, що на момент відкриття другого бару у травні 2002-го ця подія була визнана як «відкриття сезону» у масштабах міста. Фішка закладів полягає у тому, що відкриваються і діють вони виключно у спорудах, призначених під знесення. Коли така споруда знаходиться, представники компанії просто беруть її в оренду на певний час (півроку, рік, два чи більше), а коли термін оренди спливає – зносять її за свій рахунок, згідно із планом. Але у період оренди будівля, що була напівруїною, перетворюється на популярний бар із простим і цікавим дизайном, неформальною тусовкою, простим і демократичним меню і духом, передати який словами неможливо. А значить – треба пересвідчитися особисто.
Того ж вечора шестеро закарпатських журналістів, дочекавшись настання темряви, подалися у найбільший бар Szimple, розташований у районі Ержебет (власне, це і є 7-й район Будапешту), між вулицями Андраші і Ракоці.
І ось – вузенькі вулички, відлуння кроків у стінах високих старовинних будівель, ліпні маски, що споглядають на нечастих перехожих зі стін, помережаних різкими тінями, жовте світло вуличних ліхтарів і... вхід у бар. Біля нього троє кремезних «сек’юріті» у яскравих помаранчевих куртках. Без питань заходимо і відразу потрапляємо, неначе, у якийсь американський фільм. У досить обшарпаних стінах панує цілком стильна обстановка і атмосфера абсолютної свободи. Загалом на трьох поверхах розташовано близько шести залів, оформлених у різних стилях, які об’єднує одне: вся обстановка зроблена у ключі «інтелігентного трешу». Щиро дивуєшся, коли бачиш, як для оформлення пристосували столик від антикварної швейної машинки, обплетене сучасним флекслайтом старовинне дзеркало, а сидінням за одним із столиків використано стару ванну, обрізану автогеном до стану лавиці, у яку кинута козяча шкіра – щоб не твердо сидіти. Де-не-де – екзотичні газові світильники, поруч з якими стоять газові балони. Такий собі стімпанк-стиль. Столиків – безліч. Барних стійок – з десяток. За будь-якою з них робиш замовлення, тут таки розраховуєшся і несеш замовлене за перший-ліпший вільний столик. Черг нема. У годину пік поміщаються всі бажаючі і вільні столики є завжди. Палити у залах заборонено (!) – для цього є спеціальна напіввідкрита тераса-балкон.
Кухні, як такої нема, зате є проста і невибаглива, ситна гаряча закуска у кількох лише залах. Тож, треба питати «чи у вас годують?». Щоб повечеряти – довелося вилізти аж на верхній поверх. По напівтемних сходах, які освітлює тьм’яне бра та лампи, вмонтовані у фари іграшкового дитячого авто. У кутку – невеликий вільний столик, зате поруч достатньо різношерстих стільців і табуреток і та сама обрізана ванна-лава. Цілком можна посидіти у ній поруч із чужою дівчиною і потім побитися із її хлопцем об заклад про те, що ти сидів із його дівчиною у одній ванні.
Ціни тут такі (100 форинтів – це 4,50 грн):
- Лимонад – 400 форинтів за 400-грамовий кухоль;
- Пиво – 300-350 форинтів за 400-грамовий кухоль;
- Ред Булл – 600 форинтів за баночку;
- Домашнє вино (дуже хороше) – 200 форинтів за 100 грамів;
- Кава – 270 форинтів за чашечку еспресо;
- Гарячі бутерброди (чвертка багети з різними начинками – м’ясо, ковбаса, бекон, шинка, гриби, сир) – 700 форинтів за штуку. Двох вистачає щоб об’їстися до стану «не можу встати».
- Паленка (фруктові горілки – одна із національних традиційних фішок Угорщини) – 900 форинтів за 40 грамів.
- Домашня паленка (фруктовий самогон) -- 800 форинтів за 40 грамів.
На стінах, поруч із вишуканими художніми фото, оправленими у недешеві рами і скло – написи від руки. Маркерами, помадою чи гвіздком. Це не просто не заборонено – це вітається. Ми написали «Greetings from Ukraine». Довкола – старі шафи із старовинними запилюченими пляшками на полицях, старим посудом. Бар-стійка – сплетена у вигляді скрині сітка-рабиця, із засипаними всередину порожніми пляшками з зеленого скла.
Знайти цікавого співрозмовника чи нову компанію, якщо прийшов сам – запросто. Культура тут багатошарова, слоїста, інтереси публіки дотикаються і часто перетинаються. Металісти цілком мирно спілкуються з панками, а ті миролюбно настроєні до футбольних фанатів чи «цивільних» як-от ми. Не розмовляєте угорською? Не проблема. 95% публіки володіє англійською. Завдяки цьому і поспілкувалися. Колеги з «Нового каналу» прийшли з телекамерою, на яку їм із задоволенням давали коментарі різні люди, аж поки якісь футбольні вболівальники не потягли їх «куштувати паленку, яку наливають тільки у третьому залі». Ми їх мало не втратили…
Попоївши, подегустувавши напої ми стали збиратися у готель, але дорогою зайшли ще у кілька місць. І якщо бар, який «видихнув» нас у будапештську ніч був абсолютною еклектикою культур і стилів, то за півкварталу, дорогою до стоянки таксі, ми знайшли ще один одноповерховий, але просторий, як спортзал, клуб у стилі chillout з розслаблюючою музикою і тихими компаніями довкола кальянів. А за метрів двісті – ще один гамірливий і яскравий із написом Szerelem на всю стіну. Виявилося – клуб для тих, хто має свої переваги у сексі. Біля входу «куражиться» парубок у обтягуючих шортах, у блискучій майці і у плащі Супермена. Хм... Отак. На будь-який смак. Звідти ми нецивілізовано і поспіхом втекли…
Зрозуміло, що зі слів та фото можна все уявити, однак значно емоційніше поїхати у Будапешт і відвідати «мандруючі бари у руїнах» у районі Ержебет. Бо там хороше.
