Олександр Богданов про бізнес, туризм та залежність у всесвітній мережі.
Ця людина відома багатьом користувачам Інтернету на Закарпатті. А якщо і не знають особисто, то користуються плодами роботи його студії, яка розробляє веб-сайти та займається їх дизайном. Олександр Богданов не лише знавець та наповнювач Інтернету із великим досвідом і стажем, він також має безпосереднє відношення до розвитку туристичної галузі в нашому регіоні. Зокрема його персональний сайт Tour.uzhgorod.ua - один з найцікавіших, де можна прочитати про унікальні місця краю, про які інколи не знають навіть досвідчені гіди. Варто сказати і про сайт "Тест-драйви та дегустації", на якому безжалісно оцінюються всі заклади, які потрапляють у поле зору "краєзнавця-дилетанта". А мета у мого співбесідника одна - покращити життя собі, своїм друзям та загалом всім іншим. І не лише у віртуальному просторі, а й у цілком реальному...
"У 14 років я вже працював на Міністерство оборони…"
- Тебе вважають піонером закарпатського Інтернету...
- Так, але мої друзі називають мене не піонером, а "пенсіонером" закарпатського Інтернету. Звісно, це жарт. Однак якась доля істини в цьому також є. Захоплення можливостями Інтернету у 1998 року оформилося у студію з веб-дизайну. На той час ми почали робити проекти у мережі, які були досить простенькими. І ось вже 12 років впевнено почуваємо себе на цьому сегменті ринку. За цей час створили 250 сайтів різного роду складності.
- А почалося все…
- З комп’ютерної гри. Пам’ятаєш, на початку 90-х з’явилися на вокзалах ігрові апарати з екранами, до яких продавали жетони. Система нагадувала примітивне міні-казино, а власник заробляв на цьому 10%. Мені виповнилося тоді 12 років і я вже написав декілька подібних комп’ютерних програм. Допоміг у цьому мій перший комп’ютер білоруського виробництва "Байт". Про мої розробки дізналися підприємці. Так я заробив свої перші триста доларів. А у 14 років мені дозволили користуватися 286-им комп’ютером у Інституті проблем реєстрації інформації, який у переважній більшості виконував замовлення Міністерства оборони. А згодом навіть запропонували там працювати. І хоча мені ще не виповнилося 16-ти, однак Академія Наук України дала спеціальний дозвіл взяти дитину на роботу.
- Твоя біографія починалася приблизно так, як у Білла Гейтса…
- Різниця тепер лише у тому, що він нині супербагата людина, а я - власник маленької веб-студії на периферії. По-перше, я ніколи не відчував себе бізнесменом та капіталістом. Я далекий від бізнесу, моя основна спеціальність - математик-педагог. До речі, всі курсові, дипломну роботу, та дисертацію писав по комп’ютерним вірусам та методології захисту інформації від нелегального доступу. Однак так її і не захистив, хоча аспірантуру закінчив. Також ніколи не ставився до веб-дизайну як до бізнесу. Скоріш як до хобі, яке приносить гроші.
Інтерактивна мапа Ужгорода – як антикризовий проект
- А які сайти на твою думку будуть цікавими для всіх закарпатців?
- Варто заглянути для цього на одну з моїх перших розробок - "Каталог сайтів Закарпаття", який успішно працює з 1997 року. Ним користуються щодня декілька тисяч відвідувачів. Він "знає" приблизно 95% всіх закарпатських ресурсів в Інтернеті. А нещодавно ми запустили плід наших 6-місячних розробок – "Інтерактивну мапу Ужгорода". Це ніби мапа міста з космосу, яку можна збільшувати при бажанні. Тут можна подивитися де розташовані готелі - достатньо натиснути на потрібну опцію. Так само ресторани, паркування, заправки. Тобто все, що необхідно гостю у нашому місті. Це був дуже важкий, однак цікавий проект.
- А який сенс було його створювати?
- В першу чергу для себе і моїх друзів. А також він виконує і рекламну функцію. Ми безкоштовно розміщуємо інформацію про будь-який заклад, цікавий для туристів. Для цього потрібно лише подати заявку з назвою, телефоном і адресою. І кожен дізнається навіть про маленький генделик десь у Сторожниці. А за дуже незначну платню можна "привілеювати" будь який заклад, розмістивши про нього додаткову інформацію. Проект "Мапа Ужгорода" ми почали розробляти у кризу, тому керувалися правилом - зараз все має бути дешево. Так само і щодо цін на рекламу. Цим ми зробили свій благодійний крок назустріч кризі.
- А чи багато об’єктів туризму (готелі, ресторани, садиби) мають власні сторінки?
- Не набереться навіть і 10 відсотків від загальної кількості. Значну частину з них розробляла наша студія. Бо наш коник саме туристично-рекреаційна галузь. Мова нині йде максимум про 30-50 сайтів, які варті уваги.
- Яка ситуація нині з закарпатським Інтернетом загалом?
- Закарпатському Інтернету всього 15 років. На початку було всього кілька десятків сайтів. За ці роки суто закарпатських сайтів з’явилося не більше 2 тисяч. З них більша частина "померла" вже в перші роки існування. Нині дійсно справжніх повноцінних сторінок, що працюють і живуть - не більше 100. Це дуже мало. Я, людина, яка просто зобов’язана слідкувати за тенденціями у цьому плані - на протязі тижня переглядаю не більше 15 сайтів, які мене цікавлять. Більшість часу присвячую власним проектам, написанню контент-статей для них. Це забирає насправді дуже багато часу.
Наші підприємці ще не готові до бізнесу в WWW
- Для чого люди створюють сайти? Це насамперед бізнес-проекти?
- Запити найрізноманітніші. Скажімо, інтернет-магазини. Їх створюють тоді, коли людина знає де дістати популярний товар значно дешевше, ніж він представлений на ринку. З одного боку не потрібно сплачувати безліч податків, шалених сум за оренду, позбавляє від численних перевірок. Зараз на Закарпатті існує 10-15 інтернет-магазинів, однак реально працює не більше трьох. Практика доводить: неможливо на локальному ринку працювати лише в Інтернеті. А вийти на всеукраїнський важкувато. Бо конкуренція страшна. А взагалі у нас значно менше сайтів, цікавих контентних проектів, ніж у інших областях України.
- Однак бізнесмен, що себе поважає, просто зобов’язаний створити власний веб-сайт...
- Абсолютно вірно. Існує навіть жарт, що підприємці, які не мають власного сайту скоро повимирають як мамонти. У мережі обов’язково мають бути хоча б контактні дані. А якщо про підприємця там нуль інформації - то який це бізнес? Тим паче іміджева веб-сторінка коштує у межах 70-120 доларів. Це не великі гроші, погодьтеся.
- Можливо деяких підприємців відлякує можлива зайва увага контролюючих органів?
- Так, перше питання зазвичай: а чим мені це загрожує? Відповідь: нічим, якщо ви займаєтесь легальним бізнесом. Однак головне навіть не створення інтернет-магазину. Основна проблематика - як отримати гроші за товар, перевести їх у "твердий кеш" і доставити товар у стислі строки. Так, існують так звані електронні валюти. Найпопулярніша це WebMoney – система онлайн-платежів, віртуальна валюта. Основна перевага її в тому, що ваш платіж здійснюється за лічені секунди. Тобто вибрали товар, і одразу оплатили, як у звичайному магазині. Однак купити WebMoney у провінції досить складно. Банки анонсували таку послугу, однак на ділі чекати прийдеться від 2 днів до тижня. А, наприклад, українські електронні гроші, еквівалент гривні, приймають далеко не всі інтернет-магазини. Або перераховують за низьким курсом. За оплату товару також знімають відсоток - зазвичай 1-3%. Виходять незаплановані витрати. Хоча для тих, хто "живе" у мережі і регулярно отримує веб-гроші - це цілком прийнятний вихід. Тому це нині дуже популярний спосіб сплачувати за товари та послуги. Торгівля в Інтернеті - це велика наука, яку також варто опрацювати багатьом підприємцям.
- А ти користуєшся електронними грошима?
- Я користуюся багатьма електронними валютами. Їх найбільший плюс – саме у моментальності платежу. Не потрібно йти у банк, чекати. Однак електронні гроші немає ніякої потреби переводити у гривні чи долари. Я лише чекаю моменту, коли вони мені знадобляться. Тобто якщо вони з’явилися у вас у гаманці, то краще тримайте їх там. Прийде час заплатите за якийсь товар, за послугу. Це справді дуже зручно. А от переводити їх у "твердий кеш" - не вигідно…
- Але ж існують у світі й інші способи оплати у мережі…
- За кордоном жодні електронні гроші просто не потрібні. Вибрав товар, "чиркнув" кредитною карткою - все цивілізовано і законно. Однак у нас цього досі немає, бо в нашій країні не врегульовано ще багато питаньта доволі багато шахраїв. В Україні власник кредитної картки - це вже потенційний злодій. Тому, аби скористатися кредиткою потрібно ще вводити додаткову інформацію – наприклад, номер телефону, а саму картку можуть ще перевіряти "на справжність" до 2 тижнів. Тобто основна перевага - миттєвість - зникає.
- Тобто розпочинати бізнес в Інтернеті у нас ще дуже важко?
- Так, і 9 з 10 підприємців ще не готові до цього. Тому ми маємо підготувати клієнта до майбутніх перспектив. І якщо виникають сумніви - краще взагалі не починати роботу. Однак я був здивований, що потік клієнтів з початком кризи у нас збільшився вдвічі-втричі. Багато хто з бізнесменів звернули увагу на рекомендації "антикризових фахівців", які пропонували створити свій веб-сайт, як один з способів захистити свій бізнес. Простіше кажучи, це означає, що потрібно виходити в Інтернет, аби залишатися на плаву. Але глибоко помиляється той хто вважає, що в мережі існують шалені та легкі гроші. Звісно якщо він не злодій та шахрай.
Для батьків всесвітня мережа – велике зло
- Які загрози підстерігають користувачів Інтернету?
- Розвелося останнім часом багато "фішінгового" контенту - інструментів, які витягують з довірливих людей кредитну інформацію, паролі та гроші. Врятуватися від шахраїв в Інтернеті пересічному громадянину складно. Але найгірше, що ваш комп’ютер можуть заразити і зазомбувати. І тоді за сигналом він почне робити все, чого захоче зловмисник. Скажімо, ви пишете курсову, а в цей час ваш улюблений комп "бомбить" головний сервер Пентагона…
- Такого почуєш, що і в Інтернет не захочеш заходити...
- А краще і не варто без потреби. Бо Інтернет – це, по великому рахунку, велике зло.
- Дивно таке чути від людини, заробіток якої напряму залежить від Всесвітньої павутини.
- Що поробиш, якщо приходиться варитися у цьому середовищі. Все колись починалося як дуже чудова річ - як величезна база інформації, глобальна бібліотека. Однак для багатьох батьків нині Інтернет це зло, яке забрало їхніх дітей, що постійно сидять "У контакті" та "Однокласниках". Про інтернет-залежність психологи попереджали вже давно - тепер ми пожинаємо ці плоди. Практично кожний школяр має свою сторінку у соціальній мережі. А в результаті лише соціальні драми: істерики дітей та жах для батьків. Тож, чому я маю радіти, що з’являється все більше таких користувачів, які грають лише в он-лайн ігри та переписуються? Хоча змінити тенденцію можна - потрібне виховання, увага з боку батьків.
- Що у найближчих планах?
- Ми працюємо у провінції, тому особливо амбітних планів немає. Головне, для нас зберегти дружні стосунки з клієнтами - це наша основна позиція. Однак ми нікому не нав’язуємо свої послуги. Тому правило "клієнт завжди правий" у нашому бізнесі не працює. Бо веб-дизайн - це не кілограм печива. Так, деяких відлякують надто жорсткі умови, однак ті, що працювали з нами не раз казали потім "дякую". Ще одне правило - ми не ганяємося за "довгим баксом". Нам не потрібен стрес, ми або дружимо з клієнтом, або не працюємо взагалі.
- Ти забезпечена людина?
- Складне питання. Я заробляю саме стільки скільки можу витратити. А ще ми спонсоруємо закарпатський КВН, різні благодійні проекти, допомагаємо ромам та дітям-сиротам - зробили безкоштовно декілька сайтів для їхніх організацій. Загалом вже близько 40 сайтів на наших хостинг-серверах – це суто благодійні проекти. Це мої особисті стосунки з власним "Я". І відсоток благодійності залежить від стану моєї душі. У важкі часи його менше, але я нікому не відмовляю у допомозі, якщо справді можу допомогти.
