Катастрофічна повінь руйнівної сили 1998 року завдала величезних збитків Закарпаттю та закарбувалася у пам’яті закарпатців, як одна з найтрагічніших сторінок сучасної історії краю.
Тоді смертоносна вода забрала життя близько 20 людей. Потерпілі рятували все, що можна було, але часто на збори у них залишалося менше 5 хвилин.
Вони кидалися у воду за курми, собаками, спостерігали як бурхлива вода забирає їхні будинки. Багатьох доводилося евакуювати силою - господарі не бажали залишати свої оселі. Тільки в Мукачеві за одну ніч впало 60 будинків. За кілька днів тисячі закарпатців втратили все, що нажили за все життя.
Пізня осінь 1998 року…
Початком трагедії стали інтенсивні дощі 3-4 листопада. Рівень води в ріках піднімався з фантастичною швидкістю. Вийшли з берегів ріки Тиса, Теребля, Тересва, Боржава, Латориця та інші, які підтопили майже 120 населених пунктів. У зоні стихійного лиха опинилося близько 350 тисяч людей – майже третина населення області.
Листопадовий паводок 1998 року підтопив 40 793 житлових будинків. З них 2 695 були зруйновані. А також – 12 мостів, 48,6 км автодоріг. Паводок вивів з ладу 18 водозаборів, 28 каналізаційних насосних станцій, 20 очисних споруд та 45 котелень. Пошкоджено 3,1 км залізничних доріг, 2,4 км зруйновано.
Закарпатська область була оголошена зоною екологічного лиха.
Удень і вночі карпатські перевали долали авто з будматеріалами, техзасобами, продуктами харчування, іншими гуманітарними вантажами. До рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт залучалися формування МНС, Збройних Сил, тодішньої Національної гвардії, закарпатської міліції.
Здавалося, що ледь не вся Україна прийшла на допомогу підтопленому Закарпаттю. Значну допомогу було отримано також з-за кордону.
Стихійні лещата
Повінь на Закарпатті 1998 року коштувала країні понад 800 мільйонів гривень. Наступна – вже у 2001 році ще 317 мільйонів гривень.
Наступні роки збитки від підтоплень були значно меншими, та і самі підтоплення не такими масштабними. Хоча, у Закарпатті щоразу зі збільшенням кількості опадів чи таненням снігу виникає водяна загроза.
Протипаводкова програма «Тиса», з фінансуванням, а отже ефективністю якої щороку виникає чимало запитань, забезпечує лише умовний рівень моніторингу загрози.
Тому не в подив, чому вода турбувала окремі райони області і навесні – через танення снігу, і влітку цього року.
Сьогодні також область в очікуванні на стихію – паводок триває вже кілька днів.
Серед найбільш проблемних в Закарпатті є Міжгірський, Рахівський, Тячівський райони та місто Чоп. Хоча влітку дісталося також Мукачівському району. Сьогодні саме місто над Латорицею спостерігає постійне коливання рівня води. Місто захищене додатковими метровими мурами вздовж усієї набережної, але страх перед стихією – це спадок 1998 року.
Пам’ять і віра
В області навряд колись забудуть про ту повінь.
На початку жовтня в Мукачеві встановили скульптурну композицію, присвячену пам’яті трагедії.
«Приснився мені чудовий сон, що йду я берегом Латориці біля монастиря, і з-за гір на місто насувається величезна хвиля, яка ось-ось його затопить. І в цей момент з’явився ангел і зупинив цю хвилю. Я одразу зафіксував цей образ у ескізі, і він лежав у мене довго-довго, аж доки не прийшов до мене Віктор Іванович (Балога – ред.) і не спитав, чому це досі не зроблено. Тоді, я почав цей ескіз втілювати в життя», – переповів історію створення монументу скульптор Іван Бровді під час його урочистого відкриття.
Втомлені страхом перед стихією мешканці області вірять, що втілений у металі символ єднання всіх закарпатців, які стали на боротьбу з страшною бідою, оберігатиме і Мукачево, і весь край.
