Пам’ятник коминарю: шлях від задуму до втілення (ФОТО)

Міста, як і люди, славляться не тільки своїм минулим, вони цікаві своїм сьогоденням. Те, що сьогодні може здатися буденною справою, завтра говоритиме про наші традиції та уподобання, світогляд, ставленням до минулого і до того, що нас оточує. Назви вулиць, збережені пам’ятки архітектури, культові споруди – це живі свідки минулих епох, які постають перед нашими очима. Вони говорять не тільки про минувшину та про людей, імена яких маємо можливість побачити через віки, або навіть тисячоліття, вони характеризують і тих, завдячуючи кому ми маємо можливість це бачити, торкатися цього, збагачуючи свою уяву, знання, свій, у тому числі, і духовний світ. Доля розпорядилася так, що і в новітні часи, ми, мукачівці, стали не тільки свідками, але й учасниками насичених подій суспільно-політичного та, що не менш важливо, культурно-мистецького характеру . Відомий вислів, що Петербург не перше, але й не друге місто в Росії, нами, без зайвої скромності, перефразовано у вислів про те, що Мукачево, якщо не перше, то й не друге місто у краї. Напевне, це також характеристика вдачі, але не будьмо занадто суворі і прискіпливі один до одного, хоча б у тому, що робиться для людей, для того, щоб будні не були сірими, а життя ... Життя без мрії якесь буденне. Недарма читаємо у Пауло Коельо : «Коли ти бажаєш чогось дуже сильно, увесь Всесвіт допомагає тобі досягти цього». Напередодні, у п’ятницю, у центрі Мукачева, мер зі своїми помічниками, як на виїзній нараді, тривалістю … до завершення, все обдивлвяся, примірявся, як то буде краще. А збоку, невисокий та меткий, той, кого по праву можна вважати одним із героїв події, про яку наступного дня довідається чи не вся країна. Для нього, народного художника України, Івана Бровді це і напружена праця, і відповідальність перед тим, хто довірив йому свій задум, це і спогади раннього дитинства. Як давно і ніби недавно над дитячою постількою, як оберіг, висів гобелен, вишитий маминими руками із зображенням Коминаря і віршованим текстом, який він і зараз може повторити напам’ять. До сьогоднішнього дня він твердо заявляє: «Як увижу коминаря, то це на щастя». Однією із таких, щасливих подій був несподіваний, а від того ще бажаніший телефонний дзвінок від відомого мецената, Почесного громадянина Мукачева Віктора Балоги, який запропонував втілити у життя задум свого дитинства, а можливо і багатьох із нас, мешканців міста над Латорицею. Від задуму до втілення у життя пройшов доволі тривалий час, сповнений важкої праці та творчих знахідок. І хоч для митця це був не перший подібного масштабу проект, труднощі за його словами, були великі. «Ніхто, крім мене і Господа Бога, не знає і розповідати зараз про них не на часі»,- мовив він, прискіпливо вдивляючись у своє творіння. А те, що під час роботи «дуже ударив перст», то це, як він сказав, – на серенчу. 12 червня 2010 року, у суботу, на центральній площі Мукачева відбулася подія, задля якої прийшли сюди і діти , і дорослі. Всіх цікавить, яким то вийшла скульптура, захована за яскраво-білим полотнищем. І, якщо напередодні старожили, почувши про пам’ятник Коминарю, відразу згадували про Івана Івановича Туряницю, який був чи не найвідомішим представником цієї по-загадковому романтичної професії, а пізніше головою Народної Ради Закарпатської України, першим секретарем Закарпатського обкому Компартії України, то за мить думки різко змінилися. Спадає на бруківку біле полотнище і перед захопленим глядачем постає вилитий у бронзі майже двохметрового зросту Коминар, прообразом, якого став відомий усьому Мукачеву сажотрус Берталон Берталонович Товт, або як з любов’ю називає його не одне покоління мукачівців - Берті-бачі. Він, герой мистецького витвору, схвильований, хоча присутність запрошених на свято побратимів по професії, здається трохи заспокоює і додає йому впевненості. Слова вдячності на адресу почесного громадянина Мукачева Віктора Балоги та народного художника України Івана Бровді від Мукачівського міського голови Золтана Ленд’єла щирі і сердечні. Йому приємно відкривати подію, що знаменує собою встановлення скульптурної композиції, яка возвеличує людину праці, людину яка протягом усього життя була віддана поклику серця і служінню людям. Як завжди тепло зустріли мукачівці Віктора Балогу, який поділився своїми спогадами дитинства. Про те, як вперше побачив людину-коминаря, яким, як виявилося пізніше, був Берталон Товт, як вперше загадав своє бажання, міцно тримаючись за ґудзик. Він також висловив теплі та щирі слова вдячності і митцю Івану Васильовичу Бровді і Берталону Берталоновичу, а мукачівцям та краянам побажав великого щастя та сповнення заповітних мрій. І ось донька Софійка та батько, взявшись за руки, підходять до скульптури-символа. Він, відомий меценат і державно-політичний діяч хоче, як колись у дитинстві, загадати бажання, а вона міцно тримаючи батькову руку, вся випромінює радість і теплоту, від якої все навкруги стає ще світлішим та привітнішим, а свято урочисто-казковим. І цьому сприяла чудова гра акторів Закарпатського обласного державного драматичного театру, які відтворили театралізовану історію святкової події. Так відомого мукачівського митця Івана Бровді та знаного мецената Віктора Балогу поєднала мрія далекого дитинства… і, коли ти бажаєш чогось дуже сильно, то здається увесь Всесвіт тобі допомагає.