Коли «відростуть» вони і чи зможуть закарпатці ними скористатися – досліджував Мукачево.net
Злітно-посадкова смуга Ужгородського аеропорту порожня. Розпеченим бетоном походжають птахи, диспетчер із «контрольної вежі» спостерігає безлюдне льотне поле і кілька вертольотів, які стоять біля ангарів. Гучно лунають кроки у терміналі, що завмер, заплющивши віконця квиткових кас.
Польоти, спогади, мрії...
«Міжнародний аеропорт Ужгород» не здійснює регулярних рейсів з 26 березня 2011 року. Митарства цього багатостраждального підприємства почалися ще кілька років тому. Наприкінці 80-х аеропорт пережив реконструкцію, під час якої Закарпаття не закрило свої повітряні ворота. У період реконструкції регулярні авіарейси приймав Мукачівський військовий аеропорт, який вже в ту пору не діяв, як військовий об’єкт, але мав чудового стану і якості злітно-посадкову смугу. Пасажирів на рейси доставляли спецавтобусом «Ікарус», який навіть мав власну назву, виведену на борту – «Політ». Зрештою, з Ужгорода до Мукачева ближче, ніж з Києва до Борисполя.
Після реконструкції аеропорт пережив свої «золоті часи». Наприкінці 90-х просто на території аеропорту було влаштовано парашутну дроп-зону, на яку кілька років поспіль з’їжджалися спортсмени-парашутисти задля можливості попрактикуватися у стрибках з вертольота. Організовував ці стрибки вінницький аероклуб «Політ» і участь у них брали такі корифеї, як чемпіон Європи, словацька команда «No Fear Team».
Словом, тоді про процвітаючий Ужгородський аеропорт, яким керував не просто господарник, а досвідчений пілот Віктор Тислюк, можна було сказати наступне:
«Ужгород» – міжнародний аеропорт в Ужгороді, Україна. (Тавтології тут немає, бо власна назва аеропорту не завжди співпадає із назвою міста. Наприклад, «Бориспіль» і «Жуляни» у Києві, «Орлі» у Парижі, «Внуково», «Домодєдово» у Москві, «Рощино» у Тюмені тощо. Унікальний тим, що літаки злітають і заходять на посадку через повітряний простір Словаччини (кордон – на відстані 100 метрів від торця зльотно-посадкової смуги – прим. автора ). Аеропорт розташований в найзахіднішій частині міста, в районі Червениця, по вулиці Собранецька. Обслуговує літаки не лише внутрішніх, а й міжнародних рейсів. Аеропорт Ужгорода має один термінал і одну асфальтову (!) злітно-посадкову смугу завдовжки 2038 м і завширшки 40 м. Висота над рівнем моря 117 метрів. Координати: 48°38'03" п.ш. 22°15'48" сх.д.
І він діяв. Ще 2003-го року автора цих рядків доставив за дві години не надто комфортабельним, стареньким (знятий з виробництва 1979 року), але діючим АН-24 до Києва. А незабаром у аеропорту почалися проблеми. Країну «хитало», «помаранчило» і «майданило». Зміна влад, переділ сфер впливу і ряд інших відомих чинників поступово ставали на перепоні роботи аеропорту. 2008 рік, здається став першим, коли довкола аеропорту почали лунати такі слова як «рентабельність», «доцільність», «безпека для міста», «нездатність приймати великі літаки». Зрештою, настав 2009 рік – переломний у житті аеропорту.
Сумна реальність останніх років
Саме 2009-го програму підвищення ефективності функціонування Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Ужгород» на 2009-2012 роки приймають обласні депутати. У наступному ж році, і аж до 2012 включно, витрати на цю програму повинні закладатися до обласного бюджету. На 2009-й рік програмою передбачено виділення з обласного бюджету 280 тис. грн. Так черговий раз обласні депутати подбали про єдиний на Закарпатті аеропорт. Колись, у 2000-2001 роках, стараннями їхніх попередників, він перейшов в обласну комунальну власність і регулярно звільнявся від сплати частини податку за землю, яка належить обласному бюджету. З часу прийняття аеропорту в спільну власність територіальних громад Закарпатської області тут почали виплачувати і поступово підвищувати зарплати, зробили ремонт злітно-посадочної смуги і оновлення приміщень аеропорту.
Однак зовсім інше ставлення до аеропорту виявили тодішні міські депутати Ужгорода. Адже кілька десятків гектарів землі довкола аеропорту знаходяться в межах міста. Спочатку аеропорт спробували задушити фінансовим зашморгом, вимагаючи у повному обсязі виплачувати Ужгороду за оренду землі. Однак, незабаром все ж роздали кількасот земельних ділянок довкола аеропорту. Коли про це сповістили національні телеканали – тодішній міський голова Сергій Ратушняк гнівався. Тим не менш обласна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій заборонила зведення будинків поруч з аеропортом. І зобов'язала закарпатських екологів, санепідеміологів та МНСників провести повторну експертизу проектів виділення землі на приаеродромній території. Вбачається, що експертиза ця триває, оскільки будь-яких її результатів знайти не вдалося.
Питання зависло «у повітрі»? Власне, нехай тепер вже «висить». Бо ще у 2008-му із дозволу міської ради у санітарній зоні аеропорту побудували багатоквартирні будинки. Чим це обернулося для їхніх мешканців – могли бачити ті, хто спостерігав особисто чи на поширеному у Інтернеті відео зліт борту, яким недавно відлітав із Закарпаття Віктор Янукович. Пилова буря, яку здійняла турбіна літака, зносила дерева і паркани, засипала вікна і балкони будинків піском.
Та менше з пилом. Найбільша біда у тім, що зі сторони Ужгорода літаки сідати та злітати не можуть. Здійснюють це з боку Словаччини, і перетинаючи кордон. Укравіація ще три роки тому не хотіла надавати аеропорту сертифікат аеродрому. Це означає, що літакам вищого класу, таким як ТУ-134 чи Боїнг – 747 приземлятися тут не можна.
Заступник директора аеропорту з виробництва Валерій Гангур далекоглядно попереджав, що, ймовірно, незабаром закарпатці зможуть дістатися до столиці тільки залізничним транспортом (18 годин дороги) чи автомобільним.
Ось ці дні і настали. Про доступ повітряним шляхом до близьких – удвічі ближчих, ніж Київ, і водночас таких далеких європейських столиць краще промовчати. Бескидський тунель? Швидкісні потяги і у Київ залізницею за 7-8 годин? Цей проект ще на стадії обговорення, а рейсові літаки вже не літають з кінця березня, коли компанія «Дніпроавіа» припинила усі рейси на Закарпаття через збитковість. Зараз аеропорт працює за скороченим робочим графіком.
За словами чергового диспетчера, зараз робота аеропорту – приймати виключно чартерні рейси. А вони бувають іноді тричі на день, а іноді – раз на тиждень. Як літаки, так і гелікоптери. Але тільки на замовлення тих, хто може собі дозволити персональний політ.
Середнє? Мукачево? Плани-аероплани
Аеропорт потрібен не лише самому Ужгороду – він віднесений до категорії гірських, може приймати літаки у звичайних і складних метеоумовах. Має стратегічне значення, особливо з огляду на те, що область належить до повененебезпечних. Всі пам’ятають, як у 1998 та 2001-му гелікоптери знімали людей з дахів після паводку. У дні розпаювання приаеродромних земель лунали пропозиції перенести ужгородський аеропорт... у село Середнє. Цього, начебто, вимагали сучасні умови розбудови міста. 80 гектарів землі, як-не-як. Незрозуміло тільки, чому місто мусить розбудовуатися виключно у прикордонній смузі довкола летовища, а не, наприклад, у бік Минаю чи Барвінку, «поглинаючи» свої передмістя, як це було з Доманинцями, Дравцями, Горянами? А переносити аеропорт? Чому ж у Середнє, а не, до прикладу, у Мукачево, де вже є територія із збудованою злітною смугою?
Як розповів Мукачево.net державний інспектор з безпеки польотів міністерства транспорту України, колишній керівник Міжнародного аеропорту «Ужгород» Віктор Тислюк, довжина злітної смуги колишнього військового аеропорту у Мукачеві становить 2500 метрів і це дає змогу приймати будь-які літаки. До того ж, довкола немає близьких кордонів та гір, які б заважали варіювати напрям зльоту-посадки. Що ж стосується продажу бетонних плит покриття злітної смуги мукачівського аеродрому, рішення про яке недавно прийняля мукачвська міськрада, то за словами пана Тислюка, то воно, скоріш за все, було правильним. Адже можливість експлуатації мукачівського аеродрому для цивільної авіації розглядалася ще 1995 року і вже тоді бетонні плити марки П-14 були не у найкращому стані. Відтоді минуло 16 років, а термін експлуатації такого покриття становить всього 25 років. І це у разі, якщо воно використовується. Оскільки ж покриття не експлуатувалося, то вийшло з ладу воно, як не парадоксально, ще раніше. Звісно, було б правильно і законно провести попередню експертизу з придатності плит, однак, на око фахівця вони на 99% непридатні для посадки на них літаків і краще використати їх у народному господарстві. Та і без інвестора мрії про новий аеропорт в Мукачеві навряд колись матеріалізуються.
А от що Ужгородський аеропорт відновить роботу найближчим часом керівництво області обіцяло закарпатцям ще з березня: робили гучні заяви, писали листи. Однак, Закарпаття – досі «без крил».
Та, як стало відомо Мукачево.net, їх невдовзі поверне області приватний інвестор із закарпатським корінням. Уже частково оплачено вартість двох літаків Saab 340. А тим часом тривають переговори, з метою укладання відповідних договорів, аби вже до 15 липня у продаж надійшли квитки на авіарейси. А з прибуттям нового літака, мовляв, відновиться рейс Ужгород–Київ і з’являться нові напрямки: Ужгород–Будапешт, Ужгород–Тель-Авів.
Між тим, досі відкритим залишається питання вартості квитків. Раніше керівництво аеропорту робило усе можливе, аби в один бік до Києва можна було долетіти за 1300-2800 грн. – залежно від завантаженості рейсу. Тобто від $160 до $350. І це у ХХІ столітті… У межах однієї країни…
Редакція висловлює подяку голові Закарпатської ОДА Олександрові Ледиді за сприяння в публікації даного матеріалу.
