Одна моя знайома, правда, ще на зорі незалежності, приїхавши з периферії до Ужгорода й зайшовши в аптеку, зойкнула: «Скільки тут у вас усякої смакоти!» Річ у тім, що жіночка справді хворіла й уживала чимало ліків, які часто були недоступними у глибинці. Втім тоді йшлося лише про забезпечення медикаментами. Про їхню побічну дію багато хто замислюється лише нині.
Ускладнення лікарської терапії називають по-різному: побічною дією лікарських засобів, лікарською алергією, непереносимістю лікарського препарату, медикаментозною патологією тощо. Загалом небажані реакції, які викликаються деякими лікарськими засобами, об’єднують поняттям «побічна дія». Ліків без неї взагалі немає.
Якщо хтось запевнятиме вас у протилежному, кажуть фахівці, то в такому разі йдеться про препарат із надзвичайно слабкою дійовою компонентою. Так чи так, а ліки – фізіологічно активна речовина. Тому кожен організм на неї й реагує по-своєму.
Ліки від зайвих грошей
Призначаючи ліки, спеціаліст має брати до уваги багато чинників – вік пацієнта, стан його здоров’я, які медпрепарати той приймає. Є й така специфіка: представники різних рас і народів по-різному реагують на один і той самий препарат. Класичний приклад – анальгін. Після того, як у Німеччині встановили жорсткий контроль за його застосуванням, в Україні теж ледь не заборонили. Випробування ж, проведені в Ізраїлі, Польщі та Болгарії, засвідчили, що на дійову речовину, яка міститься в таблетках анальгіну, неоднаково реагують жителі різних країн. Відомо, що кожен п’ятий мешканець Німеччини має складні побічні симптоми або не переносить анальгіну взагалі, а в нас це популярний засіб проти головного або зубного болю. Може, тому й кажуть: що для слов’янина добре, те для німця – смерть.
Якось у розмові зі знайомим лікарем-практиком я порушив тему побічної дії лікарських засобів. Дізнався чимало цікавого...
Звісно, наші медики знають про наказ Міністерства охорони здоров’я України № 898 від 2006 року. Документ детально розписує, як має діяти фахівець, побачивши побічну реакцію на ліки або переконавшись у тому, що вони неефективні. Він має оформити відповідну заяву, так зване спонтанне повідомлення, яке згодом надсилається у Державний фармакологічний центр при МОЗ. Відтак уся інформація, зібрана вітчизняними лікарями, надсилається до шведського міста Упсала, де є світовий центр збирання такої інформації.
Однак приписи приписами, а реалії дещо інші. Насправді наші лікарі, каже мій співрозмовник, не зацікавлені у накопиченні інформації про побічну дію ліків. По-перше, тому, що в них просто нема на це часу. Збір, аналіз та оформлення таких даних забирають купу часу. Тож якщо ставитися до цієї проблеми серйозно, кожен медик-практик не зміг би опікуватися більш ніж одним хворим.
По-друге, аби виявити побічну дію препаратів, слід провести серію серйозних лабораторних досліджень. Лікарняні лабораторії цього робити змоги не дають.
Інший аспект. Подеколи до наших аптек потрапляють розрекламовані препарати, клінічна дія яких (або взаємодія з іншими засобами) детально не вивчена, що і зазначається в інструкціях. Не становлять таємниці також методи роботи деяких фармацевтів – хто з постачальників ліпше «підмаже», ті препарати й рекомендують покупцям. Укупі з масовим самолікуванням людей та агресивною рекламою медикаментів – маємо те, що маємо.
Ще один суттєвий аспект проблеми – особистісний. Попри великий обсяг роботи, оплата фіксації побічної дії ліків ніде не передбачена жодним нормативним документом, у тому числі й наказом МОЗ. А ще лікарі-практики не хочуть надавати «гуманітарну» допомогу своїм колегам із центру. Відомо, що така інформація часто є джерелом для написання наукових праць. Тож постає питання: «Я буду ночами гарувати, аби її зібрати, а ти потім кандидатську напишеш?..»
Утім це не означає, що такої роботи у нас нема зовсім. Однак справа це ентузіастів. До того ж досвідчені медики рекомендують своїм пацієнтам перевірені багаторічною практикою медикаменти відомих виробників, тож у такий спосіб досягають дві мети: одужання й максимальне уникнення побічної дії.
Інший бік медалі – ставлення до вживання ліків самих пацієнтів. Мій співрозмовник навів чимало прикладів зі своєї практики, коли хворі вважають за необхідне диктувати медикам, які саме препарати і методи лікування їм потрібні, категорично вимагають призначати їм ліки і не зважають на застереження, що це може викликати не лікувальний, а зворотній ефект. Особливо часто таке трапляється, коли до лікарні потрапляє «крута» людина з кількома хронічними недугами. Вимагає дорогих медикаментів (у державних медзакладах вони безплатні), і ніякі доводи про те, що саме йому вони не потрібні за клінічними показами, звісно, не діють. Люди міркують так: мені не хочуть призначити, бо пускають препарати «наліво».
Насправді, каже лікар, науково доведено, що вживання одночасно трьох і більше препаратів значно збільшує ризик виникнення побічної дії.
Зазвичай у нас як люди визначають побічну дію: з’явився висип, почервоніння, засвербіло. А що в цей час діється всередині організму, одному Богу відомо...
Аби уникнути небажаних побічних наслідків уживання ліків мій співрозмовник порадив використовувати менше препаратів, та й ті лише за рекомендацією знаного спеціаліста. І, звісно, у жодному разі не купувати й не пити препарати «з рук» (ті ж БАДи). Як діють такі «ліки» вам, напевне, не скаже ніхто з фахівців. І ще одне – дія не всіх препаратів ефективна. Маємо чимало так званих «ліків від зайвих грошей», коли людям нав’язують придбання мало- або й зовсім неефективних медикаментів. Це свого роду «плацебо», але у гарній обгортці й із широкою рекламною підтримкою. Вони не зашкодять організму, зате добряче витрясуть ваші гаманці.
Достукатися до кожного
Те, що у царині виявлення, фіксації й запобігання негативним діям ліків у нас не все гаразд, підтвердила й заступник начальника відділу організації лікувально-профілактичної роботи обласного управління охорони здоров’я, головний терапевт області Ольга Чемет.
Спеціаліст розповіла, що перші кроки з упровадження моніторингу побічної дії лікарських засобів, що дозволені до застосування, було запроваджено Міністерством охорони здоров’я України ще 2000 року. Був виданий відповідний наказ, який регламентував цю роботу.
«Оскільки я сама тоді була лікарем-практиком, можу впевнено сказати, що на той час цей документ у середовищі медиків не був сприйнятий. Лікарі його здебільшого не виконували. Зазначу, що це мій суб’єктивний погляд. Можливо, причина була в тому, що в документі нечітко прописали завдання й кінцеву мету такого моніторингу.
Однак наказ Міністерства охорони здоров’я України № 898 від 2006 року вже чітко тлумачить, що має робити лікар, який безпосередньо фіксує побічну дію препаратів, управління післяреєстраційного нагляду Фармакологічного центру МОЗ України, і, загалом, як повинна функціонувати вся структура, залучена до цього процесу. Представники фармакологічного центру МОЗ України почали працювати в усіх областях, у тому числі й на Закарпатті. Проте наш спеціаліст на той час був не з числа управлінських працівників, і, можливо, тому цей напрямок роботи не набрав потрібних обертів і не досяг мети, яку мав МОЗ України», – каже Ольга Антонівна.
Нині процес виявлення та реєстрації побічної дії лікарських засобів, що дозволені до застосування, за її словами, триває, однак, пасивніше й повільніше, ніж хотілося б. Торік Закарпаття щодо цього на загальноукраїнському тлі виглядало не надто добре. Можливо, у цьому також вина спеціалістів обласного управління охорони здоров’я, яким не вдалося довести до лікарів-практиків кінцевої мети цієї роботи. А саме від їхньої позиції залежать результати. До прикладу, 50 % усіх повідомлень у світі про побічні дії ліків надходять зі США, далі – Британія, Франція, Німеччина тощо, тобто країни, які вже давно працюють у системі страхової медицини й розуміють, що фармакологічний нагляд є насамперед виявом професійного рівня лікаря, а опосередковано – юридичним захистом у разі непередбачуваної ситуації. Якщо лікар, до прикладу, призначив препарати, а вони спричинили побічну дію, він її зафіксував, то в майбутньому такий медик може захистити свою репутацію.
За словами Ольги Чемет, проблема полягає ще й у тому, що в нашій країні моніторинг за побічною дією ліків безпосередньо покладено на медичних працівників. У світі цю функцію виконують виробники медзасобів.
До того ж у нас бракує мотивації лікарів для належного виконання цієї роботи. Морального заохочення теж майже немає. Тому обласне управління охорони здоров’я бачить єдиний вихід із цієї ситуації – достукатися до кожного медичного працівника й переконати його у доконечній потребі реєстрації побічної дії ліків. Ба більше – якщо лікар відстежує побічну дію препарату, повідомляє Фармакологічний центр МОЗ України, це є свідченням його високого фахового рівня.
Переформатувати світогляд, на думку Ольги Антонівни, слід і керівникам лікувально-профілактичних закладів області. Тобто вже сьогодні серед медичної еліти має домінувати думка про якісне надання медичної допомоги, уникнення поліпрагмазії (одночасне призначення хворому надмірної кількості лікарських засобів), яке нині ще спостерігається. Належний моніторинг за побічною дією або неефективністю медикаментів, що дозволені до застосування, також може допомогти зробити більш якісним ринок медпрепаратів, оскільки абсолютно всі ліки будь-яких виробників мають побічну дію.
А ось додаткові лабораторні чи інструментальні дослідження, щоб зафіксувати непотрібний уплив ліків, спеціалістові проводити не потрібно. «До обов’язків лікаря, який фіксує побічну дію препаратів чи нульовий ефект їх уживання, належить лише заповнення карти повідомлення. Тобто додатково щось досліджувати медику не потрібно. У карті-повідомленні вказуються ініціали пацієнта, номер медичної документації, описується побічна дія препарату або неефективність його застосування. Якщо лікар фіксує зміни у лабораторних дослідженнях, він це також може відобразити у карті-повідомленні. Заповнені, вони скеровуються в управління післяреєстраційного нагляду Фармакологічного центру МОЗ України, і вже у його функціях – проаналізувати інформацію, перевірити її достовірність, повідомити регуляторні органи й виробників. До функцій лікарів не належить проведення досліджень та ухвалення управлінських рішень», – каже пані Ольга.
Головне завдання спеціалістів управління охорони здоров’я – переконати лікарів у потрібності такої роботи. Нормативні документи, які регламентують це, доведені до всіх лікувально-профілактичних закладів області. Зокрема, торік було видано нову директиву МОЗ України щодо покращеного інформування про побічну дію препаратів лікарями стаціонарних відділень лікувально-профілактичних закладів.
Однак, аби працювати по-європейськи, у наших лікарнях мають бути відповідні фахівці – клінічні провізори. У перспективі в штатних розписах лікувально-профілактичних закладів такі посади слід передбачити. Саме ці спеціалісти мають провадити моніторинг побічних дій лікарських засобів, дозволених до застосування. Але то майбутнє. Нині таких фахівців у нас немає, тож ці функції покладено на керівників лікувально-профілактичних закладів та їх заступників.
Однак проблему побічної дії ліків наші фахівці не відкидають і не збираються відкладати її вирішення на невизначений термін. Та, запевняють, потребує зміни і сама система охорони здоров’я. Утім насамперед має бути змінена психологія і медичних працівників, і самих пацієнтів. Бо ті ж повідомлення про побічні дії ліків можуть безпосередньо надходити і від пацієнтів. Та на це, напевно, ще треба буде витратити не один рік. Свідченням же, що закарпатські лікарі й менеджери від медицини перейнялися проблемою моніторування побічної дії лікарських засобів, що дозволені до медичного застосування, є те, що нині МОЗ України відзначив Закарпаття як область, яка активно веде спостереження за побічною дією лікарських засобів.
Тож, як кажуть, процес триває. Тим часом замислитися над його «наслідками» слід уже сьогодні. Як медикам, так і їхнім пацієнтам.
