Замок «Паланок» чекає, коли політики з’ясують стосунки і з’явиться господар, який зупинить його руйнацію
«Я тут працюю з 1964 року», – починає свою розповідь один з екскурсоводів Мукачівського замку. – Пам’ятаю часи, коли на дахах приміщень верхнього замку лише де-не-де збереглася черепиця, стирчали поламані крокви, у дворі росли двометрова кропива, лобода. Сюди приходили офіцери полку, розташованого під замковою горою, клали ящик пива, від нього відраховували 25 кроків і там розміщували мішень – вправлялися у стрільбі. Лише на початку 90-их, коли філіал Закарпатського краєзнавчого музею добився окремого статусу, почалася реставрація верхнього замку. Відтак, за кошти обласного бюджету, міського його трохи впорядкували, а на середній та нижній яруси «Паланку» просто боляче дивитися. У 70-их роках звідси пішло сільськогосподарське професійно-технічне училище. Поки ще воно розташовувалось у замку, то хоч водогін якось лагодили, стіни білили, а тепер всюди вода затікає, перекриття можуть щомиті на голову впасти».
Тільки у супроводі охоронця замкової території, який добре знає, де найбільш безпечні місця, ми змогли пройти анфіладою приміщень середньої частини «Паланку». Усе здається придуманими декораціями для зйомок фільму про те, що залишилось після якої-небудь страшної катастрофи. Однак це нинішня реальність Мукачівського замку. На нижньому поверсі крізь діри у стінах можна розглядати чудовий краєвид довкола замкової гори, на горішньому – звисаючі зі «стелі» довгі бурульки – так волога «зсередини» руйнує правічні товстелезні мури.
Власне і «благополуччя» верхньої частини «Паланку» досить відносне – науковцям (до речі, із зарплатою 800 грн.) непросто розуміти, в яких умовах зберігаються цінні історико-краєзнавчі експонати, а їх тут загалом понад 12 тисяч. Годинник на одній із веж колись встановили за кошти спонсорів. Тепер шукають гроші на ремонт. Криницю, що багато років стояла закидана сміттям, вичистили завдяки нині Главі Секретаріату Президента Віктору Балозі. Екуменічну капличку облаштували теж завдяки йому. Навіть для того, аби привезти в Мукачево картини митця, який відомий світу саме псевдонімом на честь рідного міста – Мункачі, залучали спонсорів для встановлення сигналізації та системи охорони.
Років шість тому, розповідає міський голова Мукачева Золтан Ленд’єл, на порятунок замку вирішили залучити підприємців: «Адже часто буваємо у Європі, там замки, старовинні палаци віддають в оренду або й продають із умовою, що нові власники влаштують готелі, ресторани, зберігши споруду від руйнації і залишивши відкритою для туристів у її історично-культурній самобутності. В одному із замків Німеччини ми якось розповіли про свою ідею європейським колегам, то ті настійливо радили: віддавайте, нехай і за одну марку, якщо знайдеться хтось, хто візьме на себе такий неймовірний тягар».
На Закарпатті власників шукали три роки. Сподівалися на західних інвесторів – знайшли тільки своїх, та й то лише одних. Притім, що, за оцінками угорських фахівців, аби довести до ладу середній і нижній яруси фортеці, у «Паланок» треба вкласти щонайменше 17 мільйонів доларів (це на час до кризи!). До слова, верхній, нині більш-менш упорядкований ярус, це лише 3,5 тисячі м2 з 12,5 тисячі загальної площі, тобто менше третини усього «Паланку».
Державне – значить нічиє й аварійне
Десять років після повені 1998 року стояв знищений стихією Музей лісу і сплаву на Міжгірщині. Догнивав і розвалювався. Нікого душа не боліла за нього. Щойно обласна влада виступила з ініціативою зібрати на відновлення унікальної пам’ятки краю кошти у бізнесових колах, як піднялася істерія б’ютівців, грудьми стали на захист «народних цінностей» Микола Томенко й колишній губернатор краю, нині нардеп-самооборонець Геннадій Москаль. Останнього «душа болить» особливо. І чомусь тільки щодо закарпатських справ – хто коли чув висловлювання Геннадія Геннадійовича на захист якогось замку, озера, шматка землі чи будівлі в Криму, на Дніпропетровщині, де він також працював? Та й на Закарпатті Москалю чомусь не болить Невицький замок, який узагалі не відомо де і до кого «прописаний», всі інші крайові історичні об’єкти, хоч вони й без визначеного статусу, охоронних зон, доруйновуються на очах, не болять унікальні дерев’яні церкви, які знищуються часом і людською недалекоглядністю...
Минулого тижня на Закарпаття приїздив міністр МВС Юрій Луценко. Журналісти поцікавилися в нього: прокуратура не знайшла порушень у проведенні конкурсу на оренду Мукачівського замку «Паланок», але, кажуть, знайшли ваші хлопці. Луценко відповів тільки, що він принципово проти приватизації замків, вони мають належати народові, бути у власності держави. Отже, порушень нема, є лише бажання та вузьколобість політиків.
Мукачівці пам’ятають часи, коли Паланок був «державний» – тобто нічий. Ще Країна рад узяла його на облік постановою РМ УРСР від 23.03.1956 (№ 320, охоронний номер № 168). Наприкінці 70-х звідси пішло училище, а з ним – і бодай якісь ремонти. Що було зроблено для «Паланку» у часи незалежності? А що для інших замків Закарпаття? Мабуть, єдине – 3 млн грн виділили на ремонт аварійної Північної вежі Ужгородської фортеці. Але... тоді, коли цього добився на той час міністр МНС Віктор Балога! Нині, до речі, на роботи в історичному музеї «Паланку» з бюджету (і аж ніяк не державного, а місцевого) змогли виділити кошти на звичайний, косметичний ремонт аж... двох кімнат!
До судів ніхто не дійшов
У нещодавніх публікаціях про «Паланок» знову мусується тема, що він повинен бути не в комунальній власності громади, а в державній. Мовляв, і передали його свого часу незаконно. З цього приводу щось згадав і колишній Генпрокурор Святослав Піскун. Проте, як свідчать документи, замок перейшов у власність мукачівської громади на підставі рішення 11 сесії 21-го скликання Мукачівської міської ради від 22.01.1993 «Про комунальну власність міста та програму її приватизації». Рішення базувалося на Постанові Кабінету Міністрів України від 13.10.1992 № 557 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць». Згідно з розпорядженням представника Президента України в Закарпатській області М. І. Країла № 89 від 29.05.1992 «Про передачу Мукачівського замку «Паланок», надано право передання замку «Паланок» (майнового комплексу) з балансу управління архітектури й містобудування ОДА на баланс Мукачівської міської ради народних депутатів на дальше використання й для відбудовчих, ремонтно-реставраційних робіт, а також пристосування під культурно-туристичний центр. Розпорядженням виконавчого комітету Мукачівської міської ради народних депутатів від 30.07.1992 № 151/02-5 створюється комісія з представників ОДА, «Укрпроектреставрації», Мукачівського міськвиконкому, юристів на провадження цієї передачі. Комісія актом від 02.10.1992 об’єкт передала.
Якщо прокуратура бачила в документах на передачу чи в самій процедурі якісь порушення, то чому не довела справу до кінця? Адже законодавство у таких випадках передбачає винесення прокурорського припису, якщо ж він відхиляється – звернення до суду з метою відстоювання інтересів держави. Проте (як повідомлено у листі-відповіді на запит нардепа Г. Москаля до Прем’єрки Ю. Тимошенко) судових справ із питань власності «Паланку» в провадженні не було.
Закарпатська обласна прокуратура не знайшла й порушень у проведенні конкурсу передачі в оренду середнього та нижнього дворів фортеці. Проте у численних публікаціях на цю тему згадується комерційне підприємство «Маєток Скоропадських», керівник якого Алла Добруцька стверджує, що їх не допустили до участі в конкурсі. Проте, за словами міського голови Мукачева Золтана Ленд’єла, тоді ж ніхто бажання не виявляв – саме через це конкурс оголошували знову й знову, змінили навіть умови надання в оренду замкових споруд. Щось не віриться, що конкурс на такий об’єкт міг відбутися за спиною власників «Маєтку Скоропадських» та мережі квіткових салонів «Роксолана» (а чоловік пані Алли – Ігор Добруцький у 2006-07 роках був депутатом Київради від БЮТ). Тож чи можна припустити, що такі люди, яких «відшили», «нахабно» не допустили до участі в конкурсі, просто обітруться й підуть? Чи немає для цього прокуратури, судів, чи годі надіслати листи-повідомлення депутатам мукачівської міськради, адже конкурс проводився в режимі міської сесії? Чи немає, зрештою, загальнодержавної політичної сили БЮТ, яка на вила підняла б такий чудовий привід «вдарити» по команді, що її створив в області нинішній Глава Секретаріату Президента Віктор Балога. Нарешті, якщо міський голова Мукачева розіслав листи із запрошенням допомогти знайти орендаря-рятівника для Мукачівського замку всім депутатам парламенту, то чому на такий крок не пішли Добруцькі?
Нині в них знову є всі шанси взяти участь у конкурсі – після скандалу, здійнятого довкола передачі в оренду частини фортеці товариству «Високий замок», воно відмовилося винаймати споруду. Золтан Ленд’єл навіть просив переказати через пресу пані Аллі Добруцькій, що він особисто прийме від неї всі документи на участь у конкурсі і навіть візьме за день, коли це робитиме, зарплату лише дрібного чиновника канцелярії міської ради, тільки б нарешті у замку з’явився зацікавлений, хай і тимчасовий, але грошовитий господар, щозупинить його руйнацію.
Методами СДПУ(о)
Геть нелогічні заяви Добруцьких та інших анонімних, але «дуже компетентних» знавців, мовляв, «Паланок» у дуже доброму стані й сам може на себе заробити. Хто так думає – ніколи там не був. Особливо в аварійних приміщеннях середнього й нижнього дворів. Торік надходження від туристів склали трохи більше 400 тисяч гривень (адже вхід у нас коштує не як у Європі – 10–30 євро). Та й це не означає, що всі гроші залишаються на потреби замку. Як і всюди в державі, їх спочатку забирає центральна влада, а потім, скільки їй підходить, дає. Крім того, якщо замок, на погляд Добруцьких, не потребує ремонтів, то для чого ж вони хотіли брати участь у конкурсі на їх проведення?
На жаль, вся ця історія має дуже просте, але вкрай цинічне й брутальне підґрунтя – політику. Дуже лаконічно сформулював це на недавній прес-конференції народний депутат, голова Єдиного Центру Ігор Кріль: «Якби Тимошенко не була Прем’єром, не мала президентських амбіцій, а В. Балога не був Главою Секретаріату Президента Віктора Ющенка, то всіх цих псевдозвинувачень, зокрема й перипетій довкола «Паланку», не було б. Але нині в Україні є СДПУ (о) № 2 – БЮТ. Тимошенко діє разом із Медведчуком. І є тотальна брехня. Ці люди керуються словами Геббельса: чим більша неправда, тим імовірніше, що в неї повірять. А Віктор Балога, ставши біля Ющенка, заважає їм цю брехню нести до людей. Отже, цю людину треба знищити. Політично, економічно. Якось у Верховній Раді наш колега Павло Жебрівський теж обурено висловлювався про передачу в оренду «Паланку». Василь Петьовка підійшов до нього й сказав: «Одну гривню коштує моя частка, візьміть її й вкладайте гроші. З’їдете з теми, – заплатите, скільки передбачено умовами конкурсу». Чоловік зрозумів, що це не мед, а великі капіталовкладення й тяжка праця. Що для нашої держави зробили люди, які самі буди собачої в житті не спорудили, – Томенко, Луценко, Москаль, котрі з усіх усюд кричать про «приватизацію» «Паланку»? Тільки те, що цей проект нині не буде реалізуватися. Гадаєте, на новий конкурс після його оголошення та листів усім нардепам стали надходити заявки на участь у тендері?»
Отак у нинішній політичній гризні розмінною монетою стають не лише «маленькі українці», а й наша історія та майбутнє, правічні споруди, що пережили віки й ворожі навали, та можуть не пережити кон’юнктурної боротьби за доступ до корита...
