48-річна Розінда-Марія Морґаду із португальського курортного містечка Марінья-Гранде, що за 120 км від столиці Лісабона, вийшла заміж за заробітчанина із Мукачевого Закарпатської області Ростислава Канаєва, 36 років. Жінка взяла прізвище закарпатця.
Подружжя Канаєвих тепер у Португалії. Востаннє приїздили до України місяць тому. Розмовляємо з батьком Ростислава Анатолієм, 68 років. До кав’ярні в Мукачевому худорлявий бородань у потертій болоньєвій безрукавці та джинсах приїздить на велосипеді. Замовляє пляшку пива. Виймає з кишені пачку сухариків.
— Розінда називає мене ”татком”, хоча спочатку казала ”Толік”, — розповідає він російською. — Коли була тут востаннє, подивилася на мій старий телевізор і каже: ”Викиньте його”. Пішла в магазин і привезла звідти новий. Те саме зробила з моїм холодильником і пральною машиною.
Анатолій Канаєв мешкає у трикімнатній квартирі на околиці міста. Його дружина померла 2003-го. Донька Тетяна — сестра Ростислава — довго мешкала в Португалії. Нині оселилася в Києві.
— Ростик познайомився з Розіндою у 2002-му, — розповідає чоловік. — Син працював у Маріньї-Гранде зі штампами для пластмас. По вісім годин простоював у гумових чоботях у воді. Розінда бачила, як важко трудяться заробітчани, і шкодувала їх. Вона має на березі океану кілька будиночків. Здавала їх у оренду українцям за півціни.
Чоловік виймає з кишені мобільного й записник. Шукає номер телефону, набирає.
— Я дав сигнал Розінді, зараз вона передзвонить, — пояснює він.
За кілька секунд лунає дзвінок. Канаєв просить невістку поспілкуватися з ”ГПУ”.
— Прівєт, — говорить португалка ламаною російською. — Ростислав разом зі своїми земляками знімав у мене кімнату. Коли я його побачила, щось йокнуло в серці. Закохалася з першого погляду. Пізніше ми святкували Новий рік. Усі пожильці зібралися за святковим столом. Коли Ростик взяв до рук гітару та заспівав, я зрозуміла, що пропала. На 8 Березня квартиранти з України подарували мені троянди. Я заплакала. У нас нема традиції відзначати День жінки.
Питаю, як вона стала багатою.
— Ще в школі мріяла бути медиком, — розповідає жінка. — Після університету десять років працювала фізіотерапевтом у автошколі. 1992 року померла моя мама. Я успадкувала земельні угіддя, на яких мої предки вирощували евкаліпти та ялиці. Розбагатіла на продажі дерева.
|
Українські жінки не здогадуються, як їм пощастило з чоловіками
|
|
Розказує, як одружилися із Ростиславом.
— У Ростика 2003 року померла мама, — говорить жінка. — Тож змогли побратися лише за рік. У Києві консул три місяці перевіряв наші документи. І тільки у грудні 2004-го нас в Україні розписали. Я поїхала на могилу свекрухи. Плакала й дякувала їй, що подарувала мені коханого Ростика.
Португалка зізнається, що дуже любить готувати.
— Улюблена Ростикова страва, а моя фірмова — червона риба, запечена з овочами. Готую її кожні вихідні. Українські жінки не здогадуються, як їм пощастило з чоловіками. Сімейні стосунки у нас прохолодніші. Футбол, робота, секс — ось те, про що говорять удома і серед знайомих. У Португалії не прийнято подавати руку дамі, що виходить з автобуса. Якась стара жінка накинулася з кулаками на Ростика, коли він запропонував їй руку. Бабця подумала, що чіпляється до неї.
Розінда зауважує, що має обмаль часу.
— Ще мушу з’їздити на свої угіддя. Я вражена українськими дорогами, — сміється вона. — У мене в лісі вони кращі, ніж в Ужгороді.
— Розінда щедра, — каже про невістку Анатолій Канаєв. — У Мукачевому її знає півміста. Приїздять з Ростиком до мене по чотири-п’ять разів на рік. Але до себе не запрошують. Я кілька разів натякав їм, що хочу скупатися в океані. Але вони пропустили це повз вуха.
Із першим чоловіком Розінда-Марія розлучилася. Має від нього 19-річну доньку Марію. Дівчина навчається в національному університеті в Португалії. У Ростислава від першого шлюбу є 12-річна донька Анастасія.
|
1959 — у португальському місті Марінья-Гранде народилася Розінда-Марія Морґаду
|
||||||
