«Татінку старі наш, 

Шєдаву браду маш!

Докуд жіє твоя глава

Дотедь ти сі медзі нама»

 

Про любов закарпатців до Масарика свідчить і великий пам’ятник цьому видатному діячеві, виконаний скульпторкою Йоланою Мондич і встановлений в Ужгороді поставлений ще до війни , а відтак демонтований і перевезений на територію Словаччини, щоб уберегти від руйнування. Там його було закопано у дворі одного із заводів. Однак, «совєти» все ж знайшли пам’ятник «буржуазному діячеві» і те, чого не зробили німці – довершили комуністи. Масарика переплавили. І вже у 2000-х роках чеська громада встановила новий бюст Масарику в Ужгороді поблизу транспортного мосту у сквері, де він стоїть і понині. Та Свалява теж завдячує Масарику своїм культурним і освітнім спадком. Ініціатива поставити пам’ятник першому президенту Чехо-Словаччини належить міському голові Сваляви Іваню Ланю. Метою міського голови було відновити історичну справедливість і офіційно повернути школі №1 ім’я Масарика. Виконати скульптуру замовник доручив відомому вже у краї скульптору Михайлові Колодку. І митець підійшов до завдання особливо відповідально. Чому – про це Mukachevo.net розповів сам Михайло Колодко:

 

– Перед школою №1 у Сваляві стояв готовий постамент для бюсту. Стояв довгі роки – посірілий, пошкоджений (з відколотим краєм) і порожній. Видно, що постамент непростий – у ньому використано два види каменю: сірий граніт і білий травертин. Але думаю, що на цьому постаменті ніколи ніхто не стояв. Просто планувалося встановити туди скульптуру, але видно, не вдалося... Очевидним є, що постамент було запроектовано разом із школою, яку було зведено, якщо не помиляюся, на 80-річчя Масарика, тобто у 1930 році. І ось 80 років постамент очікував на те, щоб на ньому встановили пам’ятник діячеві, завдяки якому школа і постала. 

 

Випускники, які закінчили Горожанську школу Савляви, добре знали, що саме Масарик її побудував і так себе і звали «випускники Масарикової школи». Вона і досі є найбільшою у Сваляві. З перших днів відкриття викладання у ній велося русинською мовою. Це свідчить про повагу президента Чехо-Словаччини до корінного населення Закарпаття, увагу до збереження мови, культури і самобутності краю.

 

- Михайле, коли вперше виникла ідея все ж встановити бюст Масарика на порожній постамент?

 

- Це звучить неймовірно, але рівно 10 років тому. У ті роки я працював над монтажем скульптури Кирила і Мефодія у Мукачеві. І їдучи звіди додому, зустрівся зі своїми свалявськими друзями, які їхали на якийсь музичний фестиваль на своєму мікроавтобусі. Вони мене «підхопили» у свій мікроавтобус і запитали звідки я їду і що тут робив. Я розповів, що займаюся скульптурою і, мовляв, ось щойно ми змонтували Кирила і Мефодія. У них просто очі спалахнули: слухай, а ти можеш зліпити для Сваляви Масарика?! Стали розповідати мені як вони, творча молодь, хочуть встановити пам’ятник цій людині, бо багато чули про його справи і вплив на Закарпаття від своїх рідних, які пам’ятали діяльність Масарика. «Ми зберемо гроші серед людей і замовимо скульптуру, поможи нам!» Це була картина просто як у фільмах Кустуріци: мікроавтобус, напханий музичними інструментами і музикантами, які розмовляють про історію, про скльптуру, про мистецтво... На той час я тільки закінчив Академію і у мене просто не було достатньо сміливості, щоби взятися за таку роботу. Я розумів, що не зможу її осягнути і передати дух цього діяча. Але відтоді я почав вивчати тему, досліджувати постать Масарика і за десять років це у мені настільки виросло, що коли до мене звернувся Іван Ланьо з проханням виліпити бюст Масарику – я навіть не здивувався. Іван Іванович Ланьо каже: «давай поїдемо у ту школу, подивимося». А що мені їхати, якщо я вже там бував кілька разів, ходив довкола, відчував той дух, «бачив» ту скульптуру. Всередині мене він був вже виліплений. І у матеріалі я втілив його дуже швидко. За два тижні я виконав усю роботу.

 

- У якому матеріалі?

 

- У штучному камені. Йшлося про те, щоб пам’ятник був із бронзи, але мені вдалося переконати мера Сваляви в тому, що це буде занадто дорого і скульптура із бронзи не дуже добре впишеться у давній історичний дух школи, композицію постаменту. Скульптура з каменю виглядала б значно природніше. Так ми і зробили. Я виліпив модель, відлив її сам у своїй майстерні. І вийшло так, що з першого разу «попав». Вцілив у десятку. Масарик вийшов такий як треба. Всім він сподобався. Бо пригадалася історія, як чехи замовили бюст Масарика одному із ужгородських скульпторів для Ужгорода. Він виліпив модель. Начебто все було анатомічно правильно, була портретна схожість, але, ймовіно, на думку замовника, не було того масариківського духу у портреті. І його «забракували». Сказали: ні, це не Томаш Масарик. І привезли готовий бюст з Чехії. Саме він зараз і стоїть в Ужгороді. А я неймовірно радий з того, що за ці десять років Масарик зріс у мені таким, яким Свалява його прийняла. Ми відкривали пам’ятник, а мені сльози на очі наверталися. Таких переживань я не мав ще при відкритті жодної зі своїх скульптур...

 

- Чим особлива ця?

 

- Історією і людськими долями, які за нею стоять. Адже ті молоді музиканти, які, я розумів палко кохають цю людину, і надихнули мене до цієї роботи ще 10 років тому,  розповіли мені про одну літню жінку, яка тоді мешкала у Сваляві і була хресницею Масарика.

 

- Справді?

 

- Так. У Томаша Масарика було багато хресників. У ті часи він був улюбленцем народу, справжнім лідером. І йому часто писали листи змісту: «у нас народилася дитина. Чи не погодитеся Ви, пане Президенте, стати її хрещеним татом?». Масарик завжди давав згоду і обіцяв цій дитині після того як вона підросте забезпечити гідну освіту. І виконував це. Ось така хресниця була і у Сваляві. Не знаю чи дочекалася вона за ці 10 років відкриття пам’ятника свому хрещеному татові, але дочекалися багато свалявчан, які гідні того, щоби мати згадку про особу, яка вплинула на історію міста і долі його жителів.