Зверненням людей до так званої нетрадиційної медицини нині не здивуєш нікого. Воно й не дивно. Розчарувавшись у тра­диційних засобах лікування, а звичайна лікарська справа таки суттєво занепала з розвалом Союзу, люди кинулися шукати альтернативу. Навряд чи хтось забув масове божевілля на «методиках» екстрасенсів чи ворожбитів

Мавпи з гранатами

Чимало наших людей вірить, що  всі болячки можна вилікувати «народними методами», випивши якоїсь настоянки чи ввійшовши в біополе особливо обдарованої людини. Хоч деякі «народ­ні» рецепти можуть ужахнути: як, приміром, робити уколи речовиною курячого яйця – щотижня в той самий день. Свіжознесене, ще тепле яйце рекомендують протерти ваткою зі спиртом, розбити й випустити в стерильну склянку. Збивати стерильною вилкою протягом 3–4 хвилин, додати фізрозчин (100 г) і ще збити. Увести 5 кубиків внутрішньом’язово, змазавши місце уколу йодом. За один курс – не менш 8 уколів, тобто процес «зцілення» – 2 місяці. Також пропонують «бороти недугу» дьогтем, гасом і багатьма іншими «нелікувальними» засобами.

Звісно, окремо в нетрадиційній медицині стоять фіто- й мануальна терапія. Ці види медичної допомоги й нетрадиційними називати незручно. Корисність методик, напевно, визнають усі. Проте виникає інша проблема. Спокусившись на популярність таких методик, ними починають спекулювати всі підряд, навіть люди, що раніше й близько не мали стосунку до медицини. Результат діяльності таких попсуй-ескулапів може бути, як від мавпи з гранатою. Тому й доводиться пацієнтів рятувати вже іншим лікарям. Зокрема, часто з такими проблемами стикався й завідувач кафедри загальної хірургії  травматології й ортопедії Ужгородського національного університету професор Василь Шимон, котрий через свою спеціалізацію часто має справу з прикладами несумлінної мануальної терапії.

 

Головне – правильний діагноз

– Таких випадків справді вистачає, – розповідає Василь Михайлович. – Кажуть, мовляв, нічого тобі не треба лікувати, піди лише до отого діда, який все поставить на місця.

Але ж є загальна методика обстеження хворого, нікому не дано визначити діагноз без цього – чи то професор, чи академік. Нині всі захопилися комп’ютерно-магнітним резонансом. Без сумніву, цей метод хороший, але без рентгенівських знімків лікування все одно не варто розпочинати. Тому що не завжди комп’ютер дає правильні висновки, за ним працюють люди, які можуть помилитися.

Звісно, до «дідусів» і «бабусь» ходять. Це бич усього світу, коли нетрадиційну медичну прак­­тику провадить не медик. Пригадую, як працював у Харкові, з’явився лікар з Молдови, який твердив, що може встановлювати діагноз... пальцями. Він справді визначив проблему одного хворого, другого. Потім ми привели до нього пацієнта, якого самі хотіли показати. Шукав-шукав, проте недуги не знайшов. Виявилося, що там, де відчувається біль, нічого суттєвого не було. Просто захисна реакція організму. Те, що той мануал в окремих випадках міг визначити, в чому проблема, свід­чить не про його особливість, а про те, що мав багато хворих і, зрештою, виробив навички. Проте без рентгенограми розпочинати лікування таки не можна. Бо патологія хребта – це не лише хвороби, що лежать на поверхні. Тільки після встановлення діагнозу можна сказати, допоможе мануальна терапія чи ні.

Згадую, як одного хлопчика намагалися лікувати нетрадиційним методом, а потім виявилося, що у нього пухлина на хребті. Його треба було прооперувати. Може, й не так багато було випадків, коли непрофесійні лікарі погіршували стан хворого, та все ж траплялися. Головна проблема, що втрачається час і стан хворого погіршується – тоді ми часто вже не можемо дати гарантій на одужання.

 

 

Провина лікарів

– А чому ж стільки хворих звер­таються не до лікарні, а до невідомо кого?

– Та тому, що лікарі не хочуть братися за таку роботу. Бо людей ганяють по колу. Зрештою, таке ставлення хворим набридає, і вони шукають інших виходів. І тоді хтось порадить, мовляв, чого ти по лікарнях ходиш, я знаю людину, яка поможе. У цьому вина самих медиків. Лікар може полінуватися вникнути в проблему хворого або просто сам не зрозуміти, в чому вона. Є багато причин, чому люди не йдуть до лікарні. Відтак виникають тяжкі ситуації. Рік тому до нас потрапив чоловік від баб­ки, що мануалила, не маючи до медицини жодного стосунку. Довелося оперувати – дякувати Богу, встигли врятувати. Раніше ж такі «спеці­алісти» були в кожному селі – травмувався ти, ногу вивихнув, то й ішов до  костоправа. Але тоді це було зрозуміло – лікарів майже не було. Нині ж їх дуже багато, але займатися патологіями не хочуть. Я спілкувався з медиками, що практикують нетрадиційні методи лікування. І вони кажуть, мовляв, ваші ж лікарі і відправляють пацієнтів до нас, розписуючись у власному безсиллі. А від чого безсилля? Або лікар не хоче вчитися, або в нього часу немає на хворого.

– І що робити людям, яких у районних лікарнях прийняли неналежним чином і встановили діагноз «на око»?

– Йти до нас в обласну лікарню. Ми приймемо й обстежимо. Якщо самі не розуміємо, в чому проблема, то зв’яжемося з центрами, де порадять, що робити. Маємо й Інтернет, й інші засоби зв’язку, аби проводити такі консультації.

Існує чимало випадків, коли без хірургічного втручання не обійдешся. Тому лікування має відбуватися комплексно. Це ж стосується й трав. Так, без сумніву, фітотерапія може допомогти, але й вона має бути частиною ширшої процедури. Інакше можна наробити біди.

Тому не раз я вже казав лікарям, що практикують нетрадиційну медицину: «Пришліть хворого до нас. Не бійтеся, ми від вас пацієнта не відберемо, просто обстежимо». Ось чого добиваюся. Від самостійного встановлення діагнозу ти не виграєш, навпаки, можеш себе проявити в негативному світлі. Так, ми маємо питання й до наших лікарів, які при огляді щось пропустили чи зробили помилку. Їх можна покарати, але це не вихід. Людина чого не знала, не знатиме й після покарання. А ми хочемо, щоб вона дізналася й не припускалася помилок надалі. Звісно, є лікарі-халтурники, які просто не хочуть вчитися. До таких, що повторюють помилки, безумовно, слід застосовувати карні санкції. Та загалом, повірте, у нас нині допомога надається на тому ж рівні, що й у Європі.

 

Талановиті шарлатани

– Це добре, що ви маєте сучасні засоби, але ж не всі лікарні можуть цим похвалитися.

– Це правда, тому було б дуже добре створити комп’ютерний центр, аби ми звідси могли стежити за пацієн­тами регулярно, мали інформацію про кожного хворого в області, щоб розуміли, потрібно їхати до пацієнта чи ні. Якось я оперував у Брно (Чехія), складна була операція – пухлину видаляли. Виникли питання в ході роботи. І нічого, телефонують до Німеччини, зв’язуються з професором, який надає необхідну консультацію. Це правильно, проконсультуватися ніколи не треба боятися, одна людина не може всього знати.

– То все ж таки, як ви ставитеся до некласичних методів лікування?

– Нетрадиційна медицина – це не панацея, і про це слід пам’ятати. Це корисна і потрібна річ, яка має право на існування, але найкращий результат вона дасть у поєднанні з класичними методами. Розумієте, людський організм, скільки б його не вивчали, залишиться індивідуальним. До будь-якого методу лікування мають бути показання, чітко встановлений діагноз. Людина – це не об’єкт для випробування.

– Мануальна чи фіто­те­рапія – це все ж таки якась чітка дія, коли зрозуміло, що вас лікують. А що казати про знахарів чи ворожбитів, які обіцяють вилікувати через фотографію чи, як колись Анатолій Кашпіровський та Алан Чумак, телевізор?

– Було б неетично з мого боку категорично стверджувати, що магія, ворожба нічого не дають. Оскільки я не компетентний у цих питаннях. Але думаю, що розумний чоловік сам для себе визначить, чи варто звертатися до таких людей. Ну, заряджання води через телевізор – це абсурд, всі історії про поліпшення стану здоров’я після таких сеансів – неправдиві. Як психоневрологи люди на кшталт Кашпіровського або Чумака можуть бути дуже хорошими спеціалістами. У європейських лікарнях таких залучають до практикування дуже широко. Бо лікар – людина прямолінійна, яка розкаже про те, що чекає на пацієнта, прямо. І може його просто налякати. Тому психоневрологи просто готують хворих до того, що на них очікує, заспокоюють, знімають стрес. Простіше кажучи, це варіант гіпнозу. Тому вважаю, що Кашпіровський з Чумаком люди справді були талановитими, проте замість того, аби спрямувати свій дар на реальну допомогу людям, вони вдалися до шарлатанства.