У престижному київському видавництві „Ярославів Вал” масовим тиражем вийшов роман закарпатського прозаїка Мирослава Дочинця „Лис у винограднику”. Зараз розповсюджується по всій книжковій мережі України. З’явилася низка позитивних відгуків, готується радіоверсія, твором всерйоз зацікавилися кінематографісти.
Ось як характеризує роман Мирослава Дочинця відомий український критик, письменник, лауреат Шевченківської премії Михайло Слабошпицький.
“Лис у винограднику” засвідчив: до групи лідерів сучасної української прози приєднався Мирослав Дочинець. Я знав його як автора, що вміє відчути цікаву тему і не випустити її зі своїх рук (книжка “Многії літа. Благії літа”). Як автора, що майже віртуозно володіє формою у “малій прозі” (“Хліб і шоколад”). Але не сподівався, що він уже дозрів для написання такого роману.
“Лис у винограднику” – справді твір універсальний: тут є постмодернізм і прийоми масової белетристики. Тут є філігранна, яскрава авторська стилістика і винахідливе психологічне портретування. Тут є неймовірна таємниця, що дає карколомний сюжет, й акварельно виписана love story , яку так люблять читачі. Тут є монструазні привиди з минулого й вигадливі кулінарні рецепти. Тут є виразно топографічно, архітектурно, історично, ентографічно, як Фолкнерівська Йокнапатофа, змальоване автором Мукачеве і весь великий світ, у якому шукають притулку беззахисні й бентежні душі героїв.
Це – роман для всіх. І кожен у ньому вичитає тільки своє.”
В чому секрет такого успіху? Складових декілька. Книга світла, повчальна і приносить задоволення. Читається вона на одному подиху. Твір має міцну й елегантну конструкцію, читач потрапляє в каскад наростаючого інтересу. Крім того, сюжет досі в літературі ще не розроблений. Жорсткий реалізм тут чергується з легкою, акварельною тональністю. Тут багато теплого гумору і романтики.
Це історія про незвичайну людину, за чиїми плечима – сирітство без роду-племені, дитбудинок, інтернат, колонія, тюрми, але вона виховує в собі унікальний хист, завдяки якому стає „послом” між кримінальним світом і керівництвом імперії, що занепадає. Потрапляє до спецкоманди президента, бере участь у відмиванні золота партії, стає крупним олігархом, міжнародним інвестором. І ось одного прекрасного дня дорогою в Європу цей чоловік завертає в містечко, щоб випити чаю. І те, що він побачив на фасаді однієї споруди, оглушує його, піднімає з дна свідомості візуальний дитячий спомин. Це дитбудинок, з якого він дітваком пішов у моторошний світ. Він покидає всі глобальні справи і починає тут, у Мукачеві, шукати свої сліди, розкручувати химерну стрічку життя назад. А оскільки він володіє рідкісним талантом (недаремно кримінальне назвисько Лис), то він знаходить не тільки своє родинне коріння, але й новий сенс життя, нове кохання. І починає в своєрідний спосіб повертати борги кожному, хто за життя не дав йому розчинитися в цьому бентежному світі, не стати тюремною порохнявою…
Це акцентуйована особистість, яка з дитинства боролася за свою гідність і відвойовувала здоровий глузд у дикому світі, спочатку ножем, відтак залізною волею і проникливим розумом. Це не монстр, це симпатичний і кмітливий лідер з майже тваринним чуттям, перед яким безсилий навіть Інтерпол. Дві філософії змагаються в ньому. З одного боку, філософія мудрого кримінального Тата, який зі спритного Лисеняти виховав невловимого Лиса, свого наступника, якому заповів свою тіньову імперію. З другого боку – філософія віднайденого брата-близнюка, який виявився монахом, архімандритом монастиря…
Окрема лінія – його кохання до місцевої дівчини-перекладачки. Досі він тільки купував жінок, а зараз починає зворушливо завойовувати ту, яка, не здогадуючись, хто поряд, допомагає йому, жертвує кар’єрою і собою. Ці романтичні стосунки відбуваються в різних принадних куточках Мукачева. Бо „хто живе не в Мукачеві, той лише прикидається, що живе”. Це один із афоризмів книги. Їх тут зустрічається багато.
(Роман „Лис у винограднику” за ціною видавництва можна придбати також у Мукачеві за тел. 2-20-02, моб. 0506713717).
