Володимир Фединишинець та іже з ним учинили старій Європі калічне немовля. Мова йде про вистругану з поліна нову націю - русинів.
Тепер обсіли клопоти отих отців, бо ж дитя породили без нені. Хирляве поріддя сповивають грубі чоловічі руки, замість ніжних колисанок гундосять усе про ту осоружну Україну-мачуху, що намірилась буцімто ще в колисці придушити сиротину, білий світ їй зав'язати. Ґвалт. І це тоді, як уже має дві-три названі матері - чужоземки (так пощастило!) з сусідніх держав. Об'явилися - аж за океаном - і багаті родичі, що вже спрактикованих напучувачів-виховників напитали - буде кому нянькувати. Треба ж бо цього годованця навчити говорити, виростити-виплекати та ще добре подбати, щоб, як уб'ється в колодочки, було йому своє власне царство-государство.
Ото ж це діло подвигнути й взялася „Подкарпатська Русь" - „народна двотижнева новинка Общества подкарпатських русинув" - в особі шевця, женця, ще й на дуді греця - себто свого головного редактора, „поета карпато-русинського, україномовного (і не тільки)", „теоретика ідеологічного забезпечення русинства", „автора праць з русинства" (усе самозначення), згаданого вже Володимира Фединишинця. Остаточна мета - викроїти на політичній малі Європи ще одну державу. На кшталт Ліліпутії. З Ужгородом-столицею й жебрацькою тайстрою на плечі.
Задум приголомшив мене, як тільки сорока принесла сю звістку. Друковану. Друге число „Подкарпатської Русі" - газети, накладом п'ятьтисяч „екземпларув". Куди тому часописові „Перець" проти „особистих вражень", „доповіді", „коментарія до доповіді", "додатку до коментарія" сера В. Фединишинця.
Оскільки в нього поки що українське ім'я та прізвище, і доки не вигадав справжніх „русинських", умисно називаю Володимира Фединишинця сером. Адже сер - ввічлива форма згадування особи, чоловіка, звертання. Звісно, в англомовних країнах. „Головний теоретик", власне, обома руками відхрещується од України та її панів "домашнього гатунку", отож і заходився якнайшвидше „виробляти" русинську, звісно "європейську" мову. А щоб почуватися вже зовсім справжнім європейцем, обстоює заміну кириличних літер на латинські. До того ж його, бачте „піднебіння, язик, зуби беруть участь у вимові європейських звуків, а деякі українські їм не піддаються". Ото картина - „європейські звуки" (мадярські? російські?) так і ллються, так і линуть, а от з українськими, на тобі, яка притичина чоловікові — і це в зрілому вже віці сталося. Просто науковий казус якийсь. Одне слово, горе та й годі!
Допитливий читальник, певне, цікавий знати, чого я „іменитого" сера величаю в заголовку Уном. Ун - се, якщо „по-русинському", тобто українською - він...
Отже, сером Уном я величаю Володимира Фединишинця. Бо ж „проблеми карпато-русинів ближчі мадярам, словакам, німцям, циганам, ніж приїжджим ... ". Тут є на оці передусім галичани. „А хтось приїхав з чемоданом, і коли щось не сподобається, згорне чемодан і від'їде, звідки прийшов. Наприклад, у Лемберг" (се так з'європейська названо Львів). Сер Ун знає, що каже. Невже оті „спольщені" українці чогось варті „подкарпатських русинув"? Ніколи ... Вони ж в усьому винні, що край у серці Європи опинився в жалюгідному стані. Вони ж, кляті, привели за руку сталінських посіпак, одібрали в моїх дідів землі, притлумили духовний розвій ...
Сер Ун справно чинить своє діло. Одного дня він навіть двічі зустрічався з представником Президента України на Закарпатті паном Країлом. „...Найперше сподобалося в пана Представника те, що він був пунктуальним: увійшов до малої зали Народної Ради рівно о 10-ій годині визначеного часу.... Пунктуальність ніби мала деталь, проте для мене особисто важлива. (Я майже педант)".
А я згадую інтерв'ю з паном Країлом в обласній газеті „Новини Закарпаття" напередодні 1 грудня, коли ще представник Президента України обіймав посаду заступника голови облради.
Скільки неприємних слів він сказав супроти офіційного Києва, й раптом Президент України призначає його своїм „намісником". По-лі-ти-ка? ...
Й що „виніс для себе - як письменник " - з першої зустрічі з паном Країлом Сер Ун? „...Уявлення ...Проблема лісу. Екологія. Харчі. Робоча сила. Конфесії у боротьбі за сфери впливу. Матеріальна криза і духовний розвій. Аграрно-промисловий комплекс. Молодь тощо". Справді, чимало довелося збагнути, щоб уявити панові, перепрошую, серові Унові...
„Пополудню збирала адміністрація керівників національно-культурнух товариств. Удруге слухаю пана Країла і думаю: чи не занадто м'який і добрий він за характером для представника Президента?! А може, за тою м'якістю таїться твердість? І висновковую: якщо позаважає щось представнику, то лише доброта, м'якість. Я був би, як кажуть росіяни, „жестче".
Мені лишається тільки додати, що обидвоє: „пунктуальний" і „педант" най би обережніше придивлялися одне до одного, щоб не завелися відтак, як оті Винниченкові герої - „уміркований" та „щирий". „Геть, - кричить, - чортова кацапня з наших українських тюрмів!". Отаке прийшло мені в голову ...
Адже сер Ун вважає себе русином "і це, по-моєму, не загрожує стати русином ні Леоніду Кравчуку, ні Саддаму Гусейну чи Каддафі або Арафату...". Цікаво, а ким вважає себе за національністю пан Країло? Мабуть, українцем. Занадто „добрий" і „м'який", аби, скажімо, показати державну твердість і спинити місцевих сепаратистів. Літератор європейський не такий. Ось його в рідному краї раз у раз зачіпає редактор газети „Карпатська Україна" Петро Скунць. Завше щось утне проти русинів, дражнить їх пацкунолагами, цибуляшниками, сексоклайбасами, дохторами гертикашних наук, а власне сера Уна називає поетом-невдахою. „Головний ідеолог русинства" терпить доки терпить, а „доведеться інформувати якимось дивом, аж би і через зарубіж, що такий факт має місце 1992 р, у центрі Європи, в Ужгороді". Майже жодна місцева газета не хоче мати справу з цілим сером Уном. Особою, яка "стільки проблем має із русинством!". Особою, якій випала нагода "одного дня аж двічі" зустрітися з представником Президента України, за такий короткий час "просунути русинство на один крок". Тільки яким побитом, і куди ... Автор не зазначає. Певне, читач здогадається сам!
Р.S. Усі цитовані вислови, крім одного, з-під власного пера sir В. Фединишинця.
"Старожитності". № 8(24).1992
НАСАМКІНЕЦЬ. Цікаво, чи збирається В. Фединишинець та іже з ним уже тепер, на порозі перед вічністю, покутувати за посягання на Божі помисли...
