Мукачівський Будинок офіцерів, який Міноборони не використовує і не хоче віддати іншим, уже загрожує здоров’ю городян
Історія з шикарним 100-річним Будинком офіцерів, який знаходиться в самому центрі Мукачева, – найкраща ілюстрація того, як у нашій державі можна будь-що згубити просто через небажання докласти бодай мінімум зусиль.
Цю 2-поверхову споруду, що знаходиться на вулиці Недецеї, 19/33, на початку ХХ століття збудували угорці – в ній розміщувалася Торговельна академія. По завершенні Другої світової війни, коли Закарпаття відійшло до Радянського Союзу, тут облаштували Будинок офіцерів. Зі здобуттям незалежності кількість військових на Закарпатті, й у Мукачеві зокрема, значно зменшилася, відповідно і заклад закрили. Однак він і понині належить Міністерству оборони, яке, швидше за все, не знає, що з будівлею робити, але й позбутися її з невідомих причин не хоче. Як результат, споруда роками простоює зачиненою, повільно руйнується і нині вже загрожує здоров’ю пішоходів.
У 2009 році керівники ветеранських та громадських організацій Мукачева прийняли відозву до керівництва держави щодо Будинку офіцерів, а голова міста Золтан Ленд’єл написав листа до Міністерства оборони, який повністю цитуємо: «Звертаємось до вас від імені територіальної громади м. Мукачево з наступного питання:
У м. Мукачево на вул. Недецеї, 19/33, знаходиться колишній гарнізонний Будинок офіцерів (військове містечко № 15), який із 2006 року перебуває в передпродажній аукціонній підготовці «Укроборонсервісу». Стан будинку аварійно-небезпечний, тривалий час не використовується. Громадяни міста обурені тим, що цей безгосподарний об’єкт є небезпечним для пішоходів та транспорту, особливо при поривах вітру та зливах, внаслідок чого з даху на тротуар падають черепиця, цегла з елементів карнизу та стін, сиплеться штукатурка.
Просимо негайно вжити ефективних заходів із забезпечення громадської безпеки об’єкта.
Громадськість міста не може зрозуміти бездіяльність військового відомства щодо збереження пам’ятки історії та архітектури та пошуку нового власника через аукціонні торги».
Ця спроба навести лад із безгосподарним будинком була вже далеко не першою, однак військові в цьому питанні проявляють рідкісну впертість. «До нас надійшов лист від заступника міністра оборони про те, що будівлю вони не передадуть, – підсумував чергову спробу Золтан Ленд’єл. – На жаль, Україна не пішла тим шляхом, який свого часу обрали країни Прибалтики, і не віддала майно, що колись належало людям і було відібрано з приходом СРСР. Стосується це й територіальних громад, за якими числилося чимало нерухомості. Ми неодноразово попереджали, що будинок, врешті-решт, просто розсиплеться й на його місці залишиться руїна. Це гарна споруда, але на ній уже ростуть дерева. Поблизу просто небезпечно ходити».
Золтан Золтанович переконаний, що насправді будівля військовим не потрібна. «Однозначно, міністерство оборони її не використовуватиме, – наголошує міський голова. – Колись, як відомо, у нас, на західному кордоні СРСР, було дуже багато військових об’єктів, зокрема й аеродром, який, між іншим, уже переданий у комунальну власність. Тоді відповідні заклади дійсно були потрібні як в Ужгороді, так і в Мукачеві. У ті часи тут розміщувалась ціла дивізія, а сьогодні – лише бригада, причому в такій малій кількості, що Будинок офіцерів їй не потрібний. Але Міноборони діє за принципом: і сам не гам, і другому не дам».
Муніципалітет навіть пропонував кілька варіантів вирішення проблеми. Наприклад, продати з аукціону, а на виручені кошти придбати військовослужбовцям квартири. Або ж передати будівлю у власність Міністерств освіти чи культури.
«Врешті-решт, у місті є державний університет, інші заклади освіти, які не є муніципальними. Чому би споруду не віддати МДУ? Наприклад, як ми це зробили з колишніми Будинком міськкому партії, Будинком побуту, розташованим у центрі міста навпроти ЦУМу, гуртожитком. Так само і в цій споруді можна було б розташувати ще один факультет. Думаю, Міністерство культури також би придумало, що зробити з приміщенням. Наприклад, відкрили би там якусь мистецьку школу», – пояснює мер.
Тобто, за великим рахунком, місту все одно, що було би в колишній торговельній академії.
Головне – аби там робилося бодай щось. Бездіяльність військових і так призвела до того, що будинок, який пережив за сторічну історію дуже багато подій, нині, у мирний час, ризикує просто завалитися.
На жаль, свою позицію Міноборони не пояснює. Залишається лише припускати, що їм просто не хочеться включатися у тривалий процес та ще й відбивати нападки контролюючих органів, які б обов’язково кинулися перевіряти передачу на законність. От і виходить, що військовому відомству буде легше, якщо будівля розвалиться якомога швидше...
