Розмова про те, коли наша армія зможе професійно нас захищати
Сьогодні — День Збройних сил України. Тих сил, котрі покликані захищати народ і державу від усіх нападок і нападників. Ми поговорили зі старшим офіцером управління обласного військового комісаріату підполковником Петром Марком про те, якою нині є наша армія, хто йде служити до українського війська, коли реально перейти до професійної армії і, зрештою, чи вистачає сил для захисту Батьківщини нашим Збройним силам.
"Складно відібрати одного здорового хлопця з одинадцяти»
— Пане підполковнику, давайте розпочнемо розмову з останнього призову. Як він пройшов, чи вже підбито підсумки?
— Цієї осені до лав Збройних сил України та інших військових формувань з нашої області призвано близько тисячі чоловік. Направлялися вони в усі роди військ у всі регіони України. Традиційно наші призовники призиваються у дуже відповідальні команди, зокрема 15 закарпатців служитимуть у президентському полку. Цього призову багато хлопців призвано в повітрянодесантні війська, де серйозний відбір і за станом здоров’я, і відповідним освітнім рівнем, не кажучи вже про психологічні якості і силу волі.
— Призвали близько тисячі юнаків, а скільки всього їх на обліку в військкоматах?
— Понад 12 тисяч, тобто призивається менше 10%. Але, враховуючи те, що дуже серйозні вимоги до стану здоров’я, освітнього рівня, професійно-психологічного відбору, ця справа не є такою простою. Хоча не складно, здавалося б, відібрати одного з11 хлопців. Проблема в тому, що дуже багато призовників хворі. Підсумків цього призову по Україні ще немає, але за результатами весняного, на тисячу призовників встановлено 1500 діагнозів захворювань. Це не означає, що кожен із них хворий, у одного може бути 5 діагнозів, інший не має жодного. Але відібрати солдатів, наприклад, в аеромобільні війська, в державну прикордонну службу, чи в навчальний центр «Десна» дуже непросто. Загалом, стан здоров’я нинішньої молоді, яка йде до війська, далеко не найкращий.
— Скільки закарпатців залишилося служити вдома?
— Трошки більше ста чоловік, відсотків десять. Але буде більше, бо є хлопці, яких відправили в навчальний центр «Десна», де вони три місяці проходитимуть підготовку, а потім частина з них повернеться на Закарпаття в 128-му механізовану бригаду.
— Якщо треба призвати лише кожного десятого чи кожного одинадцятого, решта, ходять розмови, платять за відстрочки. Знаю, що в деяких районних військкоматах мало не моляться, щоб їх призовники пройшли медкомісію в Ужгороді, бо відправляють з районів ледь не калік, які не можуть заплатити за відстрочки...
— Давайте почнемо з першої частини запитання — про хабарі. Якщо у вас є такі дані, то ви їх наведіть, а ми цю інформацію перевіримо. Стосовно стану здоров’я. Після медичних комісій в районах призовники проходять ще комісію на обласному збірному пункті. Часто трапляється так, що в районі приймають рішення «придатний», а тут медкомісія виносить рішення про непридатність до військової служби. Таких випадків не так вже й багато, але вони є.
Нині, до речі, дуже серйозні вимоги до стану здоров’я. Навіть не порівняти з тими, які були, скажімо, років десять тому. Наприклад, якщо раніше з діагнозом «сколіоз» брали в механізовані чи мотострілкові війська, або принаймні в будівельні загони, то сьогодні навіть у війська, де вимоги не такі високі, їх не візьмуть.
«Закарпатці легко можуть заробляти значно більші гроші»
— З першого квітня мало бути збільшене грошове забезпечення військовослужбовців. Контрактник-початківець мав отримувати 1000 грн., прапорщик – 1200 грн., майор – 1900, підполковник — 2000 грн. Чи відбулося це підвищення?
— Так, звичайно. Підвищення зарплат відбулося, як і передбачалося. І, до речі, нині значно більше контрактників, ніж було кілька років тому.
— Анатолій Гриценко передбачав скорочення Збройних сил на 21 тисячу чоловік. Скільки людей скоротили на Закарпатті?
— В нашій області в 128-й механізованій бригаді скорочення не відбулося. Взагалі бойові частини вже перестали скорочувати. Іде оптимізація штату баз, складів, бо немає сенсу тримати стільки боєприпасів, до того ж, випадки в Новобогданівці, коли рвалися застарілі снаряди, прискорили справу. Йде скорочення за рахунок саме таких, сказати б, придаткових військових організмів.
— Міністр оборони нещодавно заявив, що для переходу армії цілком на контрактну основу до кінця 2010 року необхідно фінансувати Збройні сили в 2008 році в розмірі 2% від ВВП, а в 2009, 2010 роках - у розмірі 3% від ВВП. Чи рахували ви, скільки потрібно для переходу на професійну основу закарпатського війська.
— Наша область такої програми не розробляла, є державна програма про комплектування посад солдат і сержантів військовослужбовцями за контрактом, і, відповідно, є планові завдання: кожен комісаріат має направити на військову службу за контрактом певну кількість людей. А окремого моніторингу ми не робили. Дані, які ви навели, Київ визначав зі своєї статистики і власних прогнозів.
— Чи правда, що розмір зарплат контрактників, посади яких визначають бойову готовність, є практично рівним з лейтенантською зарплатою?
— Така проблема існувала до першого квітня. Контрактник отримував майже так само, як молодий офіцер. На сьогодні цей дисбаланс усунутий: молодий офіцер отримує в межах 1600-1700 гривень. Підвищення зробили для того, щоб зберегти молодь, бо було багато випадків, коли хлопці, закінчивши військові інститути, подавали рапорт на звільнення. Нині інша проблема: молодий офіцер отримує ненабагато менше ніж майор чи підполковник із вислугою 20 і більше років. Але з наступного року піднімаються посадові оклади, процентні надбавки будуть відмінені, а за рахунок високих посадових окладів буде збережено пропорцію в зарплатах залежно від посад і вислуги років.
— Статистика каже, що сьогодні більшає число контрактників. Завдяки чому: через покращення умов служби, чи через активну пропаганду?
— Однією тільки пропагандою проблеми не вирішиш, адже загітувати можна лише раз, а потім людина всім розповідатиме, що все не так, як розказують. Насправді значно покращилися умови служби за контрактом. Але вони все-таки є недостатніми, щоб нині говорити про повний перехід до професійної армії. Судіть самі: контрактник отримує 900-1000 гривень, проводячи 5 днів на тиждень у військовій частині. Погоджуються на таку роботу люди, яким ця справа подобається. Бо, скажімо, в Ужгороді нині такі гроші можна заробити із меншими затратами сил і енергії.
— Контрактники, крім зарплати, мають ще й різноманітні пільги…
— Так, і це дуже важливо. Наприклад, медичне забезпечення: в разі захворювання не лише контрактник, а й його дружина має право безкоштовно лікуватися в військових шпиталях. Далі — одноразова матеріальна допомога в розмірі посадового окладу і окладу за званням, тринадцята зарплата, 50% пільги за комунальні послуги. Крім того, участь у міжнародних миротворчих операціях, не кажучи вже про участь у гарячих точках, повернувшись звідки, людина має статус учасника бойових дій і значно ширший пакет пільг.
— Чи виконує Закарпаття рознарядку по кількості контрактників? Тільки чесно. Може, хтось прочитає, і захоче прийти служити…
— План по відбору військовослужбовців за контрактом військові комісаріати області виконали майже на 100%. За цей рік з нашої області служити на професійній основі пішли 300 чоловік. Більшість залишається в області. Але відзначу, що план виконується дуже непросто. Багато важить ще й специфіка регіону. Закарпатці можуть виїхати за кордон і заробляти значно більші гроші. А, наприклад, в Житомирській і Вінницькій областях іде перевиконання плану, бо військових частин багато, а роботи немає.
«Професіоналів у нашій армії багато»
— Раніше на контрактну службу можна було потрапити лише після строкової. Зараз є якісь зміни вимог до контрактників?
— Їх чимало. Якщо раніше на контрактну службу можна було йти військовослужбовцю строкової служби, якщо він прослужив не менше року, то зараз достатньо півроку. Раніше це були люди віком від 19 до 30 років, зараз — від 18 до 40. Зараз ті хлопці, що мають вищу чи середню спеціальну освіту, можуть зразу вступати на контрактну службу. Тільки обов’язково мають пройти три місяці навчання в «Десні». Бо ж як його одразу відправити на посаду, якщо він у службі ще нічого не розуміє?
— А це не означає, що вони будуть не настільки кваліфікованими, як люди, що вже відслужили?
— Насправді нескладно при нормальній бойовій підготовці за три місяці навчити солдата. А якщо лише замітати плац і стригти траву, то й десять років не вистачить, щоб стати професійним військовим.
— Доводилося чути думки, що в контрактники переважно йдуть люди, в яких проблеми з сім’єю, з алкоголем, які не змогли реалізувати себе в цивільному житті. Ви самі підтвердили, що заробити ці гроші легко можна й без армії. Тому, відповідно, виникає питання про професійний рівень вояків-контрактників.
— Напевно, і в цих словах є доля правди, але дуже незначна. Якщо так ставити питання, то ми образимо тих справжніх військових, які вирішили пов’язати своє життя з армією, займаються підготовкою і самопідготовкою, вчать військовослужбовців строкової служби і люблять цю справу. І, головне, незважаючи на невелике фінансове забезпечення, якісно виконують службові обов’язки. Таких професіоналів у нас все-таки дуже багато.
— А як вирішується квартирне питання військовослужбовців? За законом, якщо не помиляюся, контрактники мають право на гуртожитські помешкання…
— Це найбільш болюча тема. Наприклад, в ужгородському гарнізоні особливо. Останній будинок для військових здали в 1994 році, тобто вже 13 років люди не отримують житла. У нас є черга, в якій близько 300 чоловік, і перші, що в ній стоять — з 1988 року. Вони вже пенсіонери, одружили дітей, мають внуків, але дотепер десь винаймають помешкання.
На наступний рік, щоправда, заплановано переобладнати в Ужгороді три казарми під гуртожитки для військовослужбовців контрактної служби. Але це поки що плани, перспектива. Будемо бачити, як вона втілиться в життя.
— Чи підтверджується теза про те, що в частинах, сформованих із контрактників, значно менше випадків дідівщини, ніж у тих, де строкові вояки?
— Проблеми позастатутних відносин серед контрактників фактично ніколи й не було, гостро вона не стояла. Це зрозуміло: людина приходить на службу, як на роботу, о 9 ранку, о 18-й іде до дружини і дітей, змінює обстановку. Так звана дідівщина на сьогодні, порівняно з попередніми роками, особливо з радянським періодом, фактично не існує. Буває, що хтось когось десь штовхне, чи вдарить, бо люди з різними характерами постійно цілодобово співіснують в одному колективі. Говорити, що такого не може бути просто тому, що такого не може бути, було б неправильно. Але таких випадків дуже мало, а по кожному з них іде дуже серйозна реакція, офіцерів навіть позбавляють військового звання.
— Кажуть, що мало хто з контрактників служить більше року, а вже більше трьох — взагалі одиниці. Начебто, найдовше служать солдати, які влаштувалися в частині на посадах, далеких від основного військового життя — водії, музиканти, штабники, різний обслуговуючий персонал.
— Насамперед відзначу, що перший контракт укладається на три роки. Якщо він розірваний за ініціативою контрактника і через невиконання ним умов договору, то вояка звільняють, але більше він потрапити на військову службу не зможе. Насправді у нас більшість укладає і другий, і третій контракт. Є, звичайно, й такі, що відмовляються служити, але їх мало. Крім того, у нинішніх солдатів-контрактників уже немає обов’язків чистити картоплю чи мити посуд — цим займаються окремі структури, яким армія перераховує гроші. Відповідно, солдат працює солдатом, а не поваром.
— Наостанок, пане підполковнику, ще одне запитання. Знаю, що військову службу за контрактом можуть проходити не тільки чоловіки, а й жінки. Чи багато їх на Закарпатті, і що саме вабить їх у цій роботі? Може, романтика служби?
— Жінок у нас немало. Наприклад, у системі військових комісаріатів області з 18 контрактників 8 — жінки. По області точної цифри не назву, але жінки становлять приблизно 20% від числа усіх контрактників. Що їх вабить у цій роботі? Можливо, частково це й романтика служби. Але все-таки у більшості випадків приваблює фінансова сторона питання. Якщо для чоловіка армійське грошове забезпечення не надто велике, то жінці знайти роботу із зарплатою у 1000 гривень значно складніше. Тому і йдуть наші жінки служити Батьківщині.
