Педіатри застерігають, що без щеплень можемо знову пережити той жах

Минулого тижня Україна вперше брала участь у європейському тижні імунізації. Лікарі дістали можливість на широку громадськість сказати те, що майже щодня повторюють у своїх кабінетах: треба робити щеплення, це най­ефективніший засіб проти багатьох дуже небезпечних недуг. Про необхідність захистити за допомогою вакцин право кожної дитини бути здоровою «СЗ «Паланку» розповіли головний лікар міської дитячої клінічної лікарні Оксана Передрій та її заступник з полі­клінічної роботи Єлизавета Лях.

Оксана Передрій:

– Нині значно почастішали випадки, коли батьки, начитавшись «страшилок» у газетах й Ін­тер­неті відмовляються робити профі­лактичні щеплення своїм дітям. В Ужгороді поки що збе­рігається так званий імунний прошарок, а про нього можна говорити тоді, коли 96 % людей захищені вакцинацією. Однак якщо його не буде, ми знову на власному здоров’ї й здоров’ї близьких зрозуміємо, що таке епідемії. Якщо раніше серед дітей без щеплень переважали ті, хто мав певні захворювання, а отже, й протипокази, то нині половина – через відмову бать­ків.

У моїй практиці були випадки, коли діти після дифтерії одужали, бо мали імунітет унаслідок дії вакцини, а їхня мама померла. Але траплялися в Ужгороді й трагедії, коли одразу трьох дітей, що померли від дифтерії, ховала одна сім’я. І тільки тому, що їхня мама колись прочитала в газеті, мовляв, щеплення робити шкідливо.

Серед нинішніх батьків немає й таких, ровесники яких перехворіли на поліо­мієліт, тому легковажно відмовляються імунізувати своїх дітей. Хоча вірус цієї страшної недуги є всюди довкола нас – у повітрі, в протічній воді, у річках, і без вакцинального захисту діти можуть заразитися навіть через найменший поріз.

Або ж візьмімо смерть від правця. Той, хто її бачив, – навіть заїкнутися не зможе, мовляв, щеплення робити не слід. Якщо невакцинована людина зітк­неться з цією інфекцією, то практично не має шансів вижити.

Єлизавета Лях:

 – Я пам’ятаю епідемію поліоміє­лі­ту на Закарпатті. Тоді в нашій області навіть створили міжрайонний санаторій для лікування дітей, які перенесли цю страшну хворобу. Багато з них могли рухатися лише у візках, інші ж, хоч і хо­дили, на все життя стали інвалідами.

За кордоном у людей навіть не виникає питання, чи робити щеплення: ця процедура обов’язкова. Адже без цього не можна дістати медичну страховку. Та й за­карпатці, якщо виїздять за кордон  або, наприклад, відправляють на нав­ча­ння дитину, звертаються до лікарів і просять її вакцинувати. Але ж ми не мо­жемо за кілька місяців дати дитині все, що мало робитися згідно з календарем щеплень роками.

У європейських країнах, наприклад, вакцинують і проти вітряної віспи.  Це не обов’язково, але батьки самі   дуже зацікавлені, бо вітрянка зовсім не безневинна хвороба – може давати ускладнення, але пізніше, віддалені в часі, тому їх часто з нею навіть не пов’язують.

Так само у Європі щеплять проти ві­русу папіломи людини. У нас, на жаль, на це ще мало звертають уваги. Хоча са­­­ме цей вірус викликає ерозію шийки матки, передракові захворювання в молодих жінок. І не вакцинувати наших дів­ча­ток – це злочин не тільки проти них, а й проти нації.

Оксана Передрій:

 – Багато розмов про те, що діти, мовляв, хворобливо реагують на щеплення – може підвищитися температура, почервоніти місце введення ін’єкції. Але така ж реакція може бути на будь-який зовнішній агент, на введення, наприклад, антибіотика чи вітаміну. Кожен організм інакший, реагує індивіду­ально. Реакція на щеплення не означає біду, а тільки свідчить, що імунна система дитини запрацювала, вона бореться й виробляє антитіла. І в будь-якому разі, так звану реакцію на щеплення й не порівняти з тим жахом, який переживає сім’я, коли невакцинована дитина захворіє, а тим більше помре.

До речі, нині в батьків є вибір – можна за чотири рази провакцинувати дитину від шести хвороб: дифтерії, прав­ця, коклюшу, гепатиту В, поліомієліту й гемофільної інфекції за кошти держави або ж зробити це одноразово шестивалентною вакциною, придбавши її в аптеці.

Та навіть коли батьки самі купують вакцину за рецептом лікаря, її ніколи не віддадуть з аптеки без сумки-холодильника (їх може надавати батькам поліклініка) чи термоса, наповненого льодом. Тому тим більше не можна говорити про порушення так званого холодового ланцюга щодо вакцин, які перебувають у медичних закладах. Це виключено. Суворий контроль дотрима­ння всіх передбачених умов від­сте­жується від заводу-виробника, при тран­с­портуванні й під час зберігання на місцях. Температура в холодильниках поліклініки контролюється щоденно, й обов’язково є альтернативні. Якщо вимикається електроенергія, вакцини одразу ж переміщуємо туди, де холодильник працює. Крім того, такі випадки – справжня надзвичайна подія, про неї відразу повідомляють усі органи, й аварію якомога швидше ліквідовують.

Єлизавета Лях:

 – Лікарі завжди дуже уважно вивчають, чи можна дитину саме в цей час  щепити. Дуже багатьом переносимо вак­­­­цинацію, якщо є якісь гострі захворювання чи загострення хронічних. Хоча слід дотримуватися й потрібного інтервалу між щепленнями, аби досягти максимальної ефективності, щоб виробився імунітет.

Крім того, санепідстанція щороку планово контролює рівень напруженості імунітету. Для цього в певного, чітко про­рахованого відсотка дітей береться аналіз крові. Такі дослідження дорогі для держави, але безкоштовні для батьків. На їх основі медики аналізують, які вікові групи наскільки захищені і яку додаткову імунізацію слід проводити.

Хочу наголосити й на іншій проблемі: велику тривогу в медиків ви­кликають і численні відмови від проб Манту. Це не щеплення, а діагностична проба, яка відображає стан імунітету до туберкульозу – й іншого способу перевірки немає. Уже багато років Україна переживає епідемію сухот. Багато хворих із відкритими формами щодня в транспорті, у громадських місцях контактують із нами й нашими дітьми. Тому просто злочинно не цікавитися, чи дитина не захворіла.

Часто батьки неправильно розуміють результати проби Манту. Напри­клад, кажуть, у рік у дитини позитивна реакція. Але це логічно, адже у пологовому будинку була вакцинація. До шести років імунітет до цієї хвороби згасає, тому результат негативний, і ми робимо щеплення. Буває й навпаки – у рік від’ємне, а тоді наростає. Не треба боятися й направлення на консультацію до мікрофтизіатра. Це не означає що дитина хвора на туберкульоз, можливо, просто десь відбувся контакт із хворим і потрібно зміцнити організм. До речі, щоб батьки менше боялися, у поліклініці ми відкрили кабінет фтизіатра й тепер немає потреби йти з дитиною до тубдиспансеру.

Оксана Передрій:

 – Вважаю, що в законодавстві слід чітко виписати відповідальність батьків за відмову від вакцинації, адже вони під­дають ризику не лише своїх дітей, а й суспільство загалом. Крім того, держава має чималі витрати на лікування хвороб, яких можна було уникнути через вакцинацію, на утримання інвалідів.

Тетяна Обруч