Лише 8 % свого історично-культурного потенціалу використовує Львівщина для розвитку туристичного бізнесу. Подібна ситуація і в інших регіонах Західної України. Скажімо, Гуцульщина завжди славилась і славиться свої традиціями. Але старші люди бояться, що молоде покоління ці традиції занедбає.
У серці Гуцульщини, на Верховині, у селі Криворівня гуцули плекають свої звичаї і традиції, бо розуміють, що це і є їхня душа, їхнє багатство.«Послухайте, люди добрі,
Якщо хочете знати,
Як то вміють в Криворівні файно заспівати.
Про славну Гуцульщину заспівати гоже,
Хто раз видів наші гори – забути не може».
Забути гори і полонини Верховинщини справді не можна, а ще Чорний Черемош, що так стрімко біжить через Криворівню і так шумить, що з собою забирає у гірську далечінь усі думки.
По лівий бік Чорного Черемоша два музеї: Івана Франка і Михайла Грушевського, по правий бік – Хата-гражда, у якій мешкала Парасковія Харук.Тут часто бував Іван Франко. Неподалік славний камінь, біля якого письменник творив.
Опікується Хатою-граждою родина Парасковії Харук. До слова, у будинку її доньки відпочивав свого часу Михайло Коцюбинський. Василина Харук-Зеленчук працює вчителькою у сільський школі у Криворівні. Вона запровадила спеціальний курс лекцій з краєзнавства, щоб навчити учнів справжнім традиціям.
Василина Харук-Зеленчук: «Діти нібито встидаються свого, наприклад одягати національне вбрання. Дивлюсь, що коли кажеш їм прийти до церкви в одязі, то вони не хочуть».
Нікому вчити дітей народних традицій
| Традиційний танок довкола ватри |
| (Ukrinform) |
«Най беруть у ручки узда золоті
Та най кладут на них сідла шовкові
Ой, виходить рідний татко, питає:
Куда синку сив коника сідлаєш?»
Гуцульські страви
У родині Василини Харук-Зеленчук шанують не лише національний стрій, свої співанки, які передають із покоління в покоління, знають історію своєї сім’ї, але й також готують саме гуцульську їжу.
Василини Харук-Зеленчук: «Провідні наші страви банош, кулеша, книші, гуцульські голубці, які плавають у салі, із кукурудзяної крупи. На весіллях стараються готувати народні страви. Наша баба салати називає силосом, мовляв, що то за їда. Бо у нас на весіллі була гуслєнка, холодець, гуцульські голубці, боришник. Оце й поїв, і відчуваєш».
Звісно, що найсмачніша правдива гуцульська кулеша лише з овечою бринзою. ЇЇ придбати на базарах досить складно. Адже з кожним роком гуцули тримають дедалі менше овець. Немає пасовищ. Вівця, як той гуцул, жартують у Криворівні, любить простір, постійно ходити, мати свободу і ще любить гори.
Василини Харук-Зеленчук: «Правда, ще є, що на полонинах збираються отари овець, але й випасають і велику рогату худобу. Господареві віддають бринзу, він платить за пасовисько. Дехто одну корову віддає в полонину, другу тримає біля хати».
«Гори мої веселенькі, по вас вітер віє.
Росте трава зелененька, квіточка леліє.
Гори мої веселенькі, глибокі потоки
З єгідочок, малиночок вичорають соки».
