Портал «Мукачево.net» розпитав, що найпам’ятніше знаходили під подушкою чи в чоботях публічні люди краю в дитинстві.
Цього свята малеча чекай, мабуть, так сильно, як і Новий рік з Різдвом. З особливим заповзяттям до нього готуються і дорослі – з року в рік вправляються у спритності підкладання подарунків під подушку чи в чоботи дітям. І не доведи Боже, аби малеча прокинулася, куди там, бодай щось запідозрила.
Разом з тим, дух Святого Миколаю не зникає і вже у дорослому житті. Його найбільше підживлюють спогади про веселі миті дитинства та, звісно ж, незабутні подарунки від Миколая.
– Найпам’ятніший подарунок від Святого Миколая в образі моєї мами – це книга «Українські народні казки». Хоч мала тоді тільки 5 років, але вже вміла читати. Досі пам’ятаю її - велика, жовта.
Сам День Святого Миколая викликає в мене тільки світлі та святкові емоції. Кожного року впереддень свята ламаю голову над тим, що подарувати своїм трьом онукам. Та дякувати Богу, маємо багато гарної літератури, а це – найкращий подарунок. Колеги цьогоріч видали хороші книги, є що дарувати.
– Коли я вчився ще в другому класі, то, пам’ятаю, приніс Святий Миколай мені лижі. Цей подарунок мені дуже запам’ятався. Тільки-но почав падати сніг, ще не вся земля навіть була ним покрита, а я вже пробував на них кататися. Так нетерпляче було! На той час дерев’яні лижі – це була розкіш.
Свято Миколая для мене – це, в основному, спогади про дитинство, коли всі діти чекають на його прихід, чистять чобітки, щоб поставити на вікно і отримати в ніч з 18-го на 19 грудня свій подарунок.
– У різні роки Святий Миколай приносив мені різні подарунки! Найбільше запам’яталася пласмасова червона шабля – козацька шабля. Я за натурою пацифіст, людина не армійська, але нею дуже дорожив, грався з нею - будяки збивав.
Віктор Погорєлов, міський голова Ужгорода:
– У ті часи, коли я ріс, раділи навіть звичайнісінькій цукерці. Ну а особливо, якщо її приніс Миколай. Звісно, я чекав на свято, а от взуття умисно не чистив, бо з дитинства дбав про те, аби мати взірцево охайними черевики або ж чоботи. Писав листи, але не Миколаю, а Діду Морозу, і разом з мамою відносив на пошту.
Зараз у нашій сім’ї Свято Миколая традиційне, і я вважаю його дуже приємним. Звісно, будемо вітати одне одного невеличкими сюрпризами. Дітям буде солодке, можливо, іграшки. Ну а дорослим… Я, зізнаюся, також люблю цукерки. А от, приміром, синові в черевик я можу навіть пляшку пива покласти (посміхається).
– Приніс мені якось Святий Миколай заводний мотоцикл. У ті часи я взагалі був «першим хлопцем на селі». Бляшаний, як годиннник заводився, задні колесики мав по два, то я його пускав, а він сам їхав. Добре пам’ятаю, що дідику Миколай приносив дві крумплі і палицю. А коли я питав – чому так, то казали, що дідико нечесний був, і як я буду нечесний, то наступного року мені теж принесе Миколай дві крумплі і палицю (сміється). Тоді з одного боку життя трохи бідно було, а з другого й не відчував – я прожив життя досить солідне, і не знаю, що таке голод. Це основне. Ми мали керти, завжди була киндириця, я памятаю як помагав лущити її. А була киндириця – була мука, значить було порося, кури.
