За рішенням Священного Синоду УПЦ (МП), що відбувся у Києві 22 листопада 2006 року на Херсонську єпархію було призначено нового владику — архієпископа Хустського і Виноградівського Іоанна (Сіопко). Наш кореспондент Тарас Дем’яненко зустрівся з новим архієреєм аби дізнатися подробиці нового кадрового призначення.
За рішенням Священного Синоду УПЦ (МП), що відбувся у Києві 22 листопада 2006 року на Херсонську єпархію було призначено нового владику — архієпископа Хустського і Виноградівського Іоанна (Сіопко). Наш кореспондент Тарас Дем’яненко зустрівся з новим архієреєм аби дізнатися подробиці нового кадрового призначення.
Т. Д. - Владико, з 1991 по 1993 рік ви перебували в Українській Автокефальній Православній Церкві, а потім і в УПЦ Київського Патріархату. Чи не могли б ви розповісти про те, як стали єпископом УПЦ МП?
В. І. - Священиком я став ще у 1987 році, за радянських часів, коли православна церква була єдиною. Коли в Україні почався рух за автокефалію, єпископ Антоній (Масендич) зміг переконати мене у канонічності Української Автокефальної Православної Церкви та необхідності побудови в Україні незалежної від Москви Церкви. Таким чином я був втягнений до так званої УАПЦ. Про об єднання УАПЦ та УПЦ КП дізнався від сторонніх людей; на об єднавчому соборі навіть не був присутній. Згодом я зрозумів, що разом з іншими владиками є одягненими в ряси ляльками, і ми не маємо канонічного передання. 14 грудня 1993 року я, і ще двоє владик УПЦ КП звернулися до митрополита Володимира (Сабодана) з покаянням та проханням прийняти нас в лоно канонічної Української Православної Церкви (Московського Патріархату авт.). В лоно канонічної церкви були прийняті у тому сані, в якому пішли у розкол. Тобто, я знову став звичайним священиком. 31 грудня 1993 р. в Києво-Печерській Лаврі прийняв чернечий постриг. 7 січня 1994 р. возведений у сан ігумена, а 2 серпня того ж року у сан архимандрита. 13 грудня 1996 р. хіротонізований у єпископа Переяслав-Хмельницького і призначений вікарієм Київської Митрополії. 26 липня 2000 р. призначений єпископом Хустським і Виноградівським. І вже 2006 року рішенням священного синоду був призначений на Херсонську й Таврійську єпархію.
Т. Д. - Разом з єпископською кафедрою в УПЦ КП ви залишили й ідею автокефалії Української Церкви?
В. І. - Всі ці розколи та потрясіння, які пережило Українське Православ"я у 90-х дискредитували саме слово автокефалія , люди його просто неадекватно сприймають. Якщо на початку 90-х більшість українського духовенства схилялась до надання УПЦ незалежності, то вже сьогодні у цьому питання немає такої одностайності.
Т. Д. - Як до питання автокефалії ставляться на вашій малій батьківщині: у Рівному та інших регіонах Західної України?
В. І. - Звісно і зараз значна частину духовенства УПЦ (МП) на Західній Україні схиляється до надання нашій Церкві автокефалії. Проте, Східна Україні проти цього. Більше того, маю досвід спілкування з духовенством на Закарпатті, яке категорично проти незалежності від Російської Православної Церкви. Сьогодні надання УПЦ (МП) незалежності може лише спровокувати новий розкол.
Т. Д. - Тож від ідеї незалежної Української Православної Церкви слід відмовитись?
В. І. - Проблему розколу Української Православної Церкви можна вирішити лише через покаяння та навернення до канонічної Церкви тієї частини духовенства, що перебуває у розколі. І чекати на отримання такого статусу.
Т. Д. - Ви вважаєте, що Москва сама надасть Українській Церкві статус незалежної?
В. І. - Це тривалий процес. Церква не може отримати незалежність одразу, як дехто того хоче.
Т. Д. - УПЦ Київського Патріархату та Українська Греко-Католицька Церква налічують тисячі парафій. Як необхідно поводитись УПЦ (МП) з цими церквами? Чи Москва затуляє очі на їх існування?
В. І. - Я б не став говорити про тисячі парафій Київського Патріархату. Я був у цій структурі і знаю, як такі парафії створюються . Більшість з них існує суто на папері. А щодо греко-католиків, то це не є православна Церква. Те що вони служать східним обрядом зовсім не робить їх православними.
Т. Д. - З ініціативи попереднього владики було видано Новий тлумачний путівник по божественній літургії, який є фактичним перекладом Божественних Літургій Іоанна Златоуста та Василя Великого на українську мову. Чи підтримаєте ви починання попереднього владики у цій царині?
В. І. - Безумовно. Я й сам правлю Літургії українською мовою. Всі ті парафії, що виявлять бажання відправляти Богослужіння українською мовою матимуть таку можливість.
Т. Д. - Деякі херсонські ЗМІ пов"язують переведення владики Іонафана (Єлєцкіх) на Тульчинську єпархію з політичними скандалами у центрі яких опинилася Херсонська єпархія УПЦ (МП) підчас президентських виборів 2004-2005 рр. Чи пов"язуєте ви своє переведення на Херсонську кафедру з політичними скандалами?
В. І. - Я б не став пов"язувати переведення владики Іонафана з політикою. І взагалі я хотів би аби держава більше не втручалася у справи Церкви. Держава має бути відокремлена від Церкви, а Церква від політики.
Тарас Дем`яненко,
"Політична Херсонщина" - "Закарпаття online"
