На Староместській площі, під славнозвісним астрономічним годинником Орлоєм - місцем, звідки традиційно починаються екскурсії Прагою, у будь-яку пору року чути багатомовний гамір. Екскурсоводи, що супроводжують групи, наввипередки розхвалюють усіма європейськими мовами принади міста, прагнуть здивувати і вразити туристів сенсаційними відомостями, цікавинками та історичними анекдотами.
На жаль, серед численних мов, якими послуговуються гіди, не почуєш української, а серед історичних фактів та напівміфічних історій, якими щедро пересипані оповіді, годі сподіватися інформації про українське життя в Празі, про видатних українців, що жили та працювали у столиці Чехії.
Що замовчують екскурсоводи
Гіди обов’язково поведуть вас на Празький град, що протягом багатьох століть був символом величі та могутності чеських володарів. Вас ознайомлять з історією величного собору Св.Віта та усього палацового комплексу, однак навряд чи ви почуєте, що одним з перших дослідників-археологів Празького граду був українець Іван Борковський. На Староместській площі вам покажуть величний бароковий костел Св. Миколая, та чи скажуть вам, що у цьому костелі у 1926 році вінчалися Олена та Михайло Теліги? Місце вінчання було вибрано не випадково: з 1874 р. і аж до кінця Другої світової війни у цьому храмі відбувалися православні богослужіння.
Якщо прямувати брукованими вуличками Старого Міста у напрямку до Карлового Моста, увагу напевно приверне монументальний бароковий комплекс Клементинум, який уже у XVI ст. був важливим духовним та освітнім центром Праги. За його зовні стриманими архітектурними формами приховуються багато оздоблені інтер’єри з настінними розписами, ліпниною та старовинними меблями. У стінах Клементинуму знаходиться Чеська національна бібліотека, до складу якої входить і Слов’янська бібліотека – найбільша славістична книгозбірня у Центральній Європі. Слов’янську бібліотеку одразу по її створенні у 1924 р. очолили українці Володимир Тукалевський та Микола Михальчук. Сьогодні тут діє Український відділ, у фондах якого є стародруки, художня та наукова література, періодика, видані у різних країнах світу. Пам’ятають стіни Клементинуму і українських спудеїв – у міжвоєнні часи окремі його приміщення використовувалися для занять Українського Вільного Університету.
Однією з перлин комплексу є катедральний собор Св. Климента, у якому від 1931 р. розташовується греко-католицька парафія. Богослужіння відбуваються тут і українською, і церковнослов’янською мовами. У інтер’єрі собору увагу привертає оригінальний іконостас, який гармонійно поєднується з багатим бароковим оздобленням старовинного храму. При вході до храму – дещо несподіваний вияв багатокультурності цього міста – вивіска аж шістьома мовами: чеською, українською, німецькою, англійською, грецькою та арабською.
Якщо у вашому розпорядженні буде трохи більше вільного часу, неодмінно відвідайте Ольшанський цвинтар (метро А, станція Zelivskeho), що розташувався по обидва боки від вул. Желівскего. Вийшовши з метро, побачите новий єврейський цвинтар, а за ним – місце спочинку наших співвітчизників – учасників національно-визвольних змагань, членів Директорії УНР та уряду Скоропадського, діячів науки і культури. Від головного входу алея веде до православної церковці, зліва від неї можна знайти українські поховання, зокрема, могилу Олександра Олеся та його дружини Віри, бібліолога та громадського діяча Степана Сірополка, та символічний надгробок з написом «Моїм вірним дітям героям і жертвам терорів мати Україна». Варто оглянути також і давню частину Ольшанського цвинтаря з чудовими монументами і надгробними каплицями XVIII-XIX ст.
Напевно вам порекомендують відвідати культову кнайпу «У келиха» (U kalicha, Na bojišti 14), ту саму, в котрій бравий вояк Швейк випив не одну гальбу пива. Місцеві мешканці туди не заходять: і надто дорого, і надто людно. Якщо ж ви все таки вирішили піддатися спокусі, то перед тим як засісти у «Каліха», не полінуйтеся, перейдіть на другу сторону вулиці. Тут, у приміщенні І-го Медичного Факультету Карлового Університету багато літ пропрацював наш земляк, академік Іван Горбачевський (див. Біографічну ноту). У фойє (вхід від вул. Катержінської) на меморіальній дошці напис: «Чесько-український учений, засновник чеської школи лікарської хімії, професор та ректор Іван Горбачевський». Працівники Інституту Біохімії вважають себе спадкоємцями славного вченого, переконані, що саме Горбачевський є genius loci їхнього закладу.
Наші празькі університети
До найяскравіших сторінок українського життя у Празі належить діяльність Українського Вільного Університету та Музею української визвольної боротьби (МУВБ). У міжвоєнні роки, за умов відсутності власної державності, українська інтеліґенція зуміла створити у Празі потужні осередки формування національної еліти. Звичайно, це не було б можливе без активної і дієвої підтримки з боку тодішньої влади Чехословацької республіки, і, зокрема, президента Масарика. Це за його ініціативою у 1921 р. на урядовому рівні було розроблено план, що передбачав створення наукових, культурницьких, освітніх установ, закладів і товариств для емігрантів з колишньої Російської імперії. У той час, коли на радянській Україні сталінський режим безжалісно розправлявся з інтелігенцією, тут, у Празі могли вільно творити найкращі українські літератори та митці, відомі як представники «Празької школи»: Євген Маланюк, Олена Теліга, Юрій Дараган, Леонід Мосендз, Юрій Клен, Олег Ольжич, Наталія Лівицька-Холодна, Юрій Липа, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська.
Завдяки зусиллям українських політиків, діячів науки та культури восени 1921 р. у Празі розпочав свою діяльність Український Вільний Університет. Серед викладачів цього Університету були такі визначні українські вчені та громадські діячі як І. Горбачевський, Д. Антонович, Л. Білецький, С. Дністрянський, Д. Дорошенко, О. Колесса, С. Рудницький, С. Смаль-Стоцький. У першому семестрі навчання було прийнято близько 700 слухачів, які, попри всі труднощі емігрантського життя, прагнули здобути вищу освіту. Діяла у Празі і українська друкарня, яка забезпечувала потреби громади у виданнях рідною мовою. У 1926 р. кафедри українознавства були відкриті у Карловому університеті, завдяки чому студенти отримали змогу вивчати українську мову та літературу, історію України. У 1922 р. створено Українську Господарську Академію в Подєбрадах, а роком пізніше – Український педагогічний інститут М.Драгоманова.
На чужині поставало потужне українське інтелектуальне середовище, яке було органічно вписане у європейський науковий та культурний контекст. У цьому ж середовищі виникла ідея створення Музею визвольної боротьби України, - першого українського історичного музею за кордоном, яку було реалізовано 1925 року. До створення цього безпрецедентного науково-культурного закладу були причетні як представники української еліти, так і тисячі простих людей – українських емігрантів, розпорошених по всьому світу. У ситуації, коли українські національно-визвольні змагання зазнали поразки, ці люди не втратили віри і готовності боротися за свої ідеї. До музею надходили експонати та архівні матеріали з цілої діаспори українців. Станом на 1948 р. фонди нараховували понад 1 млн. одиниць письмових документів, творів українського образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, тисячі рідкісних фотографій. Кошти на утримання музею та на придбання нового приміщення МУВБ надходили від українців з усіх країн Європи та з США.
На жаль, під час війни приміщення МВБУ було зруйновано вибухом бомби. Після визволення Праги за вцілілими фондами музею почали полювати радянські спецслужби. Аби врятувати збірки МВБУ керівництво музею передало його майно у власність українським організаціям Америки, однак, цей крок не приніс бажаних результатів. Близько 40 тон матеріалів МВБУ було вивезено до Радянського Союзу. Лише невелика частка залишилася у Празі в Центральному державному архіві. До цього часу невідоме місцезнаходження цінних експонатів, захованих останнім директором МВБУ Симоном Наріжним перед ліквідацією музею у 1948 р.
У пошуках втраченого
Із закінченням Другої світової війни довелося припинити діяльність українських інституцій у Празі. Рятуючись від репресій виїхали на Захід майже всі професори Українського Вільного Університету, Української Господарської Академії, Українського педагогічного інституту ім. Драгоманова та Української академії пластичного мистецтва. Ті, що залишились у комуністичній Чехословаччині, докладали усіх зусиль, аби зберегти українську науково-мистецьку спадщину.
Прикро, що у наш час не підкреслюється українська культурна присутність у Празі, що на місці забутих українських могил на Ольшанському цвинтарі з’являються свіжі поховання. Чи багато людей у Чехії та в Україні свідомі того, що до Другої світової війни у Празі діяло потужне ґроно українських інтелектуалів: вчених, митців, громадських діячів? Очевидно, в обмеженому колі фахівців проводяться наукові конференції, готуються і виходять друком публікації, знову ж таки недоступні для широкого загалу. Тож не варто дивуватися, що у пересічного чеха українці асоціюються з некваліфікованими і часто нелегальними чорноробами, до яких можна відчувати хіба співчуття з легкою домішкою зневаги. Але що робиться для того, аби презентувати українсько-чеську наукову та культурну спадщину? Тут мені пригадуються екскурсійні групи з Ізраїлю, особливо молодіжні: у кожному європейському місті до їх маршруту входять місця, пов’язані з минулим єврейського народу, що нагадують про його культурну присутність на мапі Європи. А може настав час, аби наші науковці опустилися до рівня пересічного туриста і в доступній та цікавій формі почали писати путівники по Польщі, Чехії, Словаччині, не забуваючи пом’янути місця, пов’язані з видатними постатями чи подіями української історії.
Біографічна нота
Іван Горбачевський
28.05.1854 - народився у селі Зарубинці під Тернополем
1877 – закінчив Медичний факультет Віденського університету
1882 – написав статтю про синтез сечової кислоти, які привели його до відкриття світового значення
1883 – став професором лікарської хімії Карлового Університету у Празі
1880-ті – засновує та очолює Інститут лікарської хімії та біології
1899 – дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка
1902 – ректор Карлового Університету
1917-1918 – перший міністр охорони здоров’я Австрії
1923 – очолює Український Вільний Університет у Празі
1924 – видав українською підручник «Органічна хемія»
1925 – член Всеукраїнської академії наук
24.05.1942 – помер у Празі
