Про міліцейський спецприймальник для осіб, які займаються бродяжництвом, що розташований на вул.Другетів в Ужгороді, широкому загалу відомо небагато. «Бомжатник», та й годі. Але для 52-річної жительки Київської області ця непримітна спецустанова днями стала чи не найріднішою. Адже вона повернула їй сина!
«СИН РАНІШЕ НІКОЛИ НЕ УТІКАВ...»
--У неділю, 2 березня, кудись пішов з дому мій наймолодший син, 20-річний Володя,--розповідає Марія Олександрівна ЧУМАК з Ірпінського району Київської області. -- Додому не повернувся. Син у мене спокійний, ніколи раніше з ним такого не траплялося, не наркоманить, не п’є горілку, а тут зник... У мене був справжній шок, всілякі думки в голову лізли! На «мобілку» телефоную -- відповідає, що абонент не може прийняти виклик...
Три дні ми чекали, а на четвертий пішли в міліцію, в Ірпінський райвідділ. Міліціонери прийшли до нас додому, взяли на експертизу одяг сина. Я сказала приблизно, що син міг бути одягнутий у таку-то куртку, шапку та кросівки. Пообіцяли повідомити, якщо щось стане відомо.
Довгих десять днів мати, чоловік та двоє старших дітей провели в тривожному очікуванні. І ось, ввечері 12 березня надійшов дзвінок на мобільний телефон аж з далекого Ужгорода. Чоловік у слухавці представився працівником міліції й повідомив: хлопець, який назвався їхнім сином, затриманий на вокзалі в Ужгороді. Далі говорив з мамою вже сам Володя. За півгодини пані Марія швиденько зібрала речі, встигла на вечірній харківський потяг до Ужгорода, де була зранку в середу.
КИЇВСЬКОГО ВТІКАЧА ЗАТРИМАЛИ НА ВОКЗАЛІ В УЖГОРОДІ
-- До нас зателефонували колеги з транспортної міліції й повідомили про те, що на залізничному вокзалі Ужгорода вже кілька днів вештається якийсь молодий хлопець, -- розповідає начальник ПРЗБП УМВС підполковник міліції Ремезан ОРАЗКУРБАНОВ. -- На вокзал виїхав наш наряд у складі чергового, старшого лейтенанта міліції Мирослава Карляка, ст.прапорщика Володимира Коштура та прапорщика Івана Решетаря. Затриманий хлопець жодних документів при собі не мав. Сказав, що має картку від мобільного телефону. Ми переставили її на свій телефон і подзвонили матері на Київщину. Та сказала, що негайно вирушає в Ужгород. Я розпорядився не продовжувати терміну утримання Володі, аби мати відразу ж могла його забрати додому. Перед цим, звісно, ми «пробили» затриманого, чи не перебуває він у розшуку за скоєння якогось злочину. Проблем ніяких він не наробив, а от чому втік з дому, це вже питання до батьків...
«Я УСТАВ ОТ ЖИЗНІ...»
І от -- довгождана зустріч. Володю, худорлявого невисокого хлопчину в джинсах та чорній шапочці на голові, приводять з камери у кабінет начальника спецприймальника. За мить -- вони вже обнімаються з мамою, котра витирає на очах сльози. На запитання, як опинився у нас, хлопчина спокійно відказує: «просто приїхав». Сів на потяг «Чернівці-Ужгород», і подався в мандри. Чому саме в Ужгород? Колись, навчаючись на провідника залізниці, він уже приїжджав у наше місто, і воно йому сподобалося. А взагалі-то взяв на той напрямок квиток, на який був у касі...
З собою киянин прихопив лише 20 гривень, які, звісно, швидко закінчилися. Жив на автобусному та залізничному вокзалах, охоронці дозволили йому там спати. Біди, запевняє, ніякої не робив. Що їв? Каже, що міліціонери купували йому пиріжки.
Причина втечі Володі з дому трохи привідкрилася, коли обмовився, що «устав от жизні в Кієвє» А на запитання, чи не дістанеться йому за витівку від батька паском по сідницях, худорлявий хлопчина «безбашено» заявляє, що нікого не боїться. Це наштовхує на думку про існування конфлікту в сім’ї.
Зрештою, причину втечі Володі нехай з’ясовують його батьки чи лікарі-психологи, якщо до них звернуться по допомогу. Головне, що завдяки міліції втікача повернуто живим-здоровим батькам. І добре, що з голоду хлопець не встиг накоїти якоїсь біди, бо тепер би “сидів”. Сам Володя присягається, що утікати з дому більше не буде. Його мама щиро дякує закарпатській міліції, особливо підполковнику Оразкурбанову, за оперативність та професіоналізм. Каже: ужгородська міліція спрацювала краще за їхню, ірпінську, бо ті ще їй і не телефонували, що син знайшовся, а вона вже сама приїхала по нього...
На завершення бесіди досвідчений міліціонер Ремезан Оразкурбанов дохідливо пояснює хлопчині, що такими своїми бездумними діями той не лише тривожить материнське серце, але й додає зайвих клопотів міліції. Чи зробить Володя належні висновки, чи візьметься за розум, залежить лише від нього самого. Щасти тобі, юначе!
«БОМЖАТНИК» НЕ ПУСТУЄ...
Упродовж минулого року через відомство підполковника Оразкурбанова пройшло 160 затриманих. Чотирьох віддали на лікування в наркодиспансер, 10 -- у тубдиспансер. Ще чотирьох, як тепер от киянина Володю, віддали батькам. Одного з них, жителя Рівненщини, депортували з Чехії і затримали на базарі в Ужгороді за бродяжництво. Родичі, які по нього приїхали, казали, що вже похоронили чоловіка, бо десять літ той не давав про себе чути, поїхавши на заробітки. А 22-річна молодиця з Київської області, вийшовши заміж, через два тижні втекла від чоловіка, жила на Закарпатті в циганському таборі, займалася проституцією. За три роки вже й стала розмовляти по-циганськи. Так змінилася, що чоловік із сестрою, які приїхали її забрати, тільки по голосу її впізнали. Аби не втекла від них назад у табір, міліціонери супроводжували її на вокзал до потяга...
Днями зателефонували у спецприймальник з Росії та Кривого Рога родичі ще двох утікачів, котрі, за їхньою інформацією, бродяжать десь в Ужгороді. Нині колеги Оразкурбанова розшукують тих «бомжиків» по вокзалах, базарах, підвалах, аби передати родичам. Як мовиться, у кожного своя доля і свій шлях широкий...
