Кожен край багатий своїми визначними місцями. Так вже повелося, що люди цінують і пишаються пам'ятками історії та об'єктами культурної спадщини на своїй території, пам'ятають про видатні події минулого та про цікавих і непересічних особистостей, які ці події творили. Мабуть, у кожному виді діяльності є свої списки найкращих та найвидатніших людей, об'єктів та подій, які з радістю та захопленням час від часу поповнюються.
Спелеологія – наука про печери – теж має таку статистику. В ній фігурують найдовші та найглибші печери, цікаві підземні знахідки та відкриття, результати змагань зі спелеотехніки та імена спелеологів-спортсменів, які цих результатів досягли, а також багато іншого. Мабуть, не всі знають, що, наприклад, у Тернопільській області знаходиться найдовша гіпсова печера світу – Оптимістична, – яка має близько 230 кілометрів довжини; що в Ужгороді живе світовий рекордсмен зі спелеотехніки – Олексій Жданович, – який на міжнародному чемпіонаті 2006 року у Севільї, Іспанія, швидше за всіх здолав 30 метрів підйому по мотузці на схоплюючих пристроях; що серед ужгородських спелеологів є учасники першопроходжень та досліджень найглибшої печери нашої планети – шахти Крубера-Воронья, – яка знаходиться в Абхазії і на даний час розвідана до глибини -2191 метр... За сухими рядками цієї статистики криються наполегливість і завзяття шукачів невідомого, дні, тижні, місяці і навіть роки цілеспрямованої праці, радість дотику до незвіданого та щастя від усвідомлення того, що ти досяг своєї мети і можна іти далі – всі ті речі, які роблять наше життя більш яскравим, наповненим та цінним...
23 серпня 2009 року на Закарпатті з’явилася перша печерна система довжиною більше кілометра. Ось як це відбулося.
Ще у 80-ті роки минулого століття рахівським спелеоклубом "Селеніт" в урочищі Черлений Камінь Тячівського району були відкриті печери, закладені у конгломератах. Ходи цих печер проходять по тріщинах, утворених у надрах невеликого гірського масиву, який розтріскався, намагаючись "сповзти" вниз, у долину річки Терешул, правої притоки Тересви. Спускаючись вглиб масиву на десятки метрів, ці тріщини переходять одна в одну, розширюються та звужуються, перетинаються між собою, а місцями перекриваються кам’яними завалами та глиняними висипками, створюючи заплутані кількасотметрові ярусні печери. Три з них, Сифон, Каньйон і Нова, знаходяться поруч одна від одної, і багато років можливість їх з’єднання у єдину систему знову і знову штовхала дослідників на пошук нових ходів, проведення топографічної зйомки для отримання точніших карт печер, розбирання завалів... У 2005 році Олексій Жданович, керівник ужгородського спелеоклубу "Банзай-Ра", знайшов прохід між печерами Нова та Каньйон. Їх загальна довжина склала 539 метрів, що вивело печерну систему Каньйон-Нова на друге місце серед найдовших печер Закарпаття. Перше місце зі своїми 980-ма метрами довжини впевнено посідала карстова печера Дружба, закладена у вапняках, яка знаходиться у тому ж Тячівському районі, на території Карпатського біосферного заповідника. Подальші пошуки проходів між системою Каньйон-Нова та печерою Сифон не принесли результатів, і на кілька років пошукова діяльність спелеологів в урочищі Черлений Камінь затихла.
Цього року ідеєю з’єднання всіх трьох печер у єдину систему запалились гуртківці спелеосекції "Lynx" Ужгородського Палацу дітей та юнацтва. Були підняті топографічні матеріали, які показали, що ходи верхніх ярусів Каньйону та Сифону в одному місці підходять близько один до одного. "Там і будемо шукати!" – вирішили гуртківці і почали планувати першу поїздку в рамках проекту "Печерна система Черлений Камінь". За літо ми здійснили три поїздки тривалістю 3-4 дні кожна. У перший приїзд були досліджені ходи Сифону та Каньйону у районах можливого з’єднання та зроблена топографічна прив’язка найближчих точок цих двох печер. Вдома інформація була занесена до комп’ютерної програми "Walls", яка обробляє топографічні дані та будує карти печер, і ми отримали обнадійливі результати. По-перше, найближчі між собою ходи Сифону та Каньйону закладені по одній тріщині, а це значить, що обидві печери утворювалися як єдина система, і лише згодом ходи-з’єднання між ними заповнилися обвальним матеріалом та глиною. А по-друге, найближчі між собою точки цих печер віддалені одна від одної на відстань біля 4-х метрів. Це надало нам наснаги і впевненості у подальшому пошуку. У другу поїздку, в якій, до речі, брала участь наша колега із литовського спелеоклубу "Aenigma", надавши їй тим самим міжнародного статусу, в обох печерах були досліджені ходи у районах можливого з’єднання. Ми шукали місця, звідки можна буде почати розкопувальні роботи. У Каньйоні з’єднувальна тріщина перекривалася глиняною висипкою, а у Сифоні вона була завалена кам’яними брилами. В обох місцях можна працювати! З піднесеним настроєм ми очікували третьої поїздки. І вона виявилася вдалою! На розкопувальні роботи вийшли дві двійки, плануючи пробиватись назустріч одна одній з різних печер. Під час роботи в розкопі нам було добре чути наших колег, які копали назустріч. Це додавало сил і надії на вдале закінчення справи. За звуком ми також уточнили напрямок прикладання зусиль – ближча точка Сифону виявилася зовсім не в тому місці, де ми розраховували. Аж ось, через кілька годин роботи з’явився перший отвір у глині і друга двійка побачила наше світло, а ще через хвилину у розширеному отворі відбулося символічне потискання рук, яке засвідчило народження печерної системи Черлений Камінь! Ми були неймовірно раді такій удачі – печери були розділені лише метром глиняно-кам’яного завалу. Печера ніби піддалася нам, "забезпечивши" легкий розкоп, а таке буває не часто... Наступного дня був пройдений траверс всіх трьох печер: спелеологи зайшли у Нову, пройшли Каньйон і вийшли із Сифону, практично довівши єдність печерної системи. Після приїзду додому ми перевірили кадастрові дані і виявили, що печерна система Черлений Камінь має у довжину 1200 метрів – вона перша і поки що єдина печера на Закарпатті, довжина якої більше кілометра. Ну що ж, наш рідний краю, цей подарунок – тобі, найгарнішому та найдивовижнішому серед усіх місць!
