Василь Іванина вичиняє шкуру барана за 50 гривень

12
0

Останнім часом на Закарпатті занепадає кожум’яцтво. У Міжгірському районі, де овець селяни тримають найбільше, живе лише один кушнір.

58-річнийВасиль Іванина мешкає у приватному будинку в Міжгір’ї на вул. Коцюбинського із дружиною Галиною, 58 років, та 7-річним онуком Васильком. Майстерня — у прибудові біля хати. Посеред кімнати стіл, на якому Іванина працює зі шкірами. На стіні сохнуть оброблені хутра лисиці, куниці та овчинка.

— Найбільше роботи припадає на вересень та жовтень, — каже кожум’яка. — За сьогорічний сезон мав біля 20 шкір.

Василь Іванина понад 20 років працював водієм місцевого автопарку. Їздив за маршрутом Міжгір’я–Ужгород, Міжгір’я–Львів. 1990-го роботу втратив.

— Першу шкіру я вичинив 1982 року, — розповідає він. — Без книжки, без вчителів. Думаю, ану спробую — вийшло! А пішов з автопарку — знову взявся за діло.

Чоловік дістає з закутка хутро лисиці та шкіру козеняти. Вичинив їх торік для себе.

— Се діло не вигідне, — бідкається. — Я багато витрачався на хімікати. А потім почав казати людям так: хочете, щоб вичинив вам шкіру — везіть хімікати, бо я за ними до Калуша їздити не буду. Нині так і працюю.

Розповідає, як вичиняє хутра.

— Свіжу шкіру треба законсервувати, бо інакше вона зогниє. Найліпша консервація — це сіль, — каже кушнір. — Потім суху шкіру вимочую у воді, періодично перевертаючи. Содою відмиваю жир, добре перу в порошках, щоб чистою була, ножем відшкрябую зайве. Знаєте, коли файний ґазда — то його вівця чиста, а шкура біла, як сніг. А коли ґазда — нерадивий, то я не можу ту шкуру вимити у десятьох порошках.

Коли шкіра готова, Іванина вимочує її в дубильних розчинах, промиває в содовому розчині й розтягає на дерев’яні рами. Сушить шкіру в тіні, де добре продуває вітер.

— Коли файний вітер — за два дні висохне, коли слабий — треба тиждень чекати, — пояснює кушнір. — А як шевро в центрі просохне — стелю шкуру хутром донизу й чешу замш. Для сього вчинив гребінь: набив цвяхів на дощечку і цим чесалом розчісую. Тоді овчинка стає м’якою та світлішою.

Процес вичинки триває місяць. Одночасно Іванина може працювати з 20 хутрами.

— За вичинку однієї беру недорого, — неохоче говорить про заробітки. — От за шкуру барана — лише 50 гривень. Нині се діло впало в ціні. А колись, коли в отарі одного села було по 1000–2000 овець, за сезон наші кожум’яки обробляли по 100–200 шкур.

Кушнір скаржиться, що хімікати підривають йому здоров’я.

— Треба дихати тими реактивами, а то не добре на легкі, — каже він. — Тому ніхто не хоче за це діло братися. А наші діди вичиняли шкіру натурально: запарювали пшеничну муку в окропі й додавали туди солі. Тепер на ринках багато штучного хутра, — додає поволі. — Але вартість натурального не можна недооцінювати, — піднімає до гори пальця. — Чого лиш вартує сон на натуральній овчинці.

 

Коментарі

Ще немає коментарів, будьте першим!

Читайте також