Ще за тиждень до Першого екстрім-фесту «Карпати–Красія» на спусках гори Красія (біля села Кострино Великоберезнянського району на Закарпатті) почали прокладати дві велосипедні траси — технічну та швидкісного спуску, кожна завдовжки майже три кілометри. На технічній спорудили три трампліни, спуски — і по стежках, і по траві, і по ґрунтовій дорозі. Швидкісна траса відзначалася мінімальною звивистістю. Траси є чи не найголовнішим фактором, що визначає характер, цікавість, складність змагань із гірс

День перший: опановуємо «тему»

 

До речі, організатори екстрім-фесту «Кар¬пати–Красія» запросили учасників приїхати на старт заздалегідь — за день до початку змагань. У суботу «обкатували» траси. Заразом освоювали підйомник. На Красії — найдовша кріселка в Україні. Досі нею ніколи не користувалися байкери, лише гірськолижники. Тож учасники змагань, скажімо, навчалися чіпляти велосипеди на ручку крісла.

Найбільша швидкість, яку вдалося показати того випробувального дня на трасі — 64 кілометри за годину. Учасник, який її продемонстрував, не мав вищої передачі, щоб розвинути ще більшу...

День другий: відступати нікуди

 

А він виявився зовсім інакшим, ніж передбачалося: своє мокре «слово» сказав дощ. Лив без упину до пів на одинадцяту. Лише ненадовго визирнуло сонечко, подарувавши надію, і знову небо заволокли хмари. Наступної міждощової перерви вирішили не дрімати і зібрали всіх на старт. Втім, часу для двох запланованих заїздів таки забракло. Відмовилися від швидкісного, за таких умов особливо небезпечного, спуску. Після випробувальних заїздів стартували офіційно.

Не було жодного іншого учасника, крім хіба що переможця, який не спробував би на собі твердість Красійського ґрунту. Забрьохані, захекані та вимучені, спортсмени вперто піднімалися з землі і, не гаючи ні секунди, знову крутили педалі.

Більшість байкерів воліли об’їхати найбільший трамплін. При цьому робили гак у півсотні зайвих метрів. Дехто не наважився стрибнути й з двох менших трамплінів. Природно, що до першої п’ятірки увійшли ті, хто підкорив усі перешкоди і пройшов трасу найшвидше.

Переміг, здолавши трикілометровий шлях із результатом 4 хвилини 1 секунда, Дмитро Ричковський із команди «Веломанекстрім». З невеликим відривом прийшли до фінішу ще два представники цієї ж команди — Сергій Гоменюк, який виявився четвертим, і Володимир Бойчук — шостий. Всі три спортсмени мешкають у Чернівцях, а виступають за велодружину з Хмельницького, мають звання майстрів спорту та входять до елітного дивізіону з даунхілу в Україні.

Друге ж місце виборов Віктор Дівнич із клубу «Адреналіновий стиль», прописаного в Івано-Франківську. Результат хлопця — 4 хвилини 37 секунд.

Найбільше — вісім — учасників виставив ужгородський клуб «TATU-bike». Лідером серед них виявився Андрій Собчук — 4 хвилини 43 секунди (в підсумку — третє місце).

А от ужгородцю з команди «LYNX» Сергію Вірагу знадобилося майже втричі більше часу для подолання траси, ніж переможцеві, — майже дванадцять хвилин. Він і замкнув турнірну таблицю…

«Тут ми не востаннє»

 

Організатори Жанна Ковбаснюк та власник веломагазину в Ужгороді Едуард Татуревич, єдиний спонсор змагань, по їх завершенні щиро дякували райдерам кількох сусідніх із Закарпаттям областей за те, що підтримали гідний змагальний рівень. Едуард сподівається на перетворення Красії у постійну базу екстремалів: «Буде змога використати турінфраструктуру, зведену біля підніжжя цієї карпатської вершини, для занять літніми видами спорту та цілорічного відпочинку. Тут є де змагатися і байкерам, і пара- та дельтапланеристам. Плануємо, що «Карпати-Красія» стануть одним із етапів Кубка України з велосипедного спорту. Наступного року узгодимо час проведення змагань з іншими стартами, зробимо його більш зручним. Цьогоріч декотрим провідним спортсменам приїхати сюди завадили старти на Кубок України (також проходили у першій половині вересня — авт.)»…

На Красії серйозні змагання проводилися вперше. На думку учасників, траса тут непогана, падіння не такі небезпечні, як, скажімо, в Криму чи в інших кам’янистих місцях. Траса «м’яка» — на багатьох ділянках укрита травою. А от підйомник «такий собі». Було б підйомників декілька, зазначають спортсмени, можна було б вибирати різні спуски…