Наші археологи відкопали півкілограма золотих виробів із дохристових часів
Де розташувався табір археологів у Малій Копані, що на Виноградівщині, знає всякий селянин – від малого до великого. Ще б пак, адже розкопки силами Ужгородського національного університету тут ведуться вже понад 30 років, й археологам за цей час удалося відкопати не один артефакт давнини й спромогтися на чимало наукових відкриттів. Та, незважаючи на десятиліття кропіткої роботи, за цей час вдалося дослідити лише 2 із 5 гектарів, на яких, за твердженням науковців, є цілий культурний пласт стародавнього народу даків, що проживали тут понад 2 тисячі років тому.
Археологи білі, археологи чорні
«Ось два мечі кельтського типу, а це – списи, які фактично збереглися неушкодженими, дакійська кераміка, вістря стріл, прикраси... Цьогоріч ми відкопали чимало старожитностей, – демонструє мені заржавілі, але надзвичайно цінні знахідки учасник експедиції, лектор-екскурсовод археологічного музею УжНУ Володимир Мойжес. – Усе це лежало на ранньому горизонті й датується першою половиною першого сторіччя до нашої ери. Тут, де стоїмо, було велике дакійське городище. Окрім того, знаходимо і середньовічні артефакти».
Щодо цінності цих знахідок, то, за словами Володимира, кожна з них, для археолога є просто розкішною, однак це з історичного погляду. Що ж до фінансової вартості аретфактів, то археолог так і не зміг відповісти на запитання, оскільки ніколи не цікавився ціною знахідок, які розкопував. Це, каже, запитуйте у так званих «чорних археологів», яких, за словами Володимира, тут не так багато, як, приміром, на Чорноморських курганах, але час од часу ці пірати заглядають й в наші краї: «Два роки тому я бачив тут хлопців із металошукачем і лопатами. Відтак на валу ми бачили невеличкі ямки, тобто «чорні археологи» нишпорять вибірково. І хоч працювати на цій території із металошукачем важко, адже тутешнє каміння та ґрунт містять багато заліза, при вмілому володінні цим апаратом щось та й відшукаєш».
Однак, на відміну від науковців, чорних археологів цікавлять лише цілі речі – переважно монети, фібули та інші вироби з дорогоцінних металів. «Ми ж радіємо кожному «черепку», бронзовому чи залізному фрагменту, – каже Володимир. – Вони ж це продати не можуть, а тому нерідко залишають ці речі на місці своїх розкопок або ж підкидують їх археологам. Для нас же важлива не так сама річ, як інформація про неї – яким сторіччям датована, кому належала, якими є її особливості тощо. Тому ми навіть раді були б, якби «чорні археологи» дали нам можливість бодай дослідити знахідку, замалювати й занотувати дані».
До речі, не лише пірати полюють за стародавніми артефактами, а й сільські мешканці. Щоправда, стається це переважно випадково – під час орання землі, будівельних робіт тощо. Переважно селяни звертаються до археологів із своїми знахідками, однак буває, що й приховують. «Відомий випадок у Берегівському районі, коли на все село пішла чутка, що якийсь селянин під викорчуваним деревом знайшов давнє поховання, однак до відповідних органів не звернувся. Ми ж навіть знали, на якій вулиці відкопано знахідку, до справи стало СБУ, розпитували людей. Однак ті власника скарбу не видали, – боялися, що відберемо землю. Сусіди казали: «Нам ще разом із цією людиною жити і сваритися з нею не хочемо». Ми ж готові були доплатити, лиш би нам дали можливість зафіксувати знахідку», – каже Володимир Мойжес.
Археологічні роботи у Малій Копані нині проводяться силами студентів історичного факультету УжНУ, хоч 30 років тому науковці залучали до розкопок місцеве населення. За словами Володимира, за сезон тут працює три групи студентів. Спочатку вони доволі скептично й без захоплення ставляться до археологічних буднів, адже копати доводиться по 7 годин на добу, однак із часом призвичаюються, і буває, що вже просяться в наступні експедиції.
«XVІІІ сторіччя? Це не солідно!»
Розкопують, до речі, не лише в Малій Копані. Цьогоріч науковці досліджували і Середнянський замок.Потроху розвіюють легенду про його тамплієрське походження. «Максимум ця твердиня тягне на початок ХVI, в ліпшому разі – кінець XV сторіччя, тобто за кілька віків після зникнення ордену лицарів-храмовиків. Однак від цього його цінність ніяк не зменшується, адже це просто грандіозна споруда. Те, що збереглося, – це лише центральна башта замку, насправді ж оборонні споруди Середнянського замку займали близько 4 гектарів! У XVІІІ сторіччі замок зазнав реконструкції, і ми розкопуємо знахідки тих часів. Однак XVІІІ сторіччя, для археологів – це вже якось не солідно. Нас цікавлять набагато давніші артефакти». До речі, восени археологи збираються на розкопки у Горяни біля відомої Ротонди, так що цілком можливо, що ще одна тамплієрська легенда буде розвіяна. Або ж підтверджена.
«Чи завжди ваші знахідки за хронологією сходяться з тим, що написано в першоджерелах?» – запитую Володимира. «Відверто сказати, не завжди. А тому, як правило, ми спочатку копаємо, щоб не було підсвідомого бажання «підігнати» знахідку під якусь подію чи епоху, а вже потім беремо джерела й порівнюємо – бреше воно чи ні».
До слова, моя поїздка до Малої Копані випадково збіглася з двома знаковими подіями. Перша – саме того дня відзначався День археолога. Друга ж набагато загадковіша і сенсаційніша. Ще перебуваючи у таборі археологів, відчув, що тут не те щось відбувається – якась незрозуміла метушня, приїхали представники телебачення, доцент Ужгородського університету Ігор Прохненко, з яким домовлявся про інтерв’ю, не поспішав розмовляти і лише згодом натякнув, що експедиція знайшла щось грандіозне, однак розповісти про це він зможе лише згодом.
За кілька днів Ігор у телефонній розмові повідомив, що у Малій Копані знайдено ювелірні вироби із золота, загальна вага яких – півкілограма!!! А вся таємничість була пов’язана із процедурою вивозу цінностей із табору. Через таку конспірацію ми наразі не змогли дізнатися, куди направлені й де тепер перебувають знайдені коштовності. Утім обов’язково в майбутньому розповімо нашим читачам про долю золотих артефактів із Малої Копані.
