Довго вагалася, чи варто реагувати на статтю свого колеги Василя Бедзіра «Вертеп– інформаційна жертва», в якій він спробував покритикувати і мене, і ще декого із журналістів, хто писав статті і знімав відеосюжети про село Вертеп.

Після роздумів, все ж відважилася відповісти. І не тому, що зачепили мою роботу. Ні, я завжди спокійно ставлюся до критики. Вона може навчити, вона може допомогти сягнути нових висот у професії (причому, будь-якій). Але… Саме КРИТИКА! Професійна і відповідальна критика, а не звичайне побутове обговорення, якому жити на кухні, а не на шпальтах газет. Василю, без образ! Але ви зазіхнули на дуже складну справу, і як на мене, зовсім з нею не впорались. Отож… Дозволю собі поміркувати над вашим журналістським розслідуванням і вказати на очевидні помилки, що їх, як критик, ви не мали права допускати. (Курсивом позначені цитати зі статті).

1. «Вертеп – інформаційна жертва». Гадаю, тут ви мали би вказати, як саме постраждало село через недостовірні дані, які поширили журналісти. Що, прийшли правоохоронці і виселили 65 жителів з села, бо Зотова сказала, що їх має бути 400? Або, може, суд прийняв рішення знести «зайві» будинки?

2. «Винними є ті журналісти, які поширюють вигадки». У чому винними є ці журналісти? Невже через їхні вигадки селу зменшили  дотацію? Чи, може, якийсь студент не здав іспит, бо довірившись сюжету щось не те сказав про Вертеп? І чи знаєте ви, що таке вигадка? Вигадка- це те, чого не існує, і що людина вигадує зі своєї голови. А будинки у Вертепі таки є. Принаймі, 150 – ну точно! То ж це не вигадка, а справді не зовсім достовірна інформація, яку я і не намагалася перевірити, бо від щирого серця вважаю, що в цьому немає потреби. Я просто повірила селянам, які сказали, що будинків десь півтора сотні. Чи я не мала права довіряти тим, хто живе у Вертепі і повинна була написати офіційний запит, скажімо, до ОДА?

3. «Стало дуже модно писати про Вертеп – село в Хустському районі».  Хто сказав, що стало модно? Як на мене, про Ужгород пишуть більше, але нікому не спаде на думку сказати, що це данина моді. Суб»єктивне судження, недостойне такої критичної статті. Варто було б додати «на мою думку», «я вважаю» і це би згладило би упередження, і підкреслило авторську думку.

4. «За останні роки в мас-медійному просторі про нього з’явилися десятки газетних публікацій, теле- і радіосюжетів». Якщо беретися критикувати, будь ласка, не робіть самі тих же помилок, до яких прискіпуєтеся. ДЕСЯТКИ? Де, коли, хто писав? Скільки було відео- та радіосюжетів, скільки конкретно було статтей опубліковано. Їх справді було десятки? Це скільки? 20, 57 чи 99? За який період? Із тих десятків авторів, які писали про Вертеп, лише троє перекрутили факти? Чи, може їх було більше? Тоді де аналіз інших неточностей?

5. «На жаль, їхні автори не завжди завдають собі клопоту перевіряти інформацію, яка потім безперешкодно гуляє в Інтернеті, вводячи в оману. Тож і вирішив спростувати «факти», які відверто висмоктані з пальця». А чи перевірили ви інформацію? Сумніваюся, бо не бачу джерел, з яких ви почерпнули, що в селі не 400 жителів.

Чому глядач-читач повинен сліпо вірити саме вашій інформації. Адже вона так само, як моя «відверто висмоктана з пальця», бо нема посилання звідки вона взята. Ви просто ставити на вагу мою інформацію і свою та впевнено гадаєте, що саме вам мають повірити. Вкажіть джерело, бажано не одне. Дозвольте читачеві стати на ваш бік не просто тому, що це ви так сказали і крапка! Зрештою напишіть: «Я особисто перерахував усі будинки у Вертепі! Їх не 150, а 163!» Це стосується не тільки закидів у мій бік, а й зауважень до інших журналістів, чиї імена та видання, де вони публікувалися, ви навіть не захотіли згадувати. З яких мотивів? Етичних? Це не той випадок.

6.  «Наприклад, із «різдвяного» репортажу ТСН «На Закарпатті 400 людей живуть у Вертепі» дізнаємося, начебто у селі «150 будинків і 400 жителів». Критика потребує щонайменше імені автора, а не тільки ресурсу, на якому розміщений його сюжет.

7. «Цими днями мені довелося побувати у відрядженні в Вертепі». Чому ви поїхали туди? Данина моді, чи відрядження якраз і передбачало спростування неправдивої інформації. Звідки ви дізналися, що вона неправдива? Вам поскаржилися самі селяни, чи ви родом з Вертепу або тамтешніх країв? Ваш читач повинен знати і розуміти, що спонукало вас до написання такої статті. Інакше, виникає відчуття безглуздості та «замовності». Сумніваюся, що так було. Але цих підводних каменів треба уникати.

8. «З’ясував, що наш брат журналіст не в усьому звик докопуватися до правди». А ви докопалися до правди? Чому не передзвонили мені (думаю, що й іншим ви не дали змоги щось сказати на свій захист)? Чому не запитали, на що я опиралася, коли оприлюднювала ту чи іншу інформацію? А може у мене є офіційна відповідь, наприклад, з відділу статистики. І ще…. Я ваша сестра журналістка, а не брат.

9. «Одна з неправд – жителями Вертепа є не 400, а 465 осіб. У селі не 150 будинків, а 163 дворогосподарства, у тому числі 62 на вулиці Коцюбинського (з них 4 нежилі), 39 – на Франка, 58 – на Садовій». Навіть не можу собі уявити, щоб я зачитала усю цю  детальну інформацію у своєму двохвилинному різдвяному сюжеті!!!

10. «Щодо назви села, то Романівкою Вертеп, справді, був, але в зовсім інший період. Він жив із цією назвою не в 50-60-их, а одразу після приходу в край радянської влади. Назва діяла по 1947 рік, після чого повернули попередню». Де назва джерела, з якого ви почерпнули цю інформацію? Я щиро зізнаюся, що не копалася в архівах, а опиралася на відомості селян. Але ви, повторюся, не повинні допускатися помилок, які, власне, і критикуєте. Бо знову ж таки, чому читач має повірити саме вам, а не мені? Ви так само, як і я не вказали джерело свої інформації.

11. «А от у матеріалі відомого місцевого журналіста перекручено важливу дату з релігійного життя. Твердження, що кам’яну церкву в Вертепі звели в 1935 році взято … зі стелі». Хто цей відомий журналіст, де посилання на його статтю? Некоректно посилатися на одне джерело, яке піддаєте критиці і замовчувати інші. Читач має право прочитати, що саме було написано людиною, чию роботу ви критикуєте, і зваживши все, зробити власні висновки. І звідки взялося оце «зі стелі»? А може, журналістові цю інформацію повідомив місцевий священник, наприклад.

12. «Голова Рокосівської сільської ради Павла Джуга спростовує: церкву почали будувати в 1865 році в добу греко-католицького єпископа Іоанна Пастелія. Керував будівництвом, яке завершили аж через двадцять років, священик Іван Фенцик. Псля другої світової війни ця церква з відомих причин стала православною, залишається такою й сьогодні». Нарешті, є посилання на джерело. Але…Тут варто було провести більш глибоке дослідження і взяти коментар в історика, зробити запит до церковнослужителів. Або хоча б вказати, що голова села або сам історик за фахом, або просто збирав ці факти від довгожителів, з архівів. Тоді його слова стануть більш вагомими, а ваша критика непрофесійності колег стане справді професійною. Ви покажете, що таку інформацію роздобули правильним шляхом, а не взяли «зі стелі». Інше. Що за фраза «церква з відомих причин стала православною»? Які це причини? Мені, наприклад, вони невідомі. Я можу здогадуватися, але…… Такі фрази теж некоректні. Їх не варто вживати у статті, що претендує на критичну й аналітичу.

13. «І, нарешті, ось як вивернулося твердження одного з авторів, начебто «у селі є 40 довгожителів». Насправді у Вертепі є менше десятка таких, котрим за 80 років. Найстаріша в селі – Гафія Андріївна Ліхтей, якій 13 травня виповниться 98 років». Хто автор цього твердження? Де це було опубліковано? Чим і для кого воно вивернулося??? Якщо критикуєте, вкажіть, з якого віку в Україні людей вважають довгожителями. Бо, зважаючи на тривалість життя, можна казати, що і 70 років - це вже довгожитель. Крім того, якщо ви такий прискіпливий до цифр, то невже складно було сказати, скільки саме довгожителів. Вжите вами «менше десятка» у цьому випадку абсолютно невиправдане. Бо ж це навіть не двозначні цифри. Сім, п»ять, два? Скільки? Друге… Чому ви не звернули увагу, що в моєму сюжеті пані Ліхтей протитрована як СОФІЯ??? Оце помилку пропустили! А знаєте, чому я вирішила написати саме Софія? Хоч люди, які провели мене до довгожительки і називали її Гафією, сама жінка чомусь представилась Софією. Я кілька разів перепитала, і відповідь була одна: Софія. Я повірила саме їй, а не сусідам.Чи може мені треба було перевірити у бабусі паспорт?

14. «На завершення – кілька статистичних відомостей. У 2010 році в цьому селі народилося восьмеро, а померло четверо осіб. У селі діє початкова школа. В неповну середню і середню школи діти ходять до сусіднього Широкого». До чого ця інформація у цій  статті? Може, натомість варто було привести приклади з української чи світової преси, коли подібні «числові» помилки, які ви критикували у попередніх абзацах, дійсно призводили до серйозних непорозумінь? Ну ось, наприклад, журналісти дещо округлили час і в якомусь там анонсі написали, що потяг відправляєтиметься о 20.00. А він вирушив в дорогу о 19.56. Або, проанонсували початок, наприклад, «Червеного вина» у Мукачеві, скажімо, у першій половині січня. Достовірно, але не факт, еге ж? Коли гостям приїжджати? Вловлюєте різницю?

15. «Підтвердився факт, що в Вертепі на Різвдо завзято колядують. У цьому, на щастя, ніхто не помилився». Зайва іронія. Вона не додає професійності вашому розслідуванню.

16. «Про народну пісню, яка тут ще живе, багато розповіла б двадцятирічна Оксана Скорондюк: вона мало не кожних два дні співає разом із троїстими музиками по весіллях. Найбільше гурт запрошують на Іршавщину – у Малий і Великий Раковець, Ільницю».  Що за народна пісня? Це що дійсно єдине село, де вона ще живе? І до чого знову ж таки ця пісня? Причому тут троїсті музики та весілля? Вам що заплатили за рекламу?

17. Ну і про Поповича…. Але бачу, ви вже прибрали цю неточність. Навіть пояснили своєю неуважність та незнанням. Мені така розкіш не дозволена. Я нічого не можу виправити і моя «неправдива» інформація дійсно «потім безперешкодно гуляє в Інтернеті, вводячи в оману».

І наостанок. В сюжеті було іще кілька неперевірених і неправдивих фактів. Я написала, що у Вертепі нема жодного Йосипа. Але, як сказали селяни, Йосип таки є. Один. Родом з Ужгорода. Далі. Я сказала, що в селі перестали тримати овець…Але я не перевірила, чи справді це так. Вівчарні дійсно нема. Але ж, може, вівці в якогось газди і є. Я сказала, що колядники у цьому селі говорять швидко, а співають дуже повільно. Але, насправді, я прослухала тільки один колядницький гурт і не перепитала, скільки їх у селі і чи у всіх саме така манера виконання колядок. Крім того, я стверджувала, що село розкинулося за два кілометра від траси Мукачево-Рогатин. Каюсь. Теж прикинула «на око» і не перевірила. Так, це іронія з мого боку. Таким чином я хочу підкреслити, що це зовсім не той випадок, коли з маленької неточності виростає велика брехня. Тоді давайте критикувати тих, хто відверто вводить усіх в оману, стверджуючи, що  нас 45 млн. Адже, насправді, громадян України 45 млн 822 тисячі та ще й 200 чоловік. І це виключно станом на 1 жовтня 2010 року і лише за інформацією ресурсу Вікіпедія. Та й в Ужгороді, гадаю, далеко не 120 тисяч населення. А трохи з хвостиком, а то й без нього. Ви б іще причепилися до кількості гостей фестивалів, та, наприклад, літрів вина чи штук голубців, які там продають. Як бачите, простору для такої критики чимало. Але яку користь вона принесе? Зрештою, я ж працювала не над сюжетом для науково-популярної чи освітньої програми, яка якраз і вимагає точності та достовірності і різко засуджує так званий «лайф», що його збирають, насамперед, з емоцій та вражень, а не сухої статистики. А в мене якраз і був оцей самий «лайф». Приємний святковий сюжет про неймовірно прекрасне село, про дивовижних щирих і світлих людей, про давні й такі рідні традиції. І я дуже сподіваюся, що попри ті неточності, які ви розкритикували, наші співвітчизники із задоволенням переглянули цей сюжет. І можливо, в колі друзів, ще не раз скажуть: «А от на Закарпатті є село Вертеп!». 

P.S. З давньогрецької  «критика» – це «мистецтво розбирати, судити».  Тобто, це розгляд і оцінка чогось з метою виявлення та усунення хиб. (СТС української мови, 2006 рік). Мій колега дійсно виявив хиби у статтях та сюжетах про Вертеп. Та, як на мене, зовсім не впорався з мистецтвом розбирати їх і судити. Все звелося до оцінок не самих хиб та їхніх наслідків, а «бездарної» роботи журналістів (безапеляційно: винні!, не звикли докопуватись до правди!, взяли зі стелі!, вивернули!, перекрутили!, зробили з Вертепу інформаційну жертву!….). Справжня критика – це  дуже важка і кропітка праця. Якщо немає часу, бажання та наполегливості, то краще за неї не братися.

• вертеп
• Бедзір
• Зотова
• інформаційна жертва
• ТСН
• Закарпаття