„Глюк Гаврило Мартинович. Живопис. Графіка”, „Від пісні до жарту”, „Осінні тополі”, „Може, в Лету не кане ім’я”, „Спомини. Із прожитого і пережитого”, „Пісенні вишиванки Юлини Коршинської”, „Кого я знав, кого люблю” — лише деякі видання, що у Рік української книги, оголошеного Президентом України Віктором Ющенком, побачили світ за сприяння обласної влади.
На черзі — ще понад десяток книг, профінансованих згідно з обласною Програмою підтримки засобів масової інформації, видань творів закарпатських авторів та розвитку галузі на 2007 рік. Про особливості книговидання у краї, здобутки і проблеми розповідав начальник управління інформації та зв’язків із громадськістю облдержадміністрації Віктор Дрогальчук.
За словами Віктора Кузьмича, хліб наш духовний — українська книга — потрохи завойовує свій ринок. Можна навіть говорити про своєрідний закарпатський прорив.
Цьогоріч уже вийшло понад 20 книг за рахунок обласної Програми. Серед них — одне із знакових видань — „Глюк Гаврило Мартинович. Живопис. Графіка” — фотоальбом європейського рівня. Проте він ішов до читача важко передусім через тендер. Лише ця процедура зайняла три місяці. Книга вийшла у столичному видавництві „Новий друк” за сприяння глави Секретаріату Президента України Віктора Балоги, голови облдержадміністрації Олега Гаваші, нашого управління. Активну участь у цьому також взяла дочка відомого художника Валентина Александрова, —ділиться Віктор Дрогальчук.
— Зате маємо солідний наклад — 2 тисячі екземплярів. Частину тиражу віддали Міністерству закордонних справ України, а також організації, що обслуговує дипломатичний корпус у Києві. Тож є чимало позитивних відгуків навіть з-за кордону.
Є ще декілька видань, приміром, альбом Михайла Приймича „Перед лицем твоїм. Закарпатський іконостас” та книга доктора біологічних наук, професора Василя Комендаря “Лікарські рослини Карпат”, — довгоочікувані книги, що вийшли у цьому році.
Щодо поезії, варто виокремити збірку угорською „Осінні тополі” Ласло Балли, твори „Може, в Лету не кане ім’я” Юрія Шкробинця, „Від пісні до жарту” Юрія Керекеша, „Гуцульський Париж” Василя Кухти, „Кого я знав, кого люблю” Василя Густі. Краєзнавча література, зокрема, „Спомини” Юрія Ільницького, „За волю і возз’єднання” Петра Поповича, „Педагогічні твори” Августина Волошина, „Келечин — рідне село Августина Волошина” Івана Сенька — цінні наукові видання.
Серед книг, над якими завершується робота, „Щоденник” журналіста Михайла Бабидорича, премія якого щорічно присуджується кращим газетярам. Як зауважив Віктор Дрогальчук, неабияка проблема знайти хорошого упорядника, аби довести до пуття те, що вже є. До слова, Віктор Кузьмич може сам чимало цікавого розказати про Михайла Бабидорича, оскільки особисто знав його понад чверть століття. На виході — твори Петра Скунця. Вже до кінця року вийдуть два томи, а наступного — інші. А ще незабаром побачать світ „Казки Закарпаття”, зібрані колись Петром Лінтуром, фундаментальна книга „Виноград і виноградарство”.
Чи не вперше за рахунок обласних коштів видрукують дитячі видання — „Таємниці зелен - дивосвіту”, „Розповіді про Піціка, який живе в Ужгороді” — також до кінця року. На все це обласною Програмою передбачено півмільйона гривень. — Різноманіття видань відображає стан літературного процесу в області, хоча не це наша головна мета. Адже Програма розрахована на те, аби видавати ті книги, що представляють суспільний інтерес, зокрема, історичну, краєзнавчу, фахову літературу, — наголошує начальник управління інформації та зв’язків із громадськістю облдержадміністрації.
Книги за рахунок коштів обласного бюджету до видання рекомендує експертна рада — дорадчий орган при голові обласної державної адміністрації. Передусім рекомендуються твори, присвячені пам’ятним і знаменним датам в історії нашої держави, краю, авторів-ювілярів, членів Національної спілки письменників України, письменників, які у свій час зазнали репресій, були незаслужено забутими. Координацію виконання Програми покладено на управління інформації та зв’язків із громадськістю облдержадміністрації, яке є головним розпорядником коштів на ці цілі. До речі, ці книги не підлягають продажу, автори не отримують гонорару, а видання поповнюють бібліотеки краю, навчальні заклади, осередки спілок письменників, журналістів, художників, громадські організації.
А ось гальмує розвиток галузі книговидання в області здебільшого подорожчання паперу, поліграфічних послуг. Відтак це стримує ріст тиражу. — Могли видати менше, але більшим тиражем. Проте книжка, нехай видана малим накладом, це все-таки зафіксована пам’ять, — переконаний Віктор Дрогальчук. Не додає оптимізму і процес книговидання — слабка як технічна база, так і кадровий ресурс. — В області нині зареєстровано 36 книговидавців. На жаль, мало хто з них має відповідну поліграфічну базу. Тому наші основні партнери — видавництва „Закарпаття”, „Карпати”, „Патент”, Ужгородська міська друкарня, приватні видавництва — „Мистецька лінія”, „Ґражда”, — ділиться начальник управління інформації та зв’язків із громадськістю облдержадміністрації. Коли у Києві книга робиться за тиждень-два, у нас же іноді півроку. Дуже мало грамотних технічних редакторів, коректорів, літредакторів. В області у поліграфію ще не прийшов потужний інвестор, що теж гальмує процес донесення книги до читача.
До речі, протягом цього року в області з друку вийшло майже 300 назв книг різних видавців (у 2002 р. було 175, 2004, 2005, 2006 в середньому по 260). Приємно, що у цьому морі і значна частина книг, що з’явилися на світ за сприяння обласної влади, повідомили в управління інформації та зв’язків із громадськістю облдержадміністрації.
