Ексклюзивне інтерв’ю з екс-гравцем „Карпат”, а нині - старшим тренером „Закарпаття”
Уболівальники „Карпат” добре пам’ятають гру команди в сезоні 1997/1998, коли їхні улюбленці виграли бронзу. Одним із героїв того „бронзового” складу був Володимир Шаран. Уродженець містечка Маринопіль, що на Івано-Франківщині, в національних чемпіонатах виходив на поле в зелено-білій футболці 98 разів (забив 16 голів). Окрім „Карпат”, Шаран захищав кольори київського „Динамо”, дніпропетровського „Дніпра” та „Поліграфтехніки” з Олександрії. Нині він є старшим тренером ужгородського „Закарпаття” – найближчого суперника „Карпат”.
- Володимир Богданович, як Ви оцінюєте виступ „Закарпаття” в першій чверті чемпіонату?
- Не хочу лукавити, тому скажу відверто: і керівництво ФК „Закарпаття”, і головний тренер Петро Кушлик, і я вважаємо, що перші вісім турів команда відіграла зовсім не погано. Можна навіть сказати, успішно. Адже перед стартом сезону наші вболівальники, не кажучи вже про інших, не сумнівалися, що „Закарпаття” – претендент номер один на виліт з вищої ліги. Але як бачите, наразі наші справи не такі вже й погані. Ми обіграли „Таврію” і „Чорноморець”, зіграли внічию в гостях з „Дніпром”. Дай Боже, щоб так було й надалі.
- Які завдання стоять перед командою?
- Як правило, перед дебютантом завжди ставиться завдання-мінімум: зберегти прописку в лізі. Хоча в нас є чимало гравців, які мають досвід виступів у елітному дивізіоні. Тому, коли наші справи й надалі йтимуть вгору, можливо, взимку ми переглянемо завдання на сезон. А зараз готуємося до кожного конкретного матчу і намагаємося досягати в ньому максимального результату.
- З Ваших слів, у „Закарпаття” немає жодних проблем…
- Такого у футболі, як і загалом в житті, не буває. Тим більше, в команди з найменшим бюджетом у лізі. Хоча треба подякувати керівництву клубу, що упродовж нинішнього сезону в нас немає жодних проблем із фінансуванням. Гравці своєчасно отримують зарплату й преміальні. Та й умови для тренувальної роботи також нормальні. Хіба що можна бути незадоволеним нашою селекційною роботою влітку. На жаль, у нас серйозні проблеми з передньою лінією. Тому зараз надто велике навантаження в іграх випадає на долю воротаря та оборонців.
- Кажете, що головну ставку „Закарпаття” робить на задню лінію. Чим же тоді пояснити - 7:0 у зустрічі з „Арсеналом”?
- Неправильно обраною тактикою. Вирішили зіграти у відкритий футбол. А коли пропустили, то, намагаючись відігратися, всією командою пішли вперед і в результаті все закінчилося розгромом. Хоча, на мою думку, результат не відображає того, що відбувалося на полі. Адже моменти мали і „Арсенал”, і „Закарпаття”. Однак це був якраз той день, коли одна команда забиває все, що можна, а в іншої, навпаки, нічого не виходить.
- Як тренерський склад виводив гравців з психологічної ями?
- На щастя, наш головний тренер Петро Кушлик добре знається не лише на футболі, а й на психології. Петро Іванович після матчу абсолютно спокійно, як то кажуть, «без напрягу» поговорив з хлопцями, знайшов потрібні слова. А найкращим свідченням ефективності його роботи в тій непростій ситуації стала перемога в наступному матчі над „Чорноморцем”. Хоча треба зазначити, що одеситів ми обіграли, деякою мірою, завдяки фортуні. Але ж ви самі знаєте, кому щастить у футболі…
- А потім „Закарпаття” сенсаційно стало першою командою в сезоні, яка відібрала очки в „Дніпра”, та ще й на полі суперника…
- Знову ж таки, як і в матчі з „Арсеналом”, все вирішила обрана тактика. Тоді ми помилилися, а тепер, навпаки, все розклали по полицях, а хлопці зуміли втілити наш план у життя.
- І в чому полягала тактика „Закарпаття” у матчі в Дніпропетровську?
- Перш за все ми попросили хлопців не дати зіграти Назаренкові. Бо якщо він впіймає свою гру, то чекай біди. Також дали вказівку діяти в кожному ігровому епізоді з гравцями „Дніпра” якомога щільніше, аби не давати їм вільно дихнути і не дозволити вести швидкісну командну гру. Адже „Дніпро” на швидкості й на місці – це дві різні команди. Гравці нас зрозуміли, а головне, змогли виконати наші завдання на полі – ось вам і результат.
- А що ж завадило Вашій команді вдома обіграти запорізький „Металург”?
- Думаєте, запоріжці такий простий суперник? Помиляєтеся, - навіть дуже пристойна команда. „Металург” уже два роки грає практично одним складом, а це багато значить – гравці чудово розуміють один одного, в них чітко відлагоджені командні дії. Як на мене, то нині запорізький „Металург” сильніший від того ж „Чорноморця” чи „Ворскли”, яка, до речі, в останньому турі обіграла „Дніпро”.
- Як готуєтеся до матчу з „Карпатами”?
- Після зустрічі з „Металургом” дали хлопцям кілька вихідних. Тренування відновили в середу. І впродовж десяти днів готуємося конкретно до цього матчу. Хочемо у Львові зіграти якомога краще, аби не лише поповнити свій очковий запас, а й продемонструвати вибагливим львівським уболівальникам цікавий та змістовний футбол. Ну а про принциповість зустрічі „Карпати” – „Закарпаття”, напевно, говорити зайве: це ж західноукраїнське дербі, і цим все сказано.
- У матчах проти „Арсеналу” та „Дніпра” все вирішила тактика. Готуєте сюрприз і для „Карпат”?
- Аякже. Петро Іванович щось придумає, а я йому в цьому допоможу. Ми детально вивчаємо „Карпати”, аналізуємо їхні сильні і слабкі сторони. Так що сюрпризи будуть, обов’язково.
- Що можете сказати про нинішні „Карпати”?
- Команда у Львові непогана, але їй ніби чогось бракує. Для того, аби точно щось сказати, треба бути в команді, знати все, що в ній відбувається. А зі сторони можна лише здогадуватися. Проте допускаю, що наразі в „Карпатах” забагато молоді. Десь хлопцям бракує досвіду, а десь – стабільності. Не завжди на їхньому боці й везіння. А ще вважаю, що багато проблем у „Карпат” через воротаря. Адже, як не крути, а тил – це тил, і без надійного кіпера нервує вся команда. Хоча останній поєдинок із „Зорею” і Мартищук, і вся команда відіграли добре. Повірте, виграти в Луганську не так просто. Побачимо, як „Карпати” гратимуть далі.
- Для вас суботній поєдинок буде особливим?
- Ні, для мене це звичайний матч. У ньому, як і в інших, розігрується лише три очки. Можливо, якби я був гравцем, то прагнув би на очах своїх приятелів та друзів, а їх у мене у Львові чимало, проявити себе з якнайкращого боку. Але я тренер, тому ситуація є дещо іншою.
- Справді, Ви вже кілька років працюєте тренером. Натомість капітан „Закарпаття” Олександр Чижевський, який, до речі, навіть старший за Вас на чотири місяці, продовжує свою ігрову кар’єру…
- Ми з Сашком знаємося з дитинства – разом вчилися футболу в львівському спортінтернаті у Ярослава Дмитрасевича, а потім разом грали не один рік за „Карпати”. Я дуже тішуся за нього, що в 36 років він не просто грає у футбол, а робить це на найвищому рівні і є справжнім лідером нашої команди. Знаю, у нього є мета – зіграти 400 матчів у вищій лізі. Буду відвертим: не сумніваюся, що він її досягне. Що ж стосується мене, то ви маєте рацію – дивлячись на Чижевського, я собі не раз задаю питання: чому так рано повісив бутси?..
- Свій перший матч за „Карпати” пам’ятаєте?
- Звичайно, як таке можна забути? Було це 18-го вересня 1989 року. Борис Андрійович Россихін, який тоді очолював „Карпати”, в матчі проти таллінського «Спорту» випустив мене на поле, як потім жартували хлопці, „по блату” – того дня мені виповнилося 18 років…
