чверть століття тому почалася історія Ужгородської митниці

Нині досить важко уявити, що поява «дверей» Радянського Союзу до Чехо­словаччини, а тим більше Закарпаття до країни, в складі якої ми колись перебували, – митного поста на кордоні поблизу Ужгорода, датується лише 1960 роком. А Ужгородська митниця сьогодні, 2 квітня, відзначає лише 25 років свого створення – 1984-го вийшов відповідний наказ Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР.

Чому менш ніж за 10 років тут у півтора десятка разів зросла кількість працівників, як виявили один із наркотрафіків із Нідерландів до Радянського Союзу, як наприкінці 80-х ужгородські митники фіксували більше порушень, ніж колеги на Чопській митниці, про кузню митних кадрів та багато іншого «СЗ «Паланку» розповів перший, з 1984 року, начальник Ужгородської митниці Василь Майор.

 – Василю Васильовичу, з чого починалася Ужгородська митниця?

– 1960 року на кордоні СРСР з Чехословаччиною почав працювати митний перехід, відтак він виріс у митний пост «Ужгород», що підпорядковувався Чопській митниці. Власне митна інфраструктура почала тут формуватися наприкінці 70-х, напередодні проведення в Москві Олімпійських ігор. Доти митники виконували свої функції у прикордонній комендатурі, яка розміщувалась поза режимною зоною, до шлагбаума. Після 80-го спорудили навіси, і пункт пропуску став набувати стаціонарного вигляду. Доти ж потік транспорту в цьому напрямку був невеликий – і дороги не були впорядковані, й інфраструктура слабенька. Та й було чимало бар’єрів у можливості підтримувати як економічні міждержавні зв’язки, так і культурні, родинні. А залізничним транс­портом товари йшли через митний пост «Павлово».

Згодом постало питання підвищення статусу  автопереходу, створення окремої митниці, а відтак і забезпечення матеріальним і трудовим ресурсом. Ра­зом із Ужгородською митницею народилася й тепер уже колишня Дяківська – у Виноградівському районі на українсько-румунському кордоні.

– А як ви стали керівником новоствореної митниці, адже раніше не працювали в цій системі?

– Наказ міністра зовнішньої тор­гівлі СРСР направили в Україну, а звідти – на Закарпаття, і тут почали шукати ке­рівника, який би відповідав усім вимогам і зміг втілити завдання, що постали перед начальником нової структури. Я на той час мав 26 років трудового стажу. Закінчив республіканський технологічний технікум, згодом Київський технологічний інститут легкої промисловості, з 1958 року працював у системі місцевої  промисловості, сфері обслуговування. 1969 року мене помітили й запропонували стати інструктором оргвідділу Тячівського райкому партії, а через п’ять років – завідувачем промислово-транспортного відділу. Тоді на Тячівщині працювали 24 підприємства. Набравшись досвіду, я перейшов до обкому партії. Відпрацював там 8 років і почав проситися знову на виробництво. Мені запропонували на вибір три дуже серйозні посади, і серед них я обрав митницю. Після співбесіди у Москві, численних формальних процедур з 14 вересня 1984 року став до виконання обов’язків.

– Не страшно було, що не зна­єте специфіки цієї роботи?

– Для мене не становила проблеми робота з людьми, ведення документообігу. Та й я мав добрі контакти з правоохоронними органами. Хоча, звісно, особливостей саме митної служби не знав. Спочатку не було у нас ні бухгалтерії, ні відділу кадрів, навіть друкарки. Лише два кабінети і 16 працівників. Тому навіть перший звіт за підсумками роботи 1984 року я писав сам-один. Проте результати роботи виявилися хороші. За рік приїхала перевірка з Москви, ми дістали схвалення, а мене скерували на всесоюзні курси перепідготовки митних кадрів у Таллінн.

– Чи відрізнялося радянське митне законодавство від нинішнього українського Митного кодексу?  

– Митний кодекс СРСР був менший обсягом, ніж нинішній український, але за місткістю, глибиною – не поступався. Хоча функції митників тоді були трохи іншими. Якщо говорити тільки про вантажні перевезення, то дозвільні документи на них видавали всесоюзні торговельні організації, які були в підпорядкуванні Міністерства торгівлі. Їх було 62, наприклад, Хімекспорт, Експортліс тощо. Тепер доводиться чути, що тоді митники все пропускали «автоматом». Ні, і тоді ми все дуже ретельно вивчали, перевіряли. Одного разу мені доповіли про підозру, що вантаж «лівий». Ми ще раз до­кладно все вивчили, залучили фахівців головного митного управління. За це навіть збиралися зняти мене з роботи, але потім розібралися й визнали нашу слушність.

Особливу увагу звертали ми й на запобігання провезення зброї, наркотичних речовин. Траплялося, затримували зброю, яку намагалися ввезти в СРСР цілими ящиками. Якось знайшли два ящики пістолетів у мікроавтобусі, яким іноземці їхали нібито в гості до родини.

А хто б подумав, що через невеликий пункт пропуску на українсько-словацькому кордоні проходить нарко­трафік? Ми його відстежили – дурман ввозили з Нідерландів. Коли заводили про це справи, нашим працівникам навіть погрожували. До речі, пі­з­ніше, 1996 року, був випадок, коли ужгородські митники затримали 6 тонн гашишу.

Ужгородська митниця наприкінці 80-х провадила навіть більше справ, ніж чопські колеги. Скажімо, протягом року їх було 2800, із них 38 кримінальних.

Важливо, що в радянські часи від­стежували динаміку виявлення правопорушень, але митні збори з під­при­ємств не збирали: вони входили до вартості ліцензій, тому перед митницями не ставили планів із надходжень.

– Чи легкими були для стра­жів кордону перші роки незалежності України?

– Оскільки з 1985 до 1991 року  обсяги переміщення вантажів на цій ділянці кордону зросли втричі, то ще  1991 р., згідно зі штатним розписом, на Ужгородській митниці працювало 182 особи, зокрема 146 оперативних пра­цівників. Верховна Рада СРСР ухва­лила новий Митний кодекс країни, а також закон «Про митний тариф». Ці документи враховували інтеграційні процеси в розподілі праці в рамках європейського економічного співробітництва, формування ринкових відносин у нашій країні, вихід на прямі зв’язки багатьох підприємств і організацій з партнерами за кордоном.

Митникам розширили коло обов’язків, наприклад, забезпечення державної статистики даними про переміщення товарів через кордон, державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності через економічні важелі. Серед них – податок з експорту й імпорту товарів, мито за їх переміщення, плата за митні процедури, контроль за ввезенням і вивезенням товарів, що підлягають ліцензуванню.

Відтак упродовж 1991 року пра­цівниками оперативних підрозділів Уж­городської митниці було запрова­джено понад тисячу протоколів про порушення митних правил на загальну суму 2,4 млн карбованців. Цікаво, що тоді була тенденція до скорочення в’їзду іноземних громадян. Тому більша частина виявлених правопорушників припадала на громадян України, які здебільшого виїж­джали до Польщі, Чехословаччини, ФРН. Протягом того року до відповідальності за контрабанду й порушення митних правил було притягнуто 1430  громадян України, 771 громадянина країн СНД.

– Тоді керівники митниць змінювались не так часто як нині. А чи мали більше повноважень?

– За часів СРСР у судах розглядалися кримінальні порушення митного законодавства, адміністративні ж належали до компетенції начальника митниці. Складався протокол із детальним викладом особливостей та обставин порушення, з посиланням на статті. І ми ж ре­комендували порушнику, якщо він вважає неправомірними дії керівника митниці, протягом 10 днів оскаржити по­станову в суді. Практику розгляду адмінпорушень керівником митниці було б доцільно застосовувати й нині – більше користі мала б держава, а також була б миттєва профілактика, без відтермінування, коли злочинець оговтується і починає шукати «варіанти врегулювання». Тоді на користь держави суди приймали рішення у 80 % кримінальних справ.

– Нині багато розмов про корупцію у митних органах. А у ваші часи вона була? Які зарплати мали митники, чи будували хороми, їздили на дорогих авто?

– Начальник митниці мав оклад 250 карбованців, начальник відділу – 200, старший інспектор – 170, рядовий – 150. Наприкінці 80-х почали давати, хоч і невеликі, премії за виявлення контрабанди, щоправда, кожна митниця щодо цього розробляла власне положення.

Випадків, які б ганьбили митників, практично не було. Траплялося, пасажири могли дати митнику пляшку пива чи пакетик солоних горішків. Служби внутрішньої безпеки не було – на неподобства реагували керівники під­роз­ділів. Пам’ятаю випадок, коли митник через неуважність пропустив ящик газових пістолетів, навіть не бойових, і одразу ж сам вирішив звільнитися.

– Незадовго після створення Ужгородської митниці було запроваджено унікальний експеримент, доцільність якого й нині обговорюється на численних дипломатичних зустрічах – спіль­ний митний контроль. Скільки це тривало і що дало?

– Спільний контроль українські й словацькі митники провадили близько шести років – до 1996-го. Шкода, бо в цьому був великий позитив: люди швид­ше перетинали кордон, митне оформлення й контроль не дублювалися, зміцнювалася довіра прикордонних служб обох держав, були намагання уніфікувати нормативно-правові акти, які стосуються перетину кордону.

– Ужгородську митницю називають кузнею кадрів. Кого зі своїх вихованців можете назвати?

– За час тільки моєї роботи було підібрано, стажовано понад 400 чоловік. Серед них дуже багато лінійних праців­ників, інспекторів, а з відомих назву хоча б нинішнього начальника Ужгород­ської митниці Михайла Пораду, керівника Чопської митниці Йосифа Штроблю, його першого заступника пана Дурана. Наш колишній працівник Олександр Івашкович нині в центральному апараті Державної митної служби, розробник комп’ютерної програми «Інспектор 2006», яка вже діє на багатьох митницях України.

Принагідно відзначу, що на сьогод­ні є серйозні практичні кроки, аби увесь процес митного оформлення й контролю для підприємств, організацій та гро­мадян став більш прискореним, а митні процедури – наближеними до стандар­тів європейського співтовариства. Звичайно, зробити потрібно ще багато, і митниця не скидатиме набраних темпів. Адже митна система України працює і вдосконалюється на користь держави й усіх громадян.

– Василю Васильовичу, ви і нині «в бойовому строю»?

– Я є радником начальника Ужгородської митниці на громадських засадах. На запрошення митниці постійно беру участь у навчанні особового складу, читаю лекції з окремих тем. Також запрошений до конкурсної комісії з відбору кадрів та тестування митників. Допомагаю і в Торгово-промисловій палаті як спеціаліст із зовнішньоекономіч­ної діяльності й координації роботи з митницями області. Моє завдання – доводити підприємцям зміни в законодавстві, відстежувати вузькі місця в нормативних актах – звертаємося до керівництва з пропозиціями про вдосконалення.

Приємно, що запрошують і на святкування, вітають із календарними датами. Навіть не віриться, що Ужгород­ській митниці вже чверть століття. Користуючись нагодою, вітаю всіх своїх колишніх і нинішніх колег!

Розмовляла

 Лариса ПОДОЛЯК