Зберігаючи християнські традиції, на місці трагічної загибелі людини ставлять хрест. На пам`ять про неї. їдучи, наприклад, до Мукачева, хрести можна побачити чи не кожні 50 метрів... Мимоволі закрадається думка, що ви - на кладовищі. Хрести, що свідчать про загибель людини у ДТП, встановлено не тільки на головній трасі — частині автодороги "Чоп-Київ", а практично на всіх дорогах Закарпаття. Така картина спостерігається і по всій Україні.
Упродовж семи місяців цього року у нашій області трапилося 1492 автомобільні аварії, в яких загинуло 108 людей. Травми різного ступеня важкості отримали 713 чоловік. Наведені цифри лякають. За тією ж статистикою, в автокатастрофах гине набагато більше людей, ніж в авіакатастрофах. Ще одним фактом, який наші чиновники чомусь замовчують, є те, що зменшення кількості ДТП на дорогах є однією з вимог Євросоюзу щодо європейської інтеграції нашої держави. Адже те, з якою швидкістю мчиться смерть по наших автострадах, шокує європейців.
Але не нас - наші автомобілісти продовжують гасати на своїх автівках, причому часто у стані алкогольного сп`яніння. І цьому чомусь поки що ніхто не може зарадити - ні працівники ДАІ, які покликані робити одне, проте нерідко виходять на дороги заради іншого, ні білборди з психологічним підтекстом на кшталт "Водію, не поспішай -життя не повернеш, рекорди потрібні у спорті".
Між тим, багато експертів усе частіше доходять висновку, що причиною високої аварійності є... якісне дорожнє покриття. Ну такуже в нас повелося: погана дорога - водії`іїпроклинають, але ідуть повільно, оминаючи ями та вибоїни. Хороша дорога - водіїзабувають про всі обмеження швидкості та власну безпеку. Хтось може з цим не погодитись - мовляв, а де у нас хороші дороги? Звичайно, у містах, де стан доріг знаходиться у компетенції міської влади, дороги можна назвати жахливими, але автошляхи між населеними пунктами у нашій області є доволі-таки якісними. Звичайно, ще не такими, як у країнах Євросоюзу, але погрішити на них швидкістю,
не завдаючи при цьому шкоди автомобілю, таки можна. Так, за повідомленням ДП "Служба автомобільних доріг", за останній час в області капітальний ремонт здійснено на 16,1 км доріг місцевого значення, на що витрачено 21,8 млн. грн. Поточний ремонт доріг обійшовся у 32,9 млн. грн. - проведено ямковий і полегшений ремонти 511,5 км доріг державного значення та 1143,5 км шляхів місцевого значення. Планово-попереджувальний ремонт здійснено майже на 70 км доріг. Як бачимо, дороги у нас ремонтуються. Залишилось тільки на них навчитися їздити.
Про проблему високої аварійності на шляхах написано вже багато. Але, як говориться, а віз і нині там. Виходить, що ситуація з аварійністю нас цілком задовольняє. І нікого ні з державних мужів, ні з самих водів не турбує та обставина, що прийде новий день і хтось на дорозі знову загине. Між тим, варто задуматись над фактами, які у нашому житті стали вже буденністю. Так, високу швидкість ще можна пробачити, оскільки на якісній дорозі навіть рух 90 кілометрів на годину може здатися швидкістю трактора. Але питається: що змушує водіїв здійснювати обгін, вперто не помічаючи автівок зустрічного руху?.. Чому у містах, особливо в обласному центрі, водії дозволяють собі їхати зі швидкістю більше 60 кілометрів на годину, при цьому вперто ігноруючи пішоходів?.. Чому в Ужгороді на перехрестях не працюють світлофори, вперто показуючи тільки блимаюче жовте світло?.. Невже ужгородські можновладці не можуть виявити бажання і виділити час для того, аби змусити відповідальні за світлофори структури сумлінно виконувати свої обов`язки?.. Адже для іх ремонту чи встановлення можна залучити і комерційні кошти. Так, як це сталося у "Новому районі" Ужгорода: з появою супермаркету неподалік від нього з`явився світлофор, що потрібен був на тому місці давно, оскільки це перехрестя з інтенсивним рухом, біля якого знаходиться школа. Позитивом є те, що вперше за останні кілька років на дорогах Ужгорода нарешті з`явилась дорожня розмітка. Але, схоже, вирішення інших нагальних питань нікого з можновладців не хвилює, як і самих водіїв.
Між тим, на дорогах продовжують з`являтися нові хрести і вінки. І ми вже до них настільки звикли, що сприймаємо іх не як символ трагічноїзагибе лі людини, а... Вони просто стали для нас дорожніми знаками. Знаками, на які вже давно ніхто не звертає жодної уваги.
