Метою дводенного візиту ужгородських журналістів стало ознайомлення з реформами на регіональному рівні та налагодження дружніх контактів з миколаївськими колегами. Незабаром і миколаївські мас-медійці здійснять візит на Закарпаття.
У рамках програми інформаційної кампанії «Південь і Захід – разом!», що реалізовується всеукраїнською мережею прес-клубів з ініціативи Української освітньої реформ, відбулося виїзне засідання Ужгородського прес-клубу реформ на Миколаївщину.
Метою дводенного візиту ужгородських журналістів стало ознайомлення з реформами на регіональному рівні та налагодження дружніх контактів з миколаївськими колегами. Незабаром і миколаївські мас-медійці здійснять візит на Закарпаття.
Перші асоціації з Миколаєвом — містом корабелів (будівельників кораблів) і моряків — одразу виникають про суднобудівництво, «Найкращий в Україні зоопарк», а у журналістів — ще й про тамтешнього голову ОДА — Олександра Садикова, який завжди відкритий до спілкування із ЗМІ та активно запрошує гостей до свого регіону. Цього року у вересні вже вдруге з його ініціативи на Миколаївщині – у Коблеві – проводився всеукраїнський форум «Якою бути Україні?», на якому побували і чимало закарпатців.
Як з’ясувалось, у миколаївців Закарпаття найперше асоціюється із горами та державним кордоном. Враженнями журналісти двох регіонів ділилися на засіданні Миколаївського прес-клубу реформ. Найбільше миколаївські журналісти цікавилися життєвим рівнем закарпатців, особливостями закарпатських політичних баталій. Про своїх земляків стверджують, що на Миколаївщині люди майже не цікавляться політикою. Про певну неспішність до змін свідчать, наприклад, і назви вулиць Миколаєва — центральна Радянська, проспект Жовтневої революції, проспект Леніна. Останньому у місті досі зберігаються 3 пам’ятники. Попри такі спогади з СРСР Миколаїв цілком сучасний та динамічно розвивається. Особливо активною є молодь, яка устами акторів Молодіжного народного театру «СТУК» закликає: «Люди, навчіться чути один одного» (вдалося побувати на його аншлаговому спектаклеві — філософській драмі «Эксперимент или трагедия творчества» у рамках театрального фестивалю міст Міжнародного Чорноморського клубу «Homo ludens»). Юним талантам місто надає усіляку підтримку. Місцевий художній музей ім. Айвазовського виставляє роботи художників-школярів на справжні стелажі поряд із роботами майстрів світового рівня.
Сьогодні місто імені святого Миколая — дев’яте за чисельністю населення в Україні (понад півмільйона мешканців). А його понад 200-літня історія почалася із будівництва верфі у гирлі річки Інгул, поблизу її злиття з Південним Бугом. Князь Потьомкін особисто наглядав за будівництвом міста, яке з’явилося не як химерне сплетіння вуличок людського поселення, а за чітким планом. Тому карта Миколаєва схожа на дбайливо розкреслену схему зручного розташування усіх необхідних атрибутів населеного пункту. Усі вулиці — просторі, будинки розташовані на значній відстані один від одного. Пояснюють це необхідністю свого часу трелювати вулицями міста стовбури дерев для будівництва кораблів. Миколаїв дбайливо береже свою історію. Одним із найвідвідуваніших у місті є єдиний в Україні музей суднобудування і флоту — візитна картка Миколаєва. Ескпозиція музею розміщується у 12 залах і розповідає про історію судноплавства з часів Київської Русі та флоту запорізьких козаків.
Перший корабель у Миколаєві — 44-гарматний фрегат «Святий Миколай» — було спущено на воду в серпні 1790 року. Його зображення донині прикрашає герб міста.
Миколаєву довелось стати містом-верф’ю, колискою Чорноморського флоту, одним із центрів кораблебудування й оборонної промисловості Росії, а згодом — Радянського Союзу. Після його розвалу Україна втратила левову частку суднобудівних потужностей, заводи поступово вмирали. Першим із трьох суднобудівельних заводів врятувався і сьогодні розвивається найбільш успішно славетний «Дамен Шипярдс Океан» — за підтримки голландських інвестицій. Сьогодні ж контрольний пакет акцій належить норвежцям, які більше за голландських власників схильні будувати потужні багатотоннажні судна. На заводі працюють 3000 працівників (з яких 900 – жінки) із середньою зарплатою 1500 грн. Основні замовники — Британія, Німеччина, Голландія. Відкритий ще у 1951 році завод зберігає свою історію у власному музеї. «Океан» будує вантажні судна, контейнеровози, танкери-хімовози, танкери-заправники, океанські буксири тощо. 350-метровий док глибиною 17 метрів просто вражає. Саме звідси спускають на воду Бугського лиману новозбудовані кораблі. Док наповнюють водою і судно поступово випливає з нього. 511 га території заводу щоразу дивують іноземних фахівців, які, як правило, такої розкоші дозволити собі не можуть. Колишній розвідник, інженер заводу Юрій Самойленко стверджує, що продукція «Океану» ще й як конкурентоспроможна і нічим не поступається провідним світовим виробникам. А обов’язковою умовою якості корабля, за його словами, є не так вкладені у нього кошти, не метал, а люди, які його будують, невтомні корабели. Саме з цього підприємства, до речі, свого часу у політику пішов Анатолій Кінах.
Вже цього року «Океан» здав замовнику 14 суден. Корабели досі бережуть традицію, за якою до борту новозбудованого судна розбивають пляшку шампанського та обов’язково обирають для корабля хрещену маму. Одне із суден «охрестила» перша леді країни К. Ющенко. Для іноземних замовників таку роль, як правило, виконують їхні ж дружини або доньки.
На жаль, успішний приклад «Океану» не характерний для його колег. Так, проти власників колись потужного «Чорноморського суднобудівельного заводу» (який свого часу будував судна від танкерів до авіанесучих крейсерів) —братів Чуркіних, вже неодноразово порушувалась кримінальна справа щодо незаконної приватизації ними заводу. Сьогодні стратегічне підприємство у напівзруйнованому стані. Подейкують, що така ситуація із знищення українського гіганта була завчасу спланованою.
Промислові підприємства Миколаєва забезпечують до 50% обсягів продукції суднобудування України, більш як 90% державного виробництва газових турбін, 80% глинозему — сировини для виробництва алюмінію. Тутешній глиноземний завод — один з найперших і найбільш успішних прикладів приватизації в Україні. Сьогодні він належить до міжнародного холдингу «Русал» та складає понад 20 % у загальному об’ємі продукції кольорової металургії Україні. Основною продукцією заводу є глинозем, який виробляють із бокситів, що постачається з Гвінеї, Ямайки, Бразилії, країн Африки. Перероблені боксити складують на спеціальному полі, тим самим формуючи місце народження заліза на майбутнє. Це максимально екологічне чисте виробництво та найбільший соціальний партнер міста. Миколаївський глиноземний завод (МГЗ) уклав з містом офіційний договір про соціальне партнерство та реалізовує ряд соціальних програм для школярів (конкурс із створення грантових заявок «10 класних проектів»), студентів, ветеранів, окремих музеїв тощо. Завод продукує 1,3 млн. тон готової продукції на рік, споживачем якої на 90 % є алюмінієві заводи Русал, які виробляють кінцевий продукт — алюміній. Фахівці заводу розробили власну унікальну схему виробництва цінного металу — галію. В МГЗ інвестовано вже понад 122 млн. доларів. Він працює за безперервною схемою виробництва, має власний порт та парк залізничних вагонів, свою ТЕС. Серденя зарплата на підприємстві — 2,5 тис. грн. Усього задіяно 6,5 тис. працівників, — розповіла начальник прес-служби МГЗ Ірина Прохорова.
Багато десятиліть Миколаїв був закритим для відвідання іноземцями. Більшість підприємств, які належали до військово-промислового комплексу, не можна було навіть згадувати у ЗМІ. Нерідко й високі державні нагороди миколаївцям за видатні виробничі й науково-технічні досягнення проходили в «закритих» указах. Можливо, тому потужний рекреаційний морський ресурс Миколаївщини наразі використаний не на повну. В області лише збираються створювати відповідну туристичну програму, а більшість мешканців узагалі висловлюються категорично проти перспективи напливу туристів на їхню батьківщину.
Ну і, звичайно, 105-річний зоопарк. Надпис перед входом стверджує, що «найкращий в Україні». І в цьому справді легко переконатися — просторі вольєри, доглянуті тварини. А справа, як завжди, в особистостях. Директор Володимир Топчій — колишній юннат зоопарку, щирий його фанат до сьогодні. А після відвідин аква-комплексу «Водолій» стає зрозуміло, чому саме миколаївські спортсмени на 70 % формують склад збірної України із стрибків у воду.
Закарпаття онлайн.
