У 1965 році США захоплювалися війнами, СРСР підвищував зарплати, а на Закарпатті почав працювати засновник нового мистецтва
У світі весь 1965-ий рік минув під знаком війни у В’єтнамі, в яку відкрито втрутилися Сполучені Штати Америки і цим самим додали громадянському протистоянню, так би мовити, популярності. Та й без війни подій вистачало. Відбулося святкування 20-річного ювілею завершення Другої світової війни, громадянам СРСР суттєво підвищили зарплати, а Закарпаття позбулося «мегарайонів», які свого часу ввів Микита Хрущов.
Агресивні США
У Радянському Союзі, складається враження, проти війни у В’єтнамі (точніше, участі в ній США) висловився кожен. Зрозуміло, всі як один гнівно засуджували капіталістів, висловлювали підтримку Демократичній республіці В’єтнам, вірили в перемогу справедливості. Увесь рік (і, як виявилося згодом, далеко не лише 65-ий) закарпатська преса була пересипана повідомленнями про події у В’єтнамі, звірства американців, протести проти війни у самих США тощо. Ліндону Джонсону критика, однак, не завадила перемогти на президентських виборах. 21 січня він в інавгураційній промові пообіцяв, що «ще за життя нинішнього покоління американців буде переможено такого ворога американського народу, як несправедливість», та повідомив, що «американці, які розмежовують людей за кольором шкіри і віросповіданням, зраджують свою країну». Натомість вже у цьому ж році в Лос-Анжелесі відбулися протести чорношкірих, наслідком яких стала загибель 35 людей. Радянська преса смакувала всі негативні події в США та нещадно критикувала Джонсона як за внутрішню, так і за зовнішню політику.
Забігаючи вперед, відзначимо, що критикувати було за що. Саме при Джонсоні американська армія остаточно була засмоктана у трясовину В’єтнамської війни – при ньому збройний контингент штатівців в азіатській країні сягнув 540 тисяч чоловік. Крім того, війська він відправив також у Домініканську республіку. Захопившись війнами, президент не мав часу на економічний та соціальний розвиток країни. Тож нині вважається одним із найгірших президентів США за всю історію.
Районів і грошей побільшало
Натомість Союз демонстрував геть іншу політику: у відкриті військові конфлікти не ув’язувався, покращував соціальний рівень життя. 1965-ий рік став першим для СРСР при керівництві нового керманича – Леоніда Брежнєва. Можливо й через це, аби здобути популярність, керівництво СРСР пішло на ряд популярних кроків. Так, із цього року виросли заробітки. Загалом, на підвищення зарплатні було виділено 2,9 мільярди карбованців. Крім того, побільшало святкових днів. Так, вихідними оголосили 9 травня та 8 березня.
Також Брежнєв, «враховуючи пропозиції про розукрупнення районів», «подрібнив» адміністративно-територіальні одиниці, які всього кількома роками раніше створив його попередник. На Закарпатті виникло 11 районів (Воловеччина за новою реформою входила до складу Свалявського району, Великоберезнянщина – до Перечинського).
У нас з’явилося телебачення! В Ужгороді запустили телевізійний ретранслятор, а також приступили до будівництва телевізійної студії на Київській набережній Ужа, де вона й перебуває понині.
Прорив зробили радянські медики – вони вперше пересадили нирку. «Першопрохідцем» став московський хірург Борис Петровський, який пересадив орган від 53-річної Софії Ч. її 30-річному синові Борису та від 46-річної Любові М. – 18-річному сину Роману. Між іншим, медики не приховували, що перш ніж взятися за таку складну операцію, вони ретельно вивчали досвід американських та англійських колег, які почали робити пересадки нирок трьома роками раніше. За повідомленням ЗМІ, і матері, і їхні діти оперативне втручання пережили успішно і вже збиралися повертатися до нормального життя.
20-річні ювілеї
Але головною подією для СРСР стало відзначення 20-ої річниці завершення Великої вітчизняної війни. Закарпатці ж святкували ще одну ювілейну дату – 20 років із часу приєднання краю до УРСР. Напередодні річниці ВВВ радянські ЗМІ не на жарт напосіли на уряд ФРН, який, за їхніми словами, виношував реваншистські настрої і мріяв про власну ядерну бомбу. «Щоденно (!) у ФРН видаються сотні книг, журналів і брошур, в яких прославляються Гітлер і його генерали, проповідуються ідеї нового «Дранг нах Остен», – розписували жахи капіталістичної Німеччини в пресі. Не знаємо, наскільки ці звинувачення були обґрунтованими, однак, як відомо, бомби німці не мають і понині (й не дуже страждають із цього приводу), а за прославлення Гітлера чи нацистів там передбачена кримінальна відповідальність.
Саме ж святкування відбулося з небувалим до цього часу розмахом. До події була випущена ювілейна медаль «20 років перемоги у Великій вітчизняній війні», якою нагородили 16 мільйонів 399 тисяч 550 людей.
А вже менш ніж через два місяці – 29 червня – на Закарпатті із таким же пафосом відзначили два десятки років із того часу, як Закарпатська Україна була приєднана до УРСР. Перед тим місцеві колективи художньої самодіяльності роз’їхалися по всіх околицях гігантської країни, щоб усім продемонструвати радість закарпатців від цієї події. «Возз’єднанням Закарпаття з матір’ю-Вітчизною завершилася багатовікова боротьба трудящих за об’єднання українських земель. Український народ зібрався в єдину сім’ю під прапором суверенної Української радянської соціалістичної держави», – говорив перший секретар обкому КП України Юрій Ільницький на урочистих зборах з нагоди ювілею. Привітати закарпатців приїхали кияни, львів’яни, івано-франківці, чернівеччани, північні осетинці, угорці та словаки.
Закарпатський «лівша»
Побачили світ роботи майстра мікромініатюри Миколи Сядристого. Уродженець Харківщини, Микола Сергійович із 1960 по 1967 рік працював агрономом в Ужгороді, де й захопився мікроскопічними роботами. Зокрема, він створив карту Закарпатської області у виноградній зернині довжиною 4,5 мм і шириною 3,5 мм. Майстер розрізав її вздовж, вибрав з однієї половинки вміст і вмостив у порожнину біле скло, на якому намалював карту. На ній зображено 14 населених пунктів області та вівчар із трембітою. Крім того, на ній видно будівлю облвиконкому, причому через мікроскоп можна побачити, що на будинку зображені 105 вікон фасаду.
Пізніше Сядристий створив ще мініатюрнішу роботу. Він розрізав навпіл макову зернину і з’єднав дві половинки золотими петельками. Одна половинка стала футляром для балалайки, причому мініатюрний музичний інструмент у ній – точна копія, лише зменшена в безліч разів, справжнього. У другій половинці насінинки – портрет російського балалайочника Василя Андрєєва. До речі, як зауважував журналіст Ф. Прокопенко, Сядристий продовжував змагатися зі своїм суперником – вінницьким умільцем Михайлом Маслюком. Той теж виготовив мініатюрну балалайку. Але інструмент Сядристого менший у десять разів.
Згодом майстер став героєм, завдяки якому було врятоване життя дитини в Іркутську. До тамтешньої лікарні потрапила дитина зі стороннім предметом у легенях. Фахівці дістати його не могли, оскільки наявні в них інструменти були занадто великими. Тоді медик лікарні Хмельчонок згадала, що читала про ужгородського умільця, й звернулася до нього з проханням змайструвати маленький бронхоскоп. Із цим інструментом Хмельчонок відправилася додому до Іркутська, і дитину таки зуміли врятувати.
На жаль, у 1967 році Миколу Сядристого підвищили – відправили до Києва працювати інженером в інституті системи академії наук України. Улюбленою справою він займався ще довго. Принаймні, якихось 5 років тому в Угорщині була його персональна виставка.
У Києві Микола Сергійович створив відомий музей мікромініатюр, який знаходиться на території Києво-Печерської лаври, а в Андоррі є музей його імені. До речі, його вважають родоначальником нового мистецтва і саме слово «мікромініатюра» з’явилося в словниках завдяки його творчості. Нещодавно журнал «Музеї України» звернувся до Президента Віктора Януковича з проханням розглянути можливість надання звання героя України майстру, який вперше прославився, проживаючи на Закарпатті.
У нас був власний газ
У 1965 році успіху досягли закарпатські геологи – вони знайшли закарпатський газ! Цілий рік бригада Степана Зав’ялова бурлила свердловину біля села Теребля. І таки докопалася – на глибині 3000 метрів робітники знайшли блакитне паливо. «Його, як завжди, підпалили. Цілу добу горів над долиною факел. Тиск газу наростав із кожною годиною, і факел довелося згасити. Сумнівів не було: у надрах Закарпаття є газ!» – передавало агентство преси «Карпати». Причому, на цьому дослідники не зупинилися. В районі Сваляви також пробурили 3-кілометрову свердловину, а бригада Зав’ялова перейшла на Іршавщину, де, в районі Довгого, теж, за дослідженнями, були поклади такої дорогої сировини. На жаль, нині у нас видобути газ можна хіба що просвердливши газопровід...
Цьогоріч відкрили два відомі санаторії на Свалявщині – «Квітка Полонини» та «Сонячне Закарпаття». Перший спеціалізувався на лікуванні кишково-шлункових захворювань. «Санаторій працюватиме на базі мінеральної води типу «Боржомі», – розповідав головний лікар закладу Степан Ковач. – Одночасно в нас лікуватимуться взимку 150, а влітку – 200 чоловік. Будівництво обійшлося в 700 тисяч карбованців». Усього для пацієнтів підготували 81 номер. «Сонячне Закарпаття» створили для реабілітації стравоходу. За словами головного медика Адама Гели, і тут головними ліками мала стати «мінеральна вода типу «Боржомі», а також спеціальне харчування. Цей санаторій був розрахований на 150 чоловік взимку та 400 влітку.
Ящур і землетрус
Однак, не лише суцільними позитивами відзначився 1965-ий для Закарпаття. Зокрема, берегівчан не на жарт налякав землетрус силою 5,5-6 балів. Біди людям він не завдав і просто став приводом для науковців довести до відома, що це за явище і чому до слова «землетрус» потрібно ставитися більш-менш спокійно. Закарпатцям пояснили, що їхній регіон належить до одного з найбільш сейсмоактивних в Україні, і землетрусів тут відбувається по кілька десятків на рік, однак помічають їх здебільшого лише спецпристрої.
А от у селі Верхнє Водяне на Рахівщині була зафіксована набагато серйозніша проблема – спалах ящуру. Влада до появи хвороби в колгоспі ім. 1 травня поставилася серйозно. На всіх дорогах, що вели до нього, були поставлені шлагбауми з цілодобовим чергуванням міліціонерів та ветеринарів. Заборонили вхід та вихід, в’їзд та виїзд транспорту, ввіз та вивіз тварин і продуктів «із неблагополучного колгоспу»... Кількість пунктів заходів із запобігання розповсюдження ящуру сягнула дев’ятнадцяти. Оскільки епідемій небезпечної хвороби в області не було, вони спрацювали цілком успішно.
