Популярний вислів «Нашого цвіту – по всьому світу» нині переважно вживаємо стосовно українських заробітчан або ж емігрантів, які у різні часи й через різні обставини покинули домівку, подавшись за моря-океани. Однак маємо співвітчизників, для яких перебування за межами своєї держави, – службовий обов’язок. Якщо ти працівник дипломатичного корпусу і держава сказала: «Їдь у Богом забутий куточок світу», то хоч-не-хоч, а мусиш виконувати. Правда, є й приємніші накази, до прикладу, пожити й попрацю
Закарпаття, хоч і не держава, та має своїх уповноважених на співпрацю з іншими країнами. Принаймні з десяток наших земляків «воюють» на дипломатичному фронті за Україну у різних куточках планети. Один із них – ужгородець Андрій Заяць, нині – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Гвінейській Республіці, а за сумісництвом – в Республіці Сенегал та Республіці Кот д’Івуар – країнах на заході Африканського континенту. Напередодні Дня української дипломатії, який відзначається 22 грудня, пан посол люб’язно погодився відповісти на запитання нашої газети.
– Шановний Андрію Івановичу, ви закінчили факультет РГФ УжНУ. Якими мовами оволоділи?
– Так сталося, що змалку я ріс у багатомовному середовищі. Мої батьки – педагоги, які познайомилися й одружилися під час навчання в Ленінграді. З розподілом татові пощастило, бо направили на роботу до рідного Закарпаття, куди моя мати-росіянка приїхала з ним уперше. З дитинства спілкувався з мамою російською, а з батьком – українською. Все це в угорськомовному селі Часлівці, що в Ужгородському районі, де з усіма сусідами й друзями розмовляв угорською, яку вчив «на вулиці». Закінчуючи навчання у середній школі № 5 в Ужгороді з поглибленим вивченням французької зрозумів, що мови – це моє покликання, тому вступив на факультет романо-германської філології нашого університету. Закінчив його 1993 року з відзнакою. В університеті став вивчати англійську, яка теж стала в пригоді. Тепер можу впевнено сказати: «Хай ким би став у житті, знання іноземних мов завжди допоможе!»
– Як сталося, що ви з учительської роботи потрапили на дипломатичну службу?
– Як це часто буває в житті, збіг обставин зумовлює нашу долю, хоча радше ми самі, не завжди того усвідомлюючи, створюємо ці обставини. 1994 року мені як перекладачеві пощастило супроводжувати ректора Володимира Сливку, який був непересічною і, я б навіть сказав, унікальною людиною, в службовій поїздці до Західної Європи. В іноземних столицях ректор зустрічався також і з послами України, одним із яких був Дмитро Ткач (нині він представляє нашу державу в Угорщині). Під час цих зустрічей перекладати не довелося, але мені поставили кілька запитань, яким я тоді не надав уваги. Та через рік запропонували роботу в Посольстві України в Угорщині, де я працював під керівництвом пана Ткача, який навчив мене основ дипломатичної науки, що ними користуюся й досі. Це досвідчена й мудра людина, яка не шкодувала часу на те, аби ділитися знаннями й досвідом із молоддю.
– Спершу ви працювали в Ніредьгазі, потім у Бельгії, нині в Африці. Де як європеєць комфортніше себе почуваєте?
– Скажу відверто, що в Європі працювати комфортніше (і з психологічного, і з побутового погляду), хоча в Африці цікавіше. Чорний континент був для мене незвіданим далеким краєм десь на карті. Вже готуючись до відрядження, почав відкривати для себе цю частину світу з її своєрідною культурою і драматичною історією. Незабаром виповниться 2 роки з дня мого приїзду до Гвінеї, тому багато чого відкрив для себе нового. Насмілюся сказати, що зміна географічних зон, як сталося у мене, позитивно впливає на роботу, адже з кожної культури можеш брати позитивне і цінне для себе й своєї держави.
– Наскільки дипломатичні представництва України забезпечені засобами й коштами для забезпечення інтересів громадян і держави за кордоном? У чому відчуваєте потребу?
– Дипломатія є частиною держави, тому не може не відчувати на собі наслідків світової фінансово-економічної кризи. Не завжди легко в Україні, тому не все солодко і її посольствам. Хоч можу запевнити читачів: Посольство забезпечене тим, що потрібно для виконання його функцій. Десь довелося заощадити, десь поступитися комфортом, десь скоротити представницькі витрати, але, спілкуючись зі своїми іноземними колегами, констатую, що навіть найбагатші держави скоротили свої витрати. Повірте, є чимало європейських країн, які пішли на закриття посольств і консульств чи принаймні суттєве скорочення кількості працівників у них. Україна до таких кроків не вдавалася, тому вважаю, що для ефективної роботи ми забезпечені найпотрібнішим.
– Чи є нинішня зовнішньополітична лінія України успішною? Можливо, слід вносити корективи? Які саме, на Вашу думку?
– Не повторюватиму заїжджених фраз, бо вони непереконливі. Та погляньмо на те, чого вдалося досягти на зовнішньополітичному напрямку навіть не за останні 10, а хоча б за 5 років – це зовсім невеликий період в історії держави. Україна вступила до СОТ, завершуємо переговори щодо укладення угоди про асоціацію з ЄС, ми на порозі створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом, сотні тисяч громадян – жителів прикордонних регіонів спрощено перетинають кордон із сусідами по ЄС, наші підприємства відкрили для себе нові ринки в Африці й Азії, світові повідано страшну правду про нашу національну трагедію – Голодомор 1932–33 років. І це лише незначний перелік того, про що 5 років тому ми тільки мріяли. Повірте, за кожним із цих кроків – багаторічна праця не лише дипломатів, а всієї державної служби України.
– Ви стали послом України у Гвінеї у рік військового перевороту в цій країні. Розкажіть про ті події. Чи не було небезпеки для працівників Посольства і громадян України?
– Дійсно, 22 грудня 2008 року, через 10 місяців після мого приїзду, помер президент Лансана Конте, який незмінно керував країною з 1984 року. Через кілька годин владу захопила група військових. Під тиском міжнародного співтовариства, який дедалі посилюється, хунта пообіцяла провести демократичні вибори під зовнішнім контролем до кінця цього року, згодом – у січні наступного, але нині й це здається вже нереальним. Процес переговорів дуже складний, Європейський Союз запровадив санкції щодо військового керівництва Гвінеї, до яких приєдналася й Україна. Безумовно, працювати в цих умовах дуже непросто, адже відповідаємо за безпеку наших громадян, збереження економічних інтересів України.
Якщо ж повернутися до тих пам’ятних подій грудня минулого року, то скажу відверто, що такої стрілянини і так близько я ніколи раніше не чув. Але боятися не було часу, бо мали попередити колег і громадян України про небезпеку, терміново інформувати Київ, розробити пропозиції дальших дій. Отже, як стверджувала радянська медицина, трудотерапія – найкращий засіб від більшості нервових станів....
– Гвінея загалом не вирізняється заможністю й порядком. Навіщо нашій країні дипломатичне представництво у цій країні?
– Дійсно, крім фахівців-металургів, у нас мало хто знає про Гвінею. А ця країна має половину світових запасів бокситів (сировина для виробництва алюмінію), дуже багата на залізну руду й інші корисні копалини. Ще з 1970-х років Миколаївський глиноземний комбінат отримував більшість сировини саме з Гвінеї, де мав власну видобувну базу. Цей виробничий цикл функціонує й досі. Коли я приїхав сюди, то по всій країні працювало майже тисяча громадян України. Нині у зв’язку з нестабільною безпековою ситуацією й падінням світового попиту на алюміній, що зумовив скорочення обсягів видобутку бокситів, більшість наших співвітчизників повернулася додому.
Слід також зважити, що Посольство України в Конакрі – єдине дипломатичне представництво нашої держави у восьми країнах Західної Африки. В сусідній Ліберії в рамках миротворчої місії ООН проходить службу понад 300 українських військових. Кот д’Івуар є найбільшим світовим виробником какао-бобів і найкрупнішим їх постачальником до України. У Сенегалі є чимало регіональних організацій і фінансових інституцій. З Гвінеєю-Бісау на початку року ми встановили дипломатичні відносини і нині вивчаємо перспективні напрями співпраці. Значний інтерес у країнах моєї відповідальності викликає здобуття вищої освіти в Україні. Наші виші здавна мають в Африці добру репутацію. Цього року навчатися до України поїхало більше 300 студентів. Вони приносять кошти до ВНЗ нашої держави, крім того, це майбутня еліта африканських країн, на яку можна буде спертися через 10–15 років для реалізації наших національних інтересів. Західно-африканський ринок дуже перспективний для нашої промисловості. Ми експортуємо сюди вантажні автомобілі, залізничні вагони, мінеральні добрива, металопрокат, промислове обладнання, продукти харчування тощо. За якістю наша продукція не поступається європейській і, як правило, є дешевшою. Тому в цьому регіоні Посольство провадить діяльність насамперед у розрізі економічної дипломатії. Працюємо над залученням українських проектних установ до реалізації об’єктів транспорту й енергетики. Все це нові замовлення, робочі місця та надходження до українського бюджету, не кажучи вже про престиж за кордоном. Товарообіг із Україною держав, за відносини з якими відповідає Посольство, сягне цього року майже півмільярда доларів. Горджуся тим, що чимало зроблено, але ще більше належить зробити.
– Скільки громадян України нині перебуває у Гвінеї та сусідніх країнах, де Ви також очолюєте дипломатичні представництва?
– За оцінковими даними, йдеться приблизно про тисячу наших громадян, які тут працюють і проживають. Крім того, кілька сотень наших моряків служить на торговельних і риболовецьких суднах під різними прапорами у Гвінейській затоці.
– З якими проблемами стикаються наші громадяни у цьому регіоні, з якими питаннями найчастіше звертаються до Вас?
– Звернень із консульських питань чимало. Переважно йдеться про продовження терміну дії чи оформлення нового паспорта. Вирішуємо проблему громадянства дітей, що тут народилися від змішаних шлюбів. Доводиться також перейматися питаннями, пов’язаними зі смертю наших громадян або поверненням заборгованості із заробітної плати морякам. Серед останніх таких випадків у листопаді ми допомагали українському екіпажу. Судновласник практично кинув людей напризволяще в порту Дакар. Не постачалася питна вода й харчі, кілька місяців не виплачували заробленого. Завдяки двотижневій інтенсивній роботі вдалося придбати квитки екіпажеві до України за рахунок судновласника, а також домогтися виплати майже 100 тис. доларів боргу. На жаль, цього року трапилося декілька випадків смерті наших співвітчизників. Це завжди складні питання і психологічно, й організаційно, і фінансово. Репатріація труни з тілом із Гвінеї до України коштує близько 9 тис. доларів. У зв’язку з цим хотів би ще раз наголосити: придбайте страховий поліс, коли їдете за кордон! Це убезпечить вас від великих витрат при потребі медичної допомоги та в інших непередбачених ситуаціях.
– Ви б порадили нашим громадянам подорожувати в ці країни?
– З огляду на ситуацію в Гвінеї на пропозицію Посольства МЗС України рекомендує тимчасово утриматися від поїздок до цієї держави. Такі самі рекомендації дають, приміром, Франція, Велика Британія.
А от що стосується інших країн регіону, то, гадаю, любителі екзотики оцінять пляжі у Сьєра Леоне, які вважаються найгарнішими на західноафриканському узбережжі, з інтересом відвідають савани Сенегалу або придбають африканські вироби з чорного дерева на ринках у Кот д’Івуар. Туристичні мандрівки до цих країн, хоч і не масові, але дуже цікаві.
– Як часто буваєте на Закарпатті?
– На жаль, дуже рідко. Навіть коли працював у Києві, то вдавалося вихопитися лише раз на рік. Тепер теж намагаюся зберігати таку регулярність, хоч відстань із Африки дуже велика і квитки доволі дорогі...
– Де і як святкуватимете Новий рік та Різдво?
– Плануємо зустріти свята разом із колегами у Конакрі. На столі будуть традиційні українські страви, так що звичну нам атмосферу збережемо. Ну, хіба снігу не буде, бо тут цілий рік температура близько +30!
– Ваші побажання закарпатцям до свят...
– Усім читачам бажаю щастя й достатку у новому році! Нехай взаємоповага і толерантність, якими славиться мій край, будуть головними рисами 2010 року для всієї України!
– Прийміть і ви наші вітання з нагоди Дня української дипломатії та новорічно-різдвяних свят. Щиро бажаємо міцного здоров’я та успіхів у дипломатичній роботі.
