Квітень—травень людям запам’ятається традиційними Великодніми святами, урочистим відзначенням Дня Перемоги. Але світлі враження і сподівання були затьмарені хмарами, а то й грозами на політичному небосхилі. Про це — у розмові з головою облради Михайлом Кічковським.

~ Михайле Михайловичу, ви були у залі

парламенту, коли народні депутати не дали Президенту України виступити

з щорічним Посланням про внутрішнє і зовнішнє життя в країні. Яка ваша

оцінка цієї неординарної ситуації?

    — На превеликий жаль, блокування засідань Верховної Ради України не

є новинкою. Таке «дійство» наш народ уже бачив не раз, але з боку

опозиційних до уряду політичних сил. Тепер, як не прикро, до цього

вдалася політична сила, яка є ядром нинішньої парламентської більшості,

яка становить основу нинішнього уряду. Це – депутати Блоку Юлії

Тимошенко.

    ~ Що, на вашу думку, стало причиною таких дій? Адже доводиться чути різні тлумачення?

    — Я сподівався як голова обласної ради, що у цей день наша

законодавча влада зробить рішучі кроки стосовно поліпшення ситуації в

державі. Будьмо одвертими, інфляційні процеси набрали нечуваних

обертів. Подорожчання продуктів харчування, товарів першої

необхідності, енергоносіїв, пального, послуг викликали в суспільстві

занепокоєння та обурення. Це вже навіть не шокова терапія, а справжній

нокаут суспільству. І якими б красивими, вмотивованими не були урядові

пояснення, людям від того не легше. А місцева влада, опинившись між

молотом і ковадлом, неймовірними зусиллями намагається стримати ріст

цін на хліб насущний, інші продукти, вводячи їх граничний рівень. При

цьому розуміємо, що таким чином проблеми не вирішити. Тож чекав, що

нарешті між гілками вищої влади настане взаємопорозуміння.

    ~ Та цього не сталося…

    — На жаль, так. Каменем спотикання став так званий антиінфляційний

пакет, який стояв у порядку денному, але Юлія Володимирівна стала

вимагати розглянути спочатку закони, а потім вислухати Президента. Коли

ж почали вникати у їхню суть, то з’ясувалось, що вони не здатні

подолати інфляційні процеси. Тож висновок напросився сам: в Україні до

інфляційної кризи додалася і криза влади. Але люди добре пам’ятають

обіцянки, запевнення, навіть клятви нинішніх парламентаріїв, які

твердили, мовляв, для них інтереси виборців і України – основний зміст

і мета їхнього буття. Насправді, як виявилося, вирішальним стало інше —

поділити владний пиріг будь-якою ціною. І має рацію Президент, що

політичну боротьбу «перетворено у фарс, що не лише дискредитує владу,

але й глибоко деморалізує суспільство». До цього можна сміливо додати –

суттєво б’є по іміджу нашої держави.

    Працюючи у складі постійної урядової делегації України в Конгресі

місцевих і регіональних влад Ради Європи, я переконувався в цьому не

раз. Досягнуті важкою працею всіх нас позитивні напрацювання часто

зводяться нанівець. Але я хотів би сказати, що Україна – це не лише

будівлі парламенту, Кабінету Міністрів, а це насамперед – наші міста і

села, кожна хата, кожна родина, кожна людина. На їхніх долях перипетії

у верхніх ешелонах влади виливаються у безробіття, злидні, родинні

драми, тривогу за долі дітей. І це не просто слова. Підтвердженням

цього є ситуація, що склалася на Солотвинському солеруднику. Незважаючи

на зміни складу Кабінету Міністрів, вона залишається стабільно

критичною. В обласній раді є стоси звернень, клопотань, протестів на

адресу очільників уряду щодо надання невідкладної фінансової допомоги

цьому підприємству. Адже обсяг коштів, що потрібні на консервацію

підприємства, перевищує обсяг його реанімації. А зволікання загрожує не

лише колективу солерудника, але й усьому селищу Солотвино, навколишнім

населеним пунктам. Про це днями йшлося на міжнародній

науково-практичній конференції „Відповідальність за створіння і сталий

розвиток Верхнього Потисся“, що була проведена в Ужгороді на базі

катехитичного духовного центру з участю єпископів, делегатів-помічників

єпископів з питань сталого розвитку римо-католицьких,

греко-католицьких, реформатських єпархій і семінарій України, Угорщини,

Словаччини, Румунії та інших країн, представників православ’я й різних

християнських церков, юдаїзму, провідних науковців нашої держави та

закордоння, працівників правоохоронних установ, органів виконавчої

влади та місцевого самоврядування, а також митців і журналістів краю. У

своїх виступах служителі церков били на сполох щодо урядової байдужості

до долі солерудника. На очах гине не лише стратегічний державний

об’єкт, але й унікальна рекреаційна зона з алергологічною лікарнею,

мережею інших соціальних закладів. Ми, казали священні отці, – на

порозі катастрофи, яка може призвести до непередбачуваних наслідків. І

з ними важко не погодитись. І про це, до слова, прем’єр–міністр добре

знає. А ще більше знають відомства, яким підпорядковане згадане

підприємство. Але, крім купи відписок, з їхнього боку немає головного –

чітких дій з корінного поліпшення ситуації.

    ~ Мабуть, поки що руки не дійшли…

    — Авжеж. Як не дійшли до ряду інших життєво важливих питань краю.

Всі органи місцевого самоврядування області очікували, що, як і

обіцялося, у березні—квітні буде прийнято зміни до Закону України «Про

Державний бюджет на 2008 рік», і ми отримаємо, нарешті, стабільний,

незмінний документ – своєрідну фінансову конституцію, яку могли б

змінити тільки надзвичайні ситуації. Принаймні такі запевнення з боку

уряду були.

    Але на порозі – уже червень. Ні документа, ні бажаних змін так і

донині немає, хоча і наша обласна рада і, як я знаю, органи місцевого

самоврядування інших областей внесли до Кабміну та Верховної Ради

України цілу низку пропозицій не тільки як одержати в регіони більше

коштів, але і як наповнити державну казну. Зволікання з прийняттям цих

змін явно іде не на користь не тільки територіальним громадам, але й

державі в цілому. Повідомлення Мінфіну на наші пропозиції, які отримали

нещодавно, про те, що вони будуть враховані, нагадують прислів’я:

„Чекай, мила, літа…“. І не тільки в цьому питанні. Тому не випадково і

на останній сесії облради ми прийняли звернення до Верховної Ради

України, Кабінету Міністрів України про статус та соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, про

фінансування регіональних програм „Власний дім“ з державного бюджету,

про внесення змін до чинного законодавства в частині поширення пільг

для суб“єктів господарювання –фізичних осіб, які працевлаштували

інвалідів та ін. До цього ми подали пропозиції державної підтримки

реалізації Програми відселення громадян області з будинків, які

знаходяться у зонах активних зсувних процесів, в яких йшлося про те, що

вирішення порушених надзвичайно важливих для краю проблем можливе лише

за умови своєчасного та в повному обсязі фінансування з Державного

бюджету заходів програми в сумі 32,215 млн.грн. Остання субвенція для

цих потреб в область надійшла тоді, коли Міністерство надзвичайних

ситуацій очолював Віктор Балога. Це – понад 30 млн.грн. (на весь

комплекс заходів), які були спрямовані на відновлення об’єктів

комунальної власності та інших важливих об’єктів життєзабезпечення в

постраждалих районах краю. Після того в уряді наче забули про

небезпечні екогенно–геологічні процеси на Закарпатті, вивчення яких

свідчить про відсутність їх стабілізації. Іншими словами, область не

отримала жодної копійки. Хоча люди сподівались, що зі зміною уряду і

ситуація зміниться на краще. Але є те, що є. З урахуванням

недофінансування за попередні роки для реалізації завдань цієї Програми

необхідно щорічно передбачати кошти в сумі 7 млн.грн. протягом

2008–2010 рр., про що ми й зазначили у клопотанні на адресу уряду.

    Зверталися обласна рада і ОДА до Юлії Володимирівни і щодо

збереження та господарського використання Боржавської вузькоколійної

залізниці – важливої історичної пам’ятки — єдиної діючої на Закарпатті,

якій виповнилося 100 років, яка ще має важливе соціально-економічне

значення для жителів Берегівщини, Виноградівщини та Іршавщини. Зараз

вона у вкрай критичному стані. Та безрезультатно. Тому на останньому

засіданні президії облради дано повторне доручення про підтримку цього

об’єкту.

    ~ Суперечки, чвари завжди були небезпечними. Ясна річ, що у такій ситуації уряду не до проблем регіонів, і це — сумно…      — Ми, на жаль, стали свідками унікального прецеденту – коаліція

виступила проти коаліції. Такого ще в історії незалежної України не

було. Це нагадує рибне царство, в якому є риби, що народжують дітей, а

відтак їх з’їдають. У такій ситуації працювати не те що продуктивно,

взагалі не можна. І якими б аргументованими не були пояснення з боку

уряду своїх дій, очевидним є одне: на житті країни та її

співвітчизників це відбивається не найкращим чином. Минулого тижня я

провів виїзний прийом громадян у с. Майдан Міжгірського та у с.

Невицьке Ужгородського районів. Очікував, що, як зазвичай, люди

прийдуть з питань соціально-економічного розвитку самоврядної

території, з особистими проханнями у виділенні матеріальної допомоги,

сприяння щодо вирішення проблем з лікуванням тощо. Звичайно, були і

такі. Але більшість громадян турбував стан у державі, розбрат у

парламенті. Вони запитували: „Доки це триватиме?“ Скажу чесно, я не

зміг дати їм чіткої відповіді. Для нас, закарпатців, де мирно

співіснують представники близько 100 національностей, де взаємодія

виконавчої і самоврядної гілок влади на рівні області зміцнює

взаємопорозуміння, співпрацю і, відповідно, дає очікувані результати.

Підтвердженням цього є проведення спільних засідань президії обласної

ради і колегії ОДА, на яких вирішуються ключові питання життєдіяльності

краю, спільні виїзні прийоми громадян з особистих питань і т.д. На

жаль, такого розуміння бракує у вищих владних структурах . Тому позиція

Віктора Ющенка про те, що: „Найважливіше – не боротися один з одним, а

практичною дією підтверджувати справжню відданість країні“, повинна

стати основою нашого буття, всіх починань і звершень.

    Наша область межує з чотирма європейськими державами, в багатьох з

них проживають рідні, друзі. І ми добре знаємо, що сусіди також

непросто йшли до демократії, але врешті–решт вони зуміли стати на шлях

примирення і об’єднання суспільства. Український народ також прагне

приєднатись до цих країн, поділяє їхні цінності й усвідомлює себе

частиною євроатлантичного безпечного простору і готовий разом із іншими

будувати своє життя. Не можна забувати уроки історії про те, що влада –

тимчасова, а нація – вічна, і треба дбати про неї!

    ~ Можливо, Конституція у новій редакції примирить суспільство?

    — Так, Україна – на порозі змін до Основного Закону України – її

Конституції. Як зазначив Голова Верховної Ради України Арсеній Яценюк,

не може бути Конституції більшості чи меншості, того чи іншого кольору.

Документ має відображати волю всього народу, прийматися більшістю

голосів, навіть більшою за Конституційну. Я б додав: Конституція

повинна бути наскрізь „прошита“ українством, починаючи від мови і до

стратегічних напрямів розвитку держави. У такий спосіб вона і матиме

об’єднавчу силу. На жаль, як свідчить досвід попередніх змін до

Основного Закону держави, в її основу лягали часто домовленості між

різними гілками влади, політичними силами тощо. А їхні інтереси, як

відомо, постійно змінюються. Тому слушною є думка Віктора Ющенка — нам

належить провести широке публічне обговорення, розробити зміни до

Конституції у національній конституційній раді, після чого законопроект

внести до парламенту. Тоді матимемо гарантію того, що там будуть

відображені такі зміни, які потрібні людям. Приміром, чинна Конституція

не передбачає глибокої реформи місцевого самоврядування. Як зазначив

Президент України, у системі влади місцеве самоврядування є найбільш

недооцінений інституційний орган, і треба зробити все, аби надати

значні владні акценти місцевій владі та органам самоврядування, а також

удосконалити виборчу систему місцевих органів влади. Погодьтеся,

питання – важливе. На сьогодні один із найбільших районів в Україні –

Тячівський — в облраді представлений одним депутатом. А два райони –

Іршавський та Великоберезнянський – жодним.

    ~

Внесення змін до Конституції – питання не одного дня. А для виходу з

кризи потрібні кроки вже сьогодні. Сакраментальне — що робити?

    — Віктор Ющенко у своєму Посланні, яке ми мали змогу прочитати в

пресі, бо ж оприлюднити його з трибуни Верховної Ради йому не дали

можливості, наголошує, що люди очікують від влади праці і результатів.

На всі сто відсотків має рацію Президент, що найголовніші завдання

сьогодні це: «Наведення ладу у владі, підвищення добробуту людей,

модернізація економіки і зміцнення єдності країни». І ось що хотів би я

сказати у зв’язку з цим. Цієї весни ми провели акцію „Депутатська

толока“. На неї вийшло понад 70% депутатів усіх рівнів місцевих рад,

було залучено 945 ветеранів праці, народних обранців попередніх

скликань, 18 тисяч студентів і учнів. Це свідчить про те, що народні

обранці – велика сила, яка здатна, що називається, перевернути гори. Що

заважає цю силу спрямувати на розбудову України? У розвинутих країнах

депутати обстоюють національні інтереси, а не амбіції партії чи її

лідера. Як то, зрештою, є на рівні Закарпатської облради, де працюють

представники 7 політичних сил. Безумовно, не все у нас йде гладко, але

коли йдеться про вирішення ключових проблем економічної і соціальної

сфери області та про добробут її жителів, депутати облради приймають

рішення більшістю голосів, бо прагнуть добра регіону, в якому живуть. І

в цьому вони знаходять глибоке розуміння і повну підтримку своїх

виборців.

    У середу, 21 травня, під час зустрічі з українською делегацією в

Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи, до складу якої я

також входжу, Президент України наголосив, що ми повинні об’єднати

суспільство у прагненні до взаєморозуміння, у переконаності, що

позитивний імідж держави перед європейськими структурами, а Україна

зацікавлена у постійній співпраці, може формуватись лише там, де є

суспільна злагода, мир та єдність, де тісно співпрацюють на благо свого

народу обидві гілки влади – виконавча та самоврядна, де регіони

предметно працюють над підвищенням своєї конкурентоспроможності. З

іншого боку, Україна має запозичити у європейців незмінну мету їхньої

економічної політики – повна зайнятість населення. Порушувалася і тема

політичної та економічної стабільності в самій Україні та оновлення

конституційного регулювання суспільних відносин у ній, головне завдання

якого, на думку Віктора Андрійовича, полягає в поліпшенні життя всього

українського народу. І це –істинно так.