Після 30 вересня тільки лінивий не писав про початок президентської кампанії 2009 року. Автор даної статті – не виключення. Ось і «наврочили»…
…на запитання ведучого, чи хоче вона бути президентом, Ю.Тимошенко відповіла: ”Це дуже пряме питання. Мене влаштовує посада прем’єра, якщо дадуть працювати. У прем’єра вистачить роботи 24 години на добу без вихідних і прохідних. А якщо роботу уряду затиснути у певні межі, почнуть ставити умови: тут не чіпай, тут свої люди, тут свої силові структури, - тоді це питання”. Про це вона заявила сьогодні у Дніпропетровську в прямому ефірі місцевого “11 телеканалу”.
14 січня 2008 21:21 УНІАН
Сьогоднішні заяви політиків являють собою ніщо інше як передвиборчі гасла, а постанови, рішення, укази…вся «макулатура» нормативних актів розробляється і приймається з огляду на утилітарне політичне майбутнє. Без сумніву, найрозвиненіший інстинкт українського політикуму – це інстинкт політичного самозбереження. На жаль, це нормально. Хотілося б, щоб було по-іншому.
Щодня на нас обвалюється гігантський масив «позитивної балаканини». Зробили те, зробимо ще ось це… і все тільки заради тебе, український народе. Такими темпами і до того світлого майбутнього не далеко. Вони знають чим втамувати наш голод і розчарування: «Хліба й видовищ». «Хліб» уже почали роздавати у відділеннях Ощадбанку. «Видовища» – їхня звична і найулюбленіша справа.
Ну все, досить про народ: скільки б ми не скиглили, в наших обранців вже виробився імунітет на це. Так, так, „Retournons a nos moutons”* Новий «професійний» уряд, «омріяна» Демократична коаліція…Тепер точно все буде по-іншому. Вам не здається, що десь ми вже це бачили?
Кабінет Міністрів з Юлією Володимирівною на чолі все робить настільки публічно і прозоро, що просто неможливо знайти матеріальне підтвердження проанонсованих справ. Для пані Тимошенко найважчим було розпочати виконувати те, що об’єктивно неможливо виконати, тобто те, що вона пообіцяла на виборах. Ще трошки і можна сміливо грюкати дверима…По іншому не можна було ніяк. Якби пішла відразу, ніхто б не повірив. Сьогодні вона згодна ходити до Президента на щотижневі наради, голосувати за «його» Закон «Про Кабінет Міністрів» і т.д. В свій час О.Мороз розповідав, що завжди намагався залишати плацдарм для маневру. Тимошенко свій вже добудовує. Потрібно небагато – натягнути ширму. Тимошенко знає свою справу, але цього разу треба продумати все ще більш ретельно, та й повірять вдруге «не всі»…
У Президента свої проблеми. Йому найважче: і країною керуй, і до виборів готуйся. Воно то б нічого, але самотужки не так то й просто. Крім «Комбінатора» і Ко немає на кого й покластись. «У нього немає ворогів, але всі друзі його ненавидять»**. Повернувшись на авансцену української політики, В.Ющенко намагається, чесно кажучи, небезуспішно, відновити рівновагу. Оскільки Конституція вже не є імперативом і системою стримувань і противаг, то баланс гілок влади вибудовується за рахунок кадрових призначень, тобто на рівні суб’єктів, а не інституцій. По великому рахунку, це єдиний можливий шлях. Саме Президент є головним ініціатором якнайшвидшого формування Національної конституційної ради, більше того, в парламенті вже є 11 законопроектів, які глава держави просить прийняти як «першочергові». Реалізація задуманого не тільки поверне державотворчий процес в правове поле, але й дасть Президенту можливість відвоювати собі «відібрані» повноваження. З другим терміном вже складніше. Ні для кого не секрет, що Віктор Андрійович хоче керувати країною ще 5 років, та й країна вже звикла. Можна звісно здогадуватись за рахунок чого В.Ющенко планує втілити задумане в життя, але дати рецепт, який стовідсотково спрацює наразі не зможе ніхто.
У команді В.Януковича всім зрозумілі «нєпонятки». Та й про звичну монолітність вже можна говорити лише «з натяжкою». Те, про що постійно натякали, нещодаво вилізло на поверхню. В Партії Регіонів є дві, а то й три групи інтересів із власним баченням майбутнього розвитку подій. Бізнес не може бути в опозиції, тому Раїса Богатирьова – Секретар РНБО. Крім того, у Рената Ахметова занадто багато грошей, щоб його ігнорувати. Президент це зрозумів давно. Тимошенко, схоже, також… Ось і втрьох (про В.Януковича не забуваймо) «перетягують Рената». А останньому все майже «по барабану», його головне завдання – мінімізувати ризик втрат за будь-якого результату майбутніх перегонів.
А ось над Віктором Федоровичем залишається знак запитання. Після 2004 року він найбільше прогресував як політик. Зміна розстановки сил у парламенті і початок президентської кампанії вимагає негайно шукати своє місце. «Опозиційний уряд» – гарний початок, але в амплуа «тіньового Прем’єра» треба вжитися. Це дійсно виклик, адже цього разу треба не просто відсидіти в тіні і дочекатись свого часу, а діяти, щоб до 2009 року підійти в гарному політичному тонусі.
Крім важковаговиків є ще цілий натовп «лавочників», які купують і продаються за посади, портфелі, майбутні преференції. Це хамелеони, які можуть набути будь-якого кольору. Вони з’являються і зникають, щоразу в іншому вбрані, з новими пафосними промовами і обов’язковими приставками «на благо Україні», «в ім’я українського народу» тощо. У них вибори цілодобово.
Show must go on…Весь народ з нетерпінням чекає продовження спектаклю, панове політики! З Вами важко жити, але весело. Хоч за це спасибі.
*з фр. «Повернемося до наших баранів»
**Ці слова сказав Володимир Литвин в ефірі телеканалу «1+1» 5 червня 2006 року, даючи оцінку можливості формування помаранчевої коаліції у форматі Президент – Ющенко, Прем’єр - Тимошенко, спікер – Мороз.
