Тема дострокових виборів знову визирає з-під ковдри політичної меланхолії останніх місяців: люди на тлі кризи дедалі більше прагнуть не покаяння чи молитви, а негайної розплати.
Тема дострокових виборів знову визирає з-під ковдри політичної меланхолії останніх місяців: люди на тлі кризи дедалі більше прагнуть не покаяння чи молитви, а негайної розплати. І тут їм важко дорікнути, адже зухвальство та авантюризм політиків давно сягнули критичної межі.
Однак, навіть серед можновладців досі залишається багато охочих скористатись емоційністю юрби. Усе залежить від того, про які вибори йдеться – дострокові парламентські чи президентські…
Нас вкотре пошили в дурні…
Якби Україна була насправді демократичною і правовою державою, то дострокові парламентські вибори відбулися б ще у грудні 2008 року. На то були і юридичні підстави, і політична воля більшості зацікавлених сторін, окрім БЮТ. Та виявилося, що українська Феміда – це не щит і меч правосуддя, а лише кишенькове цуценя однієї з політичних сил.
Думки народу ніхто не запитував. Його лише всіляко переконували: одні, що вибори – це лише примха і вони невчасні, інші, – що вибори варто провести саме зараз.
Як і завжди найбільш вишуканими були аргументи Блоку Юлії Тимошенко та, власне, прем’єр-міністра.
Бютівці всю осінь галасували, що дострокова парламентська кампанія – це гроші, викинуті на вітер. Звісно, 400 мільйонів гривень, а саме в стільки оцінили дочасні вибори, – кругленька сума. Однак лише на 100 мільйонів дешевше обійдуться українцям послуги фінансового радника компанії Black Stone Group International, який повинен допоїти уряду подолати кризу за два роки. Чому не проводився тендер і, взагалі, на яких юридичних підставах Тимошенко звернулася за «сторонньою допомогою», вона досі не пояснила.
Ще одна важлива дрібничка: оклад цього ж таки закордонного фінансиста співзмірний з дворічним стендбаєм МВФ. До речі, з приводу того, куди уряд направив кредит валютного фонду прем’єрка також мовчить…
Поряд із суто меркантильним аргументом Юлія Володимирівна та її соратники мали ще один – не менш вагомий. В умовах виборчих перегонів, слушно зауважувала Тимошенко, не працюватиме ні парламент, ні Кабмін, оскільки всі займатимуться агітацією: «Заради спокою, стабільності в країні, заради захисту людей, я звертаюся до Президента відмінити дострокові вибори і зробити все для того, щоб країна працювала злагоджено».
Важко не погодитись з прем’єром, але дозвольте одне запитання: чи працювали уряд і парламент весь цей час, чи розробили бюджет, чи затвердили антикризову програму? Ні! Кабмін в поті чола заходився створювати стабілізаційний фонд, до чого не додумалася жодна країна світу. У цей же час, в кулуарах Верховної ради БЮТ вмовляв «регіоналів» хутко змінити конституцію і за рік обрати Януковича президентом в парламенті, а окремі постаті з НУНС відчайдушно шукали нагоди насолити своєму лідеру.
Споглядаючи цю картину, українське суспільство остаточно втратило координацію. Станом на жовтень переважна більшість громадян (60%) були переконані, що вирішити економічну кризу неможливо без вирішення політичної. Але, водночас, майже стільки ж виступали проти проведення дострокових парламентських виборів. Цікаво, а чи існував на той час інший демократичний шлях виходу з політичної кризи?
Зрештою, інстинкт самозбереження зіграв з українцями злий жарт – три місяці не дали жодного результату. Навіть гірше – конфлікт знову не вирішили, а лише заховали у шафу, яку політики не в силах зачинити.
Відтак, 16 грудня в парламенті було проголошено відновлення Демократичного альянсу на буксирі у Блоку Литвина. Здавалося б, усі задоволені: народ отримав надію і чергове химерне гасло – коаліційна угода про «Національний розвиток, стабільність і порядок»; парламент нарешті почав приймати закони, тому що з’явилась підстраховка у вигляді голосів КПУ (дарма, що вони не в коаліції). Утім, найголовніший здобуток – політична цнотливість та незаплямований імідж кандидата у президенти Ю.Тимошенко, яка зберегла пост прем’єра, так і не набувши статусу в.о., як того вимагав закон.
Тільки ось в терміни Юлія Володимирівна дещо «не вклалася»: дострокові парламентські вибори повинні були відбутися на тиждень раніше від створення згадуваної «коаліції трьох», звичайно, якби БЮТ не заблокував суди.
А от що насправді думали ми з цього приводу у грудні: за даними Фонду «Демократичні ініціативи» та «Юкрейніан соціолоджі сервіс» 60% українців готові були переобирати парламент.
7. А чи збираєтеся Ви взяти участь у дострокових виборах Верховної Ради, якщо вони вiдбудуться?
Всього 2012. Відповіли 2010 (99.9%).
безумовно, так........................................................... 31.3
скорiше, так ............................................................28.7
скорiше, нi ...........................................................17.4
точно нi ...........................................................14.9
важко сказати ........................................................... 7.7
Так що, панове, нас знову пошили в дурні?
Сани в комору, і гайда на вибори…
Осінь для прем’єрки видалась і справді пекельною, а все через амбіції – влади ніколи не буває забагато. Та визнаймо, Тимошенко просто блискуче балансувала над прірвою і врешті-решт утрималась в кріслі прем’єра.
Початок року для Юлії Володимирівни був куди сприятливішим, навіть попри ескалацію газового конфлікту: на перший погляд, саме вона врятувала Україну від колапсу, тому, здавалося б, заслужено може сидіти в кріслі глави уряду аж до президентських виборів.
Однак ні газовий псевдотріумф ціною в національну гідність «до чотирьох ранку», ні тижневі вояжі з ефіру на ефір не гарантують Тимошенко безтурботного життя.
Швидше навпаки, успішне прем’єрство з кожним днем стає все більш примарним: хай навіть поки що немає юридичних підстав для відставки Кабміну, утім є відразу кілька вагомих причин, чому це має відбутися найближчим часом.
Причина перша – гроші. Ще восени 2008-го подейкували, що дострокові вибори не відбудуться, бо ніхто не готовий їх проспонсорувати. З огляду на газові перепитії уже з’явився щонайменше один бажаючий – Дмитро Фірташ. Якщо згадати, наскільки рішучим був олігарх під час ефіру на Інтері, то не залишається сумнівів, що він пожертвує якихось там 200 мільйонів гривень, щоб усунути з посади одержиму помстою прем’єрку. В іншому випадку Фірташ ризикує втратити значно більше – і блакитне паливо у сховищах, і облгази, і підприємства.
Причина друга – багато грошей. Нещодавно директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин дуже тонко натякнув на «загрозу жорсткої монополізації газової сфери». Іншими словами, в «умілих руках» Нафтогаз із напівзбанкрутілого монополіста може вмить перетворитись на політичну зброю масового знищення. Схема доволі примітивна:
- за сигналом перекривається постачання палива на конкретний об’єкт, скажімо за несплату чи несвоєчасне укладання контрактів. Як наслідок – виробництво зупиняється;
- після того, як підприємство стане практично неплатіжоспроможним (зараз таких сила-силена), його «спонукатимуть» оголосити банкрутство;
- за тиждень-другий обов’язково знайдуться охочі допомогти. Але Кабмін, який знову виступить як неформальний посередник, далеко не усім дозволить це зробити (щоб випадково підприємство не потрапило в чужі руки, а то доведеться знову відбирати).
Тому є підстави очікувати, що зовсім скоро компанію Фірташу складуть ще пару десятків можливо не настільки грошовитих, але не менш рішучих панів.
Причина третя – народний гнів. Економісти в один голос заявляють, що слідом за психологічним шоком, який спровокувала криза в листопаді-грудні минулого року, ми змушені будемо відчути значно сильніший удар вже по наших статках у лютому-березні 2009 року. Тоді може трапитись ситуація, коли грошей взагалі не буде.
Тому, кажуть політологи, соціальних бунтів варто очікувати саме в цей період. «Пані Тимошенко просто не знає, що таке соціальний тиск на неї. Вона звикла користатися ним у власних політичних іграх, – пояснює президент Центру соціальних політичних досліджень Андрій Єрмолаєв. – Але сьогодні ми бачимо, що підірване головне її реноме – у масовій свідомості вона вже не сприймається як ефективний державний менеджер, і, відповідно, нестиме персоніфіковану відповідальність за те, що буде відбуватися в країні».
Причина четверта – календарна необхідність. Хоча в нашій державі може бути що завгодно, та згідно закону не можна проводити жодні вибори за півроку до офіційно передбачених. Простіше кажучи, до травня місяця усі повинні визначитись, з якої позиції їм краще стартувати – як лідер опозиції, чи керівник уряду. Особливо це стосується Януковича і Тимошенко, оскільки Ющенко «випадає» за посадою.
Кажуть, Юлія Володимирівна уже зробила вибір на користь прем’єрства, бо переконана, що навіть в умовах кризи їй вдасться спихнути відповідальність в крайньому випадку на власного шофера, чи спекулянтів з Бесарабки.
А от Віктору Федоровичу є над чим замислитись. Можливо тому він і зник з поля зору – готує з колегами план наступу. Зрозуміло, що Партія регіонів зовсім не збирається складати мандати, адже виборці можуть не зрозуміти кумирів. Але і щоб відправити Тимошенко у нок-даун, де вона пролежала б хоч до ранку 18 січня наступного року, потрібен більш куртуазний підхід.
Гарний тактик, нікудишній стратег
Тимошенко не може не розуміти, що найближчі три-чотири місяці будуть набагато важливішими, ніж осінні барикади, адже відставка Кабміну автоматично ставить під сумнів президентські амбіції нинішнього прем’єра.
Як Леді Ю збирається захищатись, поки незрозуміло – усі можливі варіанти опору не дають стовідсоткової гарантії успіху, а лише надію на порятунок.
Спершу Газпром пообіцяв оприлюднити умови комерційної угоди аж 1 квітня. Таким чином, Юлія Володимирівна отримувала додатковий час для піару. Утім, колеги-нелюби спрацювали краще за московських партнерів, і копії контрактів вже за тиждень з’явилися в інтернеті. Виявилось, що написане в них дуже серйозно розходиться з публічними пасажами прем’єра.
Судячи з усього, до самісінького травня Тимошенко не атакуватиме, а скоріше захищатиметься, виправдовуючись, що вона таки не зрадила національні інтереси. Її минуле, яке тісно пов’язане з «трубою», залишає не багато шансів переконати громадськість власному благородстві.
Як щит можна було б використати бюджет. Проте, відразу після його презентації стало чітко видно, що там більше дірок, ніж у добірному голандському сирі. Не дарма Пинзеник відмовився представляти бюджет з трибуни парламенту.
Найоптимальнійший варіант для Юлії Володимирівни – це політреформа. Якби Україну перетворили на канцлерівську республіку, то ЮВТ могла б взагалі відмовитись від участі у президентських перегонах. Чи погодяться в п’яте на цю авантюру «регіонали»? Навряд. Тим більше, в нинішніх умовах доведеться вмовляти і президента.
Остання спроба – ініціювати імпічмент та розпочати дострокову президентську кампанію. Тактично дуже кмітливий хід. Однак якщо Тимошенко досі сподівається стати президентом, то навіщо їй самій заганяти себе в пастку. Ще три роки тому ніхто навіть не замислювався, що дострокові вибори настільки ввійдуть у моду. Жарти жартами, але якщо й імпічмент почнуть організовувати мало не щорічно, – то дідько б забрав те президентство. Зрештою, складність процедури лише розпалюватиме інтерес та жагу довести все до кінця. Чи не тому забобонна Юлія Володимирівна досить обережно висловлюється з цього приводу, намагаючись лише злегка налякати нинішнього гаранта.
На цьому варіанти скінчилися. Можливо, десь у глибині душі Тимошенко шкодує, що не грюкнула дверима раніше? Правду казав один славнозвісний гросмейстер: гарний тактик – це не обов’язково далекоглядний стратег…
* зверніть увагу на малюнок та назву статті )
