Свято міста відвідали легенди «Динамо»
Минулими вихідними Тячів відзначав свою 679-у річницю. Традиційно цей день приурочили до свята осені – «сюреті бал» по-угорськи. Утім нетрадиційними серед звичних заходів були спортивні гості міста: футбольні зірки київського «Динамо» кінця 80-х минулого сторіччя – команди, яка вигравала кубок Кубків, більшість гравців якої ставали срібними призерами чемпіонату Європи. Основними зірками дійства на стадіоні імені Л.Бийреша стали Леонід Буряк (екс-тренер «Чорноморця», «Динамо» та збірної України), Анатолій Дем’яненко (екс-наставник «Динамо» та «Нєфчі») та Олег Саленко (кращий бомбардир ЧС-1994 та єдиний гравець в історії ЧС, котрий забив 5 голів у одному матчі).
День міста розтягнувся на всі вихідні. Перша, суботня частина вийшла спортивною, адже так чи інакше все крутилося навколо стадіону, і святкування стали прелюдією до появи зірок «Динамо». Останніх вивантажили з автобуса біля входу в підтрибунні приміщення. Однак їх негайно впізнали, і за мить малеча вже крутилася біля солідного як завжди Буряка, трохи ніякового Дем’яненка та усміхнених Яремчука з Трошкіним. Бажаних автографів легенди не давали, але обіцяли, що згодом буде і на це час. Затим і сховалися в глибині стадіонної чаші, аби відпочити з дороги, ознайомитися зі своїми численними функціями на святі, перевдягнутися для товариської зустрічі з ветеранами «Спартака» (хоч і не московського – тячівського). Офіційно ж «динамівці» уперше вийшли «у народ» для вручення трофеїв переможцю та кращим гравцям турніру імені Людвіга Бийреша (фінальний матч відбувся за годину до їхнього приїзду). Змагання виграв ФК із села Буча, і капітан команди гордо прийняв трофей із рук колишнього наставника синьо-жовтих Леоніда Буряка. Після довгої церемонії нагородження та представлення поіменно кожного з приїжджих знаменитостей, вступного слова мера міста Івана Ковача (відзначив, що йому дуже радісно за те, що кумири кількох поколінь завітали в невеличке карпатське місто), театралізованого дійства збору врожаю (учні ЗОШ№1 з угорською мовою викладання співали пісень та водили хороводи) таки вдалося відірвати Буряка від роздавання автографів і перемовитися кількома словами (за півгодини біганини в пошуках світловолосого красеня в журналістів і анекдот народився: «Де Буряк? Буряка би треба…» – « А вам на борщ?»).
Сам Леонід Йосифович казав про те, що поки ситий футболом і що випустив немемуарну книгу:
– Як так сталося, що Ви потрапили на товариську зустріч до Тячіва?
– Ми вже кілька днів на Закарпатті. Є такий Тарас Алечко – мій близький друг, котрий не вперше пропонує якісь цікаві турне чи зустрічі. Приємно бути тут, адже ваш край, крім того, що мальовничий, дав дуже багато блискучих футболістів. Напевно, якщо брати по регіонах, то ваших хлопців найбільше пройшло через «Динамо». Тож я передзвонив своїм колишнім одноклубникам, і майже всі вони із задоволенням погодилися відвідати Закарпаття і зіграти товариську зустріч. Не дали стопроцентної гарантії лише ті, хто дуже заклопотаний у клубах чи бізнесі (як от Михайличенко).
– Ви ще виходите на поле в складі команд ветеранів. Порівнюєте, ким легше бути – гравцем чи тренером?
– На полі, звичайно ж, легше, бо тобі дана установка на матч і ти відповідаєш сам за себе, а специфіка тренерської діяльності полягає в тому, що відповідальність за гравців, за результат лежить на тобі. Тренувати – виснажливо, передовсім психологічно.
– Як Вам теперішній рівень «Динамо»? Це вже можна вважати відродженням?
– Звісно, позитивні зрушення вже є. Однак я б особисто промовчав щодо рівня українського чемпіонату, це не показник. Маємо достойно виступити в Європі. Тоді вже можна розмовляти далі.
– Які шанси «Динамо» на вихід із групи Ліги чемпіонів?
– У групі вирішальними стануть навіть не ігри з «Порту», як усі звикли казати. Обов’язково маємо здобути 3 очки у вівторок в Туреччині. Без цього вести мову про вихід із групи нічого.
– Якби Вам запропонували: тренувати вже знайомий «Динамо» або національну збірну – що б Ви вибрали?
– Я не з тих річок, які двічі входять в одне русло. Найімовірніше, що ні збірну, ні «динамівців» не тренуватиму. Цікавлять інші пропозиції – щось нове.
– Нещодавно друком вийшла Ваша книга «Я жив у щасливі футбольні часи». Чому така назва, що надихнуло до написання і чи довго її готували до друку?
– Щодо назви, то вона каже сама за себе: я мав честь бути частиною великої історії клубу «Динамо», можливо, у найкращі його часи. До написання футболістами книг взагалі ставився прохолодно, адже це зв’язано зі словом «мемуари», а я його дуже не люблю, тому написав немемуарну книгу. Готував її недовго, а поштовхом до того, аби взяти перо, стала смерть друга Ю.Кравченка.
– Чи маєте плани, зв’язані з футболом?
– Поки відпочиваю, дочекаюся кінця сезону й аж тоді вже розглядатиму якісь пропозиції.
Далі була вже сама товариська зустріч між «динамівцями» та «спартаківцями» Тячева. Утім коли кияни почали виходити на поле під вигуки коментатора, який пробував перелічити всі їхні регалії, дітвора знову висипала на поле, аби взяти автографи в кумирів, які вже вискочили з костюмів і джинсів, а повстали в більш звичній формі «Динамо». Того дня вболівальників радували (крім вже згаданих Буряка, Дем’яненка та Саленка): Євген Рудаков, Віктор Насташевський, Віктор Хлус, Юрій Мороз, Володимир Лозинський, Олександр Бойко, Віктор Мороз, Андрій Біба, Володимир Трошкін, Андрій Ковтун, Віталій Хмельницький, Юрій Дмитрулін, Іван Яремчук, Андрій Аненков, Сергій Коновалов та Віктор Гризлов (менеджер команди ветеранів). Матч аж надто видовищним не вийшов, однак голів за 40 хвилин (кожен тайм по 20) побачили вдосталь – 7:2 на користь зірок. По два голи в киян забили Саленко та «нев’янучий» Насташевський (кращий бомбардир Союзних чемпіонатів у першій лізі!), по голу – В.Хлус, О.Бойко та наш земляк І.Яремчук. У тячівців — дубль на рахунку Олечка.
На святі був ще один матч: ті ж тячівці зійшлися з ветеранами Закарпаття, доукомплектованими представниками федерації футболу області. Зіграли 2:2, пробивали післяматчеві пенальті. Господарі виявилися кращими. Після футбольних баталій нагороджували вже дорогих гостей.
Аж до вечірнього фуршету спокійно поспілкуватися з рештою кумирів не вдавалося. У святковому сумбурі (на організаційному рівні таки були помітні прогріхи) у кореспондента «СЗ «Паланок» закралася така дикувата терористична мрія: знайти десь вибухівку, обв’язатися нею, взяти в заручники потрібних «динамівців», запастися мінералкою та пиріжками (по 3 грн. за штуку! «Святкові» ціни були крутішими за ужгородські), закритися в роздягальні й мордувати кумирів примітивними й не дуже запитаннями, допоки батарейки на диктофоні не сядуть і паста в кульковій ручці не закінчиться. Та мріям не судилося здійснитися. На святковому фуршеті серйозних розмов, самі розумієте, не ведуть. Усі ділилися власними спогадами, закарпатські ветерани футболу фотографувалися з «динамівцями», обговорювали справи в українському футболі та Єврокубках, розмовляли про сучасне «Динамо», хвалили Сьоміна та наше вино (Яремчик ледь не першим чином дав завдання місцевим друзям – запасти для нього кілька пляшок домашнього в Київ, аби там спробували!).
Другий день святкувань був не менш цікавий, хоча й без зіркового футболу. В урочистій атмосфері місцева влада підписала угоду про співпрацю з містом-побратимом Тячева – угорським Ясберенем. Також багато глядачів зійшлося на конкурс краси «Юна міс та міні-міс Тячева», спонсорований нардепом Василем Петьовкою. На завершення – вручення грамот почесним громадянам міста, гала-концерт і феєрверки – куди ж без них!
