Родина Михайла Кузьми, в якій 14 дітей, збудована на любові, повазі і взаємодопомозі
Саша, Славік, Віта, Віталік, Владік, Магдалина...» – маленька дівчинка зупинилася, перераховуючи всіх своїх братиків і сестричок після виступу на концерті в дитячому санаторії «Малятко». «Віталік, Магдалина, Міша, Даниїл, Віра, Галина... – знову пауза. – Аліна, Марина і Юлія». Улітку цього року маленька Галинка не знала, що скоро Бог подарує їй ще одного братика. Свого сьомого сина (і чотирнадцяту дитину загалом) Михайло і Магдалина Кузьми з Великого Березного назвали Веніаміном.
17 людей в одному домі
Батьки цієї великої родини одружилися 27 років тому. Після первістка Олександра наступні 5 років поповнення в сім’ї не було. А далі діти пішли одне за одним. Найменшому щойно виповнилося два місяці. Всього в родині 14 дітей. Причому тільки раз народилася двійня.
Пані Магдалина розповідає, що, як побралися, спочатку жили з чоловіком у Мукачеві (він працював там військовим), потім повернулися на Великоберезнянщину – в її рідне село Княгиню. Прожили там два роки. Союз розпався, роботи вдома не було, тож Михайло поїхав до Латвії на заробітки. Незабаром узяли ділянку у Великому Березному й почали будувати хату. Усього Михайло Кузьма пропрацював за кордоном 15 літ: 10 – у Латвії, 5 – у Чехії. Аби звести дім для своєї родини йому знадобилося понад 15 років. Коли з невеликої тимчасової хатинки 11 років тому сім’я перебралася у нове просторе помешкання, Кузьми мали вже дев’ятеро дітей.
«Тепер наш тато і старший син Сашко мають роботу в Ужгороді, – розповідає жінка. – Хлопець закінчує інтернатуру й працює лікарем, а батько керує невеликою будівельною фірмою. Я весь час удома. З трьома дітьми ще працювала, а коли народилися двійнята, то вже не виходила на роботу. Тепер нас усього в хаті сімнадцятеро (жінка помічає, що я намагаюся порахувати дітей). Сашко цього літа одружився, і невістка живе з нами».
Мати розповідає, що між собою діти добре розуміються, дружні. Їх ізмалку привчили до того, аби помагали батькам. «Коли я народжувала двійнят, старший син ходив у третій клас, – наводить приклад моя співрозмовниця. – Я лежала в лікарні, а він готував і приносив мені їсти. Всі наші діти привчені працювати».
Додам, що робота членів цієї великої родини не обмежується домом. Глава сім’ї є також пастором церкви Християн Віри Євангельської у Великому Березному. Старший син, крім того, що працює лікарем, є молодіжним пастором всього Ужгородського регіону. Найстарша донька Віта і невістка Аліна вчителюють у недільній школі. А менші допомагають у школі-інтернаті, провідують діточок, приносять їм гостинці. На відпочинок родина Кузьмів має дуже мало часу. Зате нема його й на нудьгування. Відпочивають переважно у свята, у дні народження, та 4 вересня – у день весілля батьків.
Цікавлюся, чи важко матері зі стількома дітьми. «Непросто, – каже, – але цікаво. Коли вони народжуються з любові, в сім’ї панує добра атмосфера і діти допомагають батькам, то все можна пережити. Слава Богу, у нас так виходить».
Коли треба, можна «дати прутика»
А ось про те, як удається забезпечувати таку велику родину, розповідає глава сім’ї Михайло Кузьма. Він по-філософськи дивиться на життя, старається, як каже сам, ніколи не поспішати ні в рішеннях, ні у вчинках. І будувати родинні стосунки на довірі, повазі і любові.
– Пане Михайле, вам, як го¬лові сім’ї, не важко було забезпечувати таку велику родину?
– Важко, і тепер непросто. Життя навчило нас бути ощадливими, економними, підходити до всього зважено, бути мудрими. Ми завжди старалися жити на тому рівні, на якому могли. Звичайно, це непросто. І тепер маємо й школярів багато, і студентів четверо (крім хірурга Олександра, в родині Кузьмів буде ще стоматолог, будівельник, і двоє юристів. – Авт). Не всі на державному замовленні, доводиться й платити за освіту.
– Як уважаєте, що є запорукою щасливої сім’ї?
– Найперше – мудрість, якої нас щодня навчає Бог. Колись Авраам Лінкольн казав, що керувати країною без Бога і Біблії неможливо. Я б сказав, що навіть побудувати правильні сімейні стосунки, особисте життя без них практично неможливо. Це найважливіша допомога людині.
Хочу наголосити: ми не вважаємо себе героями чи подвижниками. Ми живемо й народжуємо дітей, як має робити кожен громадянин України. Хоча іноді було дуже тяжко. За народження п’яти дітей нам не заплатили жодної копійки, бо такий був час. Тоді взагалі померлих цінували більше, ніж народжених.
– ???
– У певний період одноразова допомога на поховання становила 300 гривень, а при народженні давали 150. Уявіть собі! Але ми й тоді приводили на світ діточок, і Бог нам помагав. Було дуже складно, але ми живі, здорові й щасливі у своїй родині. Та повернуся до вашого запитання. Ще запорукою щастя в родині є наша дружба, єдність і згуртованість. У нас усе будується на любові і повазі. Наведу приклад. Безпереч¬но, кожна народжена дитина додає клопоту. Але я ніколи не помічав у наших старших і тіні засмучення чи обурення, що будуть нові труднощі, нові обов’язки з появою немовляти. Коли два місяці тому народився Веніамінчик, то ми мали невеличку проблему: кожен із дітей хотів узяти його до своєї кімнатки. Буває, що його няньчать одразу троє, і кожен хоче бути ближчим до маляти (сміється). Отак і живемо. Всі багато працюємо.
– До речі, обов’язки чітко поділені між дітьми?
– Переважно функції розділені. Але завжди є взаємозамінність, один одного виручає. Хатня робота в нас – на дітях, вони також город доглядають, на господарстві пораються, худобу годують. Раніше ми мали корову, биків, але тепер на ґаздівстві тільки свині. Їх годують і доглядають хлопці. Ми з мамою – тепер уже більше координатори всього цього процесу. Особливо я.
– Зізнайтеся чесно: буває, що діти сваряться?
– (Кількасекундна пауза). Якби сказав, що ні, то було би неправдою. Знаєте, як кажуть у народі: хата не церква, а люди – не ангели. Звичайно, що не буває без проблем. Але стараємося вирішувати їх мудро.
– Як вважаєте, можна карати дітей?
– Якщо потрібно, інколи можна дати ремінця чи, як кажуть на Закарпатті, «прутика». Хоча, якщо відверто, мені майже не доводиться вдаватися до таких крайнощів. Тепер і не пригадаю, коли востаннє когось карав. Взагалі, на одного слово діє більше, ніж на іншого сто ударів. Бог дає нам сили, мудрості й таких діток, яким досить слова.
