Віл-позитивні стають суспільними вигнанцями через розголошення лікарями їхнього діагнозу.
Близько третини ВІЛ-інфікованих стикаються з розголошенням таємниці їхнього статусу. У більшості випадків ці люди стають жертвами непрофесійності лікарів, які, згідно зі ст. 132 Кримінального кодексу України, не мають права розголошувати захворювання своїх пацієнтів іншим особам.
Знедолені
Маленькій Полінці ще тільки рік і місяць. Вона чарівно посміхається, граючись своєю улюбленою іграшкою. Дівчинка вже чітко вимовляє «мама», знає ще десь двадцять слів.
Батько дитини у її вихованні участі не бере, тому слово «тато» для неї незнайоме.
Чоловік покинув Марину з донечкою після того, як дізнався, що вона народила ВІЛ-інфіковану дитину, хоча це сталося саме з його вини. Полінка хвороблива, тому мама не віддаватиме її до дитячого садка. Та найбільше Марину «гризе» те, що донечка могла б народитися здоровою — і тоді б не покинув їх тато.
У тому, що сталося, звинувачує лише чернігівських лікарів (чоловік Марини — чернігівець, і після одруження вона переїхала жити до нього), які позбавили Полінку шансу бути такою ж, як усі. Труситься над дитиною, постійно переживає: необережний крок вартуватиме життя.
Як і більшість Віл-інфікованих жінок, Марина дізналася про свій статус уже під час вагітності. «Я вагітна й ВІЛ-інфікована. Як жити далі й що буде з дитиною?» — подібні думки не давали спокою. Жінка шукала підтримки у лікаря-гінеколога пологового будинку, як у авторитетного фахівця. Від волонтерів дізналася, що єдиним шансом народити здорову дитину є кесарів розтин, а єдиним шансом встигнути її виховати є застосування відповідної терапії. У Марини з’явилася надія, а чоловік припинив картати себе за те, що заразив дружину недугою, яку привіз із курорту. Однак методику, визнану лікарями всього світу, не визнає чернігівський лікар. Він відмовив жінку від терапії та кесаревого розтину, не залившивши дитині жодного шансу народитися здоровою. Чому — Марині незрозуміло й досі.
— Як подумаю, яке коротке життя дала своїй дитині, ненавиджу себе, — закінчує розмову Марина.
Знесилені
Оксана ще тільки збирається народжувати. Однак звернувшись до лікаря, вже стикнулася з непорозумінням. Майбутній мамі вже давно за тридцять. Різниця між першою дитиною й очікуваною другою — п’ятнадцять років. Чоловік дуже болісно пережив новину про те, що дружина ВІЛ-інфікована — він виявився цілком здоровим, а тому, погрожуючи дружині розлученням, усе тримав у найсуворішій таємниці. Аби ненароком не поширилися містом чутки, що вона йому зраджувала. Де жінка могла заразитися на ВІЛ-інфекцію, вона не знає й сама. Підозрює, що або під час відвідування стоматолога, або коли лежала раніше в лікарні. Жодних статевих стосунків з іншими чоловіками не мала.
Оксана, звичайно, теж дуже не хотіла, аби про її хворобу хтось дізнався. Але дільничний гінеколог порушив лікарську таємницю. Жінка звернулася у відповідні інстанції з захисту прав людей, що живуть із ВІЛ. Однак усе, чого вона домоглася — це відмови від неї лікаря.
Зараз Оксана шукає медика, котрий зробить їй кесарів розтин. Щоб захистити свою дитину, вона піде на будь-які радикальні методи, проте до суду не звертатиметься — і так уже занадто багато людей знають про її хворобу.
Зневірені
23-річна Олена змалку мріяла стати вчителькою. Вступила до педінституту, закінчила його з червоним дипломом. Вона вирізнялася з-поміж однокурсників тим, що чітко усвідомлювала своє завдання — сіяти в дитячих душах світле і вічне, оскільки по телевізору та навколо вони бачать лише зло. Дівчина зроду не брала до рук сигарети, спиртним не зловживала, на запитання про випадкові статеві зв’язки чи наркотики їй взагалі незручно відповідати: «Я ж вчителька. Як я можу?» Зазирнувши їй у вічі, чомусь хочеться вірити. Досі у її житті був лише один чоловік, який і зробив її ВІЛ-позитивною.
Проте сусіди та колеги Олени їй не вірять. Хоча колег у дівчини вже й нема.
— Ніколи не думала, що зі школи мене звільнять через те, що лікар не вміє тримати язика за зубами, — не приховуючи сліз каже Олена, вже колишня вчителька. Поки невідомим був статус Олени, до неї в поліклініці ставилися як до звичайної пацієнтки. Коли про хворобу дівчини дізналася її лікарка, вона відмовилася від такої пацієнтки, при цьому зіпсувавши їй усе подальше життя. Медик скористалася тим, що дівчина прописана за одною адресою, а фактично проживала за іншою, на підставі чого обслуговувалася саме в цьому медичному закладі.
— Не полінувалася прийти на моє місце проживання, аби зібрати підписи серед сусідів, буцімто я там не живу, а тим, хто відмовлявся, охоче розповідала мою таємницю, — розповідає Олена.
Коли наступного разу дівчина зустріла лікарку в коридорі поліклініки, почула на свою адресу: «Ти, бомжихо спідозна, чого тут шастаєш?!» Можете собі уявити, що таке черга біля кабінету дільничного терапевта — це люди, котрі живуть в одному районі. Звістка про статус Олени докотився до школи. І коли наступного дня вона прийшла до школи, то дізналася, що її звільнено.
Про те, що звільнення пов’язане зі статусом Олени, директор зізнався лише у приватній розмові і погоджується, що вона — гарний спеціаліст, однак їй не місце у школі. І це попри те, що ВІЛ-інфікованим за законом дозволяється працювати у всіх сферах народного господарства — освіті, медицині, закладах громадського харчування.
Стійка позиція
Як показує практика, таємницю стосовно наявності у пацієнтів ВІЛ-інфікованості розголошують здебільшого медпрацівники. Крім того, на прийомі у психолога, який займається Віл-інфікованими, пацієнт може зустрітися із людьми, котрі не зі зла увечері за чаєм обговорять: «А знаєте, кого я сьогодні бачила? Тетянку. Бідна, нещасна Тетянка захворіла на СНІД».
Згадується моторошна історія про те, як у одного з лікарів в кабінеті на стіні висів списочок із ВІЛ-інфікованими, котрі перебувають у нього на дільниці. Тож кожен пацієнт міг пошукати у ньому своїх знайомих.
Крім того, на медичній картці проставляють код, який означає діагноз людини, а тому не те, що кожен медпрацівник, а всі охочі можуть посмакувати чужим горем. Бувають випадки, коли на загальній картці стоїть напис «ВІЛ/СНІД». Самі лікарі від коментарів утримуються, адже за подібні дії в Україні передбачено кримінальну відповідальність.
***
Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці.
Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
***
На Закарпатті найменше в Україні ВІЛ-інфікованих
Від часу реєстрації першого випадку інфікування ВІЛ на Закарпатті минуло 23 роки. За цей період в області офіційно зареєстровано 315 осіб з вперше у житті встановленим діагнозом, в тому числі 69 дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками. 76 особам встановлено діагноз СНІД. 48 осіб знято з обліку у зв’язку із смертю від СНІду за весь період епіднагляду.
За минулий рік на Закарпатті зареєстровано 46 нових випадків інфікування ВІЛ. Діагноз СНІД було встановлено чотирьом особам, в тому числі одній дитині. На сьогодні на диспансерному обліку перебувають 185 ВІЛ-інфікованих, з них 15 хворі на СНІД. Дітей, народжених інфікованими матерями — 34, у шести з них діагноз підтверджено.
***
В Узбекистані лікарі заразили на ВІЛ-інфекцію 147 дітей
Майже 150 дітей в Узбекистані були заражені на ВІЛ-інфекцію з вини медичного персоналу, повідомляє «Фергана.Ру».
Незважаючи на те, що випадки зараження дітей були зафіксовані в 2007—2008 роках, широкого розголосу ці факти отримали лише в березні 2010 року.
У розпорядженні видання опинився документальний фільм, знятий «Узбектелерадіокомпанією» на замовлення Наманганської обласної прокуратури республіки після того, як відбулися суди над медиками, причетними до зараження. Судові засідання проходили в закритому режимі, а документальний фільм так і не був показаний по телебаченню.
Згідно з викладеними у фільмі фактами, у 2007—2008 роках 147 дітей були заражені на ВІЛ-інфекцію з вини працівників медзакладів Наманганської області. Причиною масового зараження стало використання нестерильних медичних інструментів. Крім того, були виявлені випадки фальсифікації та знищення медичних документів про стерилізацію обладнання. Стосовно медпрацівників порушені кримінальні справи.
На час передання справ до суду в січні 2009 року померли 14 заражених ВІЛ дітей. Під час закритих судових засідань 12 з 13 засуджених співробітників медзакладів м. Наманган отримали від п’яти до восьми років. Крім того, засуджено дев’ять лікарів і лаборантів з лікарень Наманганської області.
Журналісти намагалися привернути увагу громадськості до інциденту ще в 2008 році. Проте влада відмовилися йти на контакт зі ЗМІ. Звернення журналістів до МОЗ, МВС та Генпрокуратури республіки не дали результату.
«Фергана.Ру» вважає, що влада продовжує приховувати випадки зараження дітей на ВІЛ-інфекцію. Зокрема, ЗМІ не повідомили про кримінальну справу, порушену стосовно співробітників лікарні в Андижані, які також використовували нестерильне обладнання.
***
Виробника сиропу від кашлю оштрафували на мільйон гривень
Антимонопольний комітет України вирішив оштрафувати австрійську компанію Boehringer Ingelheim RCV GmbH & Co KG на 1 мільйон гривень за поширення оманливої рекламної інформації про лікарський засіб «Лазолван». Таке рішення АМКУ ухвалив на засіданні 16 березня.
Як встановив АМКУ, австрійська компанія Boehringer Ingelheim RCV GmbH & Co KG проводила у 2009 році в Україні низку рекламних акцій щодо просування лікарського засобу «Лазолван», у рамках яких замовила виготовлення рекламного ролика, який транслювався на українських телеканалах. У цьому ролику поширювалося твердження: «Кашель вилікує вам, звільнить подих — Лазолван». Цей слоган подавався як у звуковому, так і у візуальному виглядах, посилюючи рекламний ефект. Крім того, у ролику додавалося посилання на реєстраційні посвідчення Міністерства охорони здоров’я.
За висновками розслідування АМКУ, поширювана рекламна інформація щодо фармацевтичних властивостей препарату «Лазолван» є неточною і такою, що вводить в оману споживачів. На думку комітету, у споживачів створювалося враження, що цей лікарський засіб повністю лікує гострі та хронічні захворювання дихальних шляхів: грип, застуду, гострий та хронічний бронхіти, пневмонію.
Насправді, зазначають у АМКУ, «Лазолван» є мукалтичним засобом і вживається для полегшення відхаркування мокротиння та для секретолітичної терапії, що зменшує прояв таких застудних симптомів.
За порушення конкуруючого законодавства — поширення оманливої реклами, передбачений штраф до 5 % річного обороту компанії-порушника.
Компанія Boehringer Ingelheim RCV GmbH & Co KG, що входить до групи компаній Boehringer Ingelheim, відповідає за продаж, просування та поширення фармацевтичної продукції компанії Boehringer Ingelheim (зокрема лікарського засобу «Лазолван») в Україні. Крім того, австрійська компанія безпосередньо укладає договори купівлі-продажу та дистриб’юторські договори з оптовими українськими покупцями, що реалізують продукцію групи компанії Boehringer Ingelheim.
