Одним із найтрагічніших днів для словацького Пряшева було 20 грудня 1944 року, за місяць до очікуваного визволення від німецьких військ місто розбомбили літаки радянської Червоної Армії.
Це було не перше бомбардування, хоча попередні не принесли таких руйнувань. Передріздвяний рейд тривав близько півтори години і знищив практично усе місто. З 2050 будинків лише 350 залишилися неушкодженими.
Дані про кількість жертв різняться. Зокрема головним об'єктом для бомб була в'язниця гестапо, тільки в ній загинуло близько 120 в'язнів.
Практично всі будинки на вулицях Головній та Глінковій були зруйновані, а також будинки на вулиці Словенській. Зруйновані готелі Savoy, Imperial, Corso і Lipa, ромський квартал, костел і монастир францисканців, костел св. Мікулаша, резиденція греко-католицького єпископа Ґойдича, багато інших історичних будівель. На центральному футбольному полі залишилося три воронки, четверта бомба впала на трибуну.
Атаки з повітря тоді відчули кілька словацьких міст, але найбільше Пряшів і Нітра.
У п'ятницю 20 грудня у Пряшеві вшановували 80-ту річницю бомбардування міста Червоною армією. Заходи відбулися біля братської могили на кладовищі, а потім біля пам'ятника жертвам гестапо на Костянтиновій, де було запалено символічних 120 свічок та прозвучала молитва представників трьох церков.
На зустріч також прийшла Єва Ільковічова. Під час бомбардування загинув батько її чоловіка Олексій, відомий русинський журналіст. За що його ув'язнило гестапо, рідні так і не з'ясували.
«Вони сиділи в «Бергері» (відоме кафе , яке існує і сьогодні). Мабуть говорили по-русинськи. Гестапо їх заарештувало», – розповіла Єва Ілковічова. «Свекруха залишилася з двома малими дітьми, їй було всього 23 роки і вона вже овдовіла. Тяжка трагедія, що сталася за місяць до звільнення», – додала вона.
Після запалювання свічок присутні вирушили на лекцію доцента Людовита Петрашека та показ документального фільму «Свічки Сталіна над Пряшевом».
Над цією темою Петрашко працював давно. Він також написав книгу в якій руйнує міфи навколо бомбардування Пряшева.
«Існував міф, що це були англійці», — каже Петрашко.
"Про це бомбардування довго не можна було згадувати тому, що за ним стояла армія-визволителька. А насправді тих, кого німці посадили, росіяни просто вбили", - розповідає історик.
Про наліт літаків Червоної армії, які прибули зі сходу та з бази на південному сході Польщі під час Другої світової війни, знову стало відомо лише після 1989 року. Це була найбільша трагедія, яка спіткала Пряшів у новітній історії.
Свідки тих подій досі живуть в Пряшові, вони пережили бомбардування в дитинстві.
Гізелі Імріховій (Кобульській), на той час було вісім років. Росла в багатодітній сім'ї, мала п'ятеро братів і сестер.
Згадує як того вечора, 20 грудня, мати викупала дітей, вікна затемнили, пора було відправляти дітей спати, молодший уже спав у колясці.
«У цей момент знадвору почувся шум, потім сирена, оголосили тривогу. Мама відчинила двері в коридор, ми побачили незвично велике світло. Батько був на чергуванні, тому вона попросила дядька допомогти спустити дітей у підвал, який знаходився біля будинку», - згадує Гізела.
«Тоді на землі почалося пекло. Мені здалося, що всі біси зібралися над нашими головами і кидають з неба ланцюги. Згадую як все тряслося і шипіло навколо, потім запанувала моторошна тиша на мить, а потім усе знову повторилося. У підвалі змішувалися дитячий плач і молитви, мама з малою Оленкою на руках марно втішали нас», – додає Гізела.
Близько півтори години тривало пекло над їхніми головами. Нарешті все стихло. Проте діти продовжували плакати та горнутися до матері. Через певний час згори долинули голоси: «Ви там, живі?».
Треба було спочатку розчистити руїни, щоб можна було відкрити двері. В отворі маленька Гізела побачила свого батька і кількох сусідів, які допомогли їм вибратися.
Виявилося, що вони за цей час втратили свій будинок, його було повністю зруйновано. Так само втратили дах над головою і багато інших, які жили у цьому районі. Від їхньої будівлі залишилася лише палаюча стіна. Те, що вони залишилися живими, можна завдячували лише товстим стінам і міцному підвалу, де вдалося сховатися від бомб. У полум'ї було знищено також документи, всі збереження родини, але залишилося найцінніше – їхні життя.
Того фатального вечора загинуло щонайменше двісті мешканців Пряшова.
Гізела досі пам'ятає той жах, про який довелося так довго мовчати.
«З повагою та захопленням згадую, як у ті важкі часи мої батьки зуміли виростити нас, годувати, подбати про все, що було необхідно. Добре, що хоча б сьогодні про все це можна сказати правду», - каже 80-річна жінка.
