Саме 22 травня 1376 року королева Угорщини Єлизавета Боснійська надала поселенню Мункач право користуватися власною печаткою із зображенням Святого Мартина. Цей документ став першим офіційним визнанням Мукачева та поклав початок його історії як міста із власним символом, самоврядуванням і місцем у політичному житті середньовічної Європи.
Сьогодні така подія може здаватися звичайною адміністративною формальністю, однак у XIV столітті право на власну печатку означало значно більше. Воно давало поселенням юридичну суб’єктність, право засвідчувати документи, брати участь у торгівлі та формувати елементи місцевого самоврядування.
На той час Мукачево було невеликим прикордонним поселенням біля важливого переходу через Карпати. Його стратегічне значення визначало розташування — через долину Латориці проходили торгові шляхи між сходом і заходом Європи. Контроль над ними означав вплив, прибутки та військову перевагу.
Історики вважають, що вже у XII–XIII століттях на Замковій горі існували перші укріплення, створені після монгольської навали. Тоді це була сувора прикордонна фортеця, яка контролювала долину та захищала торговий шлях. Згодом саме тут постане замок Паланок.
У час, коли Європа ще оговтувалася після епідемії чуми, Угорське королівство династії Анжу переживало період політичного зміцнення. Закарпаття залишалося важливою прикордонною територією, тому королівська влада приділяла особливу увагу розвитку та юридичному оформленню місцевих поселень.
Особливе значення мав і вибір покровителя міста. Святий Мартин Турський — один із найшанованіших святих середньовічної Європи, римський воїн, який, за легендою, поділився своїм плащем із замерзлим жебраком. Його вважали символом милосердя, захисту подорожніх і допомоги нужденним.
У середньовічному Угорському королівстві культ Святого Мартина був надзвичайно поширеним, а для торгового прикордонного міста такий образ мав особливе значення. Саме він став основою міського герба та символом Мукачева на століття вперед.
Вже наприкінці XIV століття Мукачево вступило у новий етап розвитку. У 1396 році місто й замок перейшли під владу князя Федора Корятовича, з ім’ям якого пов’язують масштабну перебудову фортеці, розвиток міста та заснування монастиря.
Проте саме грамота 1376 року заклала основу цього майбутнього розвитку. Без офіційного статусу, власної печатки та символу Мукачево могло залишитися одним із багатьох невеликих поселень на карті королівства.
Цікаво, що образ Святого Мартина продовжив жити у міському просторі навіть через століття. У 1800 році Ервін Шенборн-Бухгейм подарував мукачівському римо-католицькому храму картину із зображенням святого. У 1920 році цей символ з’явився на фасаді Торгової академії, а у 1943-му — на гербі, створеному скульптором Реже Ортманном для будинку, зведеного на місці рідної оселі художника Міхая Мункачі.
Сьогодні грамота Єлизавети Боснійської залишається не просто архівним документом, а символом народження міської ідентичності Мукачева. Понад шість століть потому образ Святого Мартина продовжує бути частиною герба, офіційної символіки та історичної пам’яті міста.
22 травня 1376 року стало днем, коли Мукачево отримало право бути собою — із власним знаком, власною історією та власним місцем у Європі.
