У п’ятницю, 11 лютого, в селі Шаланки, що на Виноградівщині, відбулося урочисте відзначення події, яка увійшла в історію Угорщини, та, на жаль, й досі мало знана в наших краях. Загалом це проблема вивчення місцевої історії, яку практично не знають сучасні молоді люди. Що вже казати про старше покоління, яке виросло на «історії СРСР», в якій учні величезної держави вчили про повстання якогось далекого башкіра Салавата Юлаєва, та не знали, що відбувалось у власному місті чи селі. Тільки завдячуючи
Так, уже не перший рік на Берегівщині, Виноградівщині та Іршавщині місцеві активісти з культурно-просвітницьких організацій разом із своїми колегами з Угорщини влаштовують яскраві дійства, присвячені подіям 1703—1711 рр., національному повстанню проти династії Габсбургів, в якому, окрім угорців, брали участь й інші народи імперії, насамперед русинські селяни (куруци) з території сучасного Закарпаття. Перші великі виступи повстанців відбулися у Берегсасі (тобто Берегово можна називати колискою антигабсбурзької революції), перше бойове хрещення куруци мали поблизу Вилока, серйозний бій із захисниками імперії відбувся на Іршавщині, в місцевості, де нині розташувався санаторій «Боржава». В історію не лише Угорщини, а й Європи увійшли Мукачівський та Ужгородський замки, а ще зруйнований, на жаль, згодом пороховим вибухом замок у Хусті. А село Шаланки стало місцем, де Ференц Ракоці ІІ разом із однодумцями – керманичами повстання зібралися разом востаннє. Успішне на початку національне повстання видихалось – далися взнаки нерівність сил регулярних військ та селян, внутрішні чвари угорської знаті, яка в боротьбі проти австрійського монарха мала матеріальний інтерес, втома від війни. Очікувана допомога від Франції, політичного суперника Австрії, не виправдала сподівань повстанців. Втративши в боях практично всі раніше визволені землі, Ференц Ракоці сконцентрував свої сили в регіоні від Самару (Сату-Маре) до Мункача (Мукачево), де мав велику підтримку місцевого населення.
Нинішнє село Шаланки на той час мало статус містечка, із власним гербом та печаткою, на яких на щиті, обвитому декоративним вінком, зображені три зуби дракона. Саме село під назвою «Salanch» вперше згадується в 1332 році, вочевидь, походить від прізвища Шаланк. У хроніках угорського історика Анонімуса згадується, що в ІХ столітті в долині між Дунаєм та Тисою правив володар на ім’я Шалан (або Чалан). За іншою версією, назва походить від якогось турецького слова. 11 лютого 1711 року в місцевому реформатському храмі Ференц Ракоці ІІ провів останній з’їзд (сейм) очільників повстання. Повстанці вирішили відхилити запропоновані австрійським імператором умови миру та уповноважили свого керманича шукати допомоги у Росії, як противаги габсбурзької імперії. Через десять днів Ференц Ракоці ІІ виїхав до Польщі, аби зустрітися там з російським імператором Петром І та просити в нього військової допомоги (таємний договір про співпрацю між Росією та повсталою Угорською державою був підписаний послами обох сторін чотирма роками раніше). Втім, російський самодержець не ризикнув починати нової війни, не закінчивши більш важливої для нього Північної війни за панування на Балтиці, відтак угорське повстання залишилося без допомоги. На гірше це чи на краще – можна тепер лише гадати, розважаючись популярними нині іграми в «альтернативну історію». Слід лише додати, що за спиною Ракоці повстале дворянство вирішило домовитися про мир із Габсбургами, і таким чином невдовзі революція була згорнута. Тільки захисники Мукачівського замку оборонялись аж до 22 червня 1711 року, попри офіційну капітуляцію.
Відтворити драматичні події 300-річної давнини вирішили організатори свята в Шаланках, серед яких – нове керівництво села, національні організації угорців Закарпаття, гості з Угорщини, які традиційно беруть участь у подібних заходах тощо. У визначений час біля історичного храму зібралися учасники костюмованої ходи – в одязі XVIII століття, прикрашеному шкірами, із топірцями та навіть моделями тогочасних рушниць. Колишній голова угорського села Торпа Бейло Келемен уже відомий і в наших краях як «виконуючий обов’язки» одного з перших ватажків повстання Есе Томаша, з образом якого він, здається, вже зрісся. Ференца Ракоці ІІ зіграв актор Берегівського угорського драматичного театру Андрій Качур, який для цього осідлав коня. В ролі русинського куруца, в гуні та з бойовим топірцем, виступив громадський активіст з Іршавщини Денис Добра. Протрубили бойові сурми, і колона від будівлі храму вирушила до місця урочистого мітингу. Слід сказати декілька слів про сам храм, який по праву вважається одним з найдавніших на Закарпатті. Дерев’яна церква була збудована католиками в XIV столітті, в XVI стала реформатською, кілька разів за свою історію горіла, в 1789 році, після чергової пожежі, була зведена з каменю, опісля ще кілька разів перебудовувалася. Про події 1711 року нагадує напис всередині храму.
Після урочистого мітингу поблизу місцевої школи було влаштоване традиційне закарпатське святкування – із бограчем, гарячим вином, смаженням м’яса та сала тощо. Журналісти ж мали нагоду познайомитись з організатором свята, новообраним головою Шаланок Віктором Альохіним. Імпровізоване інтерв’ю відбулося в стародавньому підвалі, що залишився від давно зруйнованого палацу Баркоці. Пан Альохін як підприємець займається виноробством, має великі плани на туризм. Перш за все журналістів зацікавило незвичне для Закарпаття прізвище – виявилось, батько голови Шаланок родом з російського Оренбурга, який колись служив у нашому краї, а мати – місцева угорка, сам Віктор Альохін є уродженцем Шаланок. Вочевидь, через своє походження прагне зробити ставку не лише на внутрішнього туриста та гостей з Угорщини, але й з Росії. А останні все більше цікавляться Закарпаттям, приїздять до нас попри відсутність спеціально розроблених російськими турагентствами турів, попри часом маразматичну агітацію деяких російських ЗМІ, в яких у Західній Україні за російську мову б’ють і викидають з автобусів. Об’єкт з назвою «Алёхинская усадьба», певно, приємно здивує таких туристів, а от як поставляться до нього туристи українські, ще питання. До речі, на святкуванні була делегація з Білгородської області РФ, і це вже не перший візит росіян до Шаланок. Що ж, треба звикати до Росії як одного із суб’єктів глобалізації…
У планах Віктора Альохіна – відродження палацу одного з володарів села графа Баркоці, який нині існує хіба в зображеннях на картинах у старовинному підвалі. Над пивницею нині надбудовано щось у «колгоспному» стилі (власне, тут і містилась будівля колишнього колгоспу). Якщо планам сільського голови суджено збутися, то це буде перший у сучасній історії Закарпаття прецедент реконструкції зруйнованого вщент пам’ятника архітектури. Стосовно інших задумів щодо розвитку Шаланок, охайного села з понад трьома тисячами мешканців (зокрема, як цікавої зупинки на шляху багатостраждальної вузькоколійки), то новий сільський голова каже – дайте трохи часу і все побачите.
