630 днів жаху у полоні: історія закарпатського прикордонника, який захищав Маріуполь (ФОТО, ВІДЕО)
10721
ФК «Поляна» уже вдруге здолала у фіналі лідера закарпатського футболу останніх років.
9 травня у Берегові відбувся фінальний поєдинок Кубка Закарпаття з футболу – на «рідному» полі СК «Берегвідейк» (Берегово) зустрівся з ФК «Поляна» (с. Поляна).
«Берегвідейк» – вже титулована команда. У 2010 році завоювала Кубок України з футболу серед аматорів, у 2011 – стала чемпіоном Закарпаття. Такі зміни пов’язують із хорошим фінансуванням та підбором гравців, в тому числі з команд вищого дивізіону. Адже серед керівництва команди і головних спонсорів – очільник Берегівщини Ігор Свищо (президент), мер Берегова – Іштван Гайдош (почесний президент), обласний депутат Степан Медвідь (директор).
«Поляна» вже зустрічалася з «Берегвідейком» у фінальному двобої за Кубок Закарпаття - у 2009 році футболісти із Свалявщини перемогли берегівчан з рахунком 2:0. Президент клубу – Іван Дрогобецький, голова села Поляна. Село – багате, в першу чергу через розвиток туризму, тут знаходиться чимало відомих санаторіїв та приватних пансіонатів.
Вирішальну гру у Берегові відвідали поважні гості, заради цього навіть «пожертвували» важливим матчем «Говерла-Закарпаття» проти «Металурга», що проводився одночасно в Ужгороді. На VIP-трибуні – «губернатор» Закарпаття Олександр Ледида, його перший заступник Іван Бушко, начальник обласної міліції Віктор Русин, голова Федерації футболу Закарпаття Михайло Ланьо та інші.
На стадіоні «Дружба» було спекотно. Трибуни повні. Ліворуч розмістилися фанати «Поляни», праворуч – «Берегвідейка». Керівники «Берегвідейка» були налаштовані лише на перемогу, тим паче на власному полі. Тому, мабуть, і запросили обласне начальство.
Однак у першому таймі рахунок так і не було відкрито. Футболісти обох команд грали якось мляво – мабуть таким був тактичний хід, берегли сили на другу половину зустрічі. «Якщо буде нічия – «Поляна» виграє по пенальті, вони влучніше б’ють», – зауважив наприкінці першого тайму один вболівальник з трибуни берегівчан. Під час перерви лише деякі спустилися у кафе, де зібрані всі кубки господарів, розміщено фотографії, атрибутика. «Пиво тут дороге, треба було з собою взяти», – наголосив один фанат. У перерві на поле вийшли танцюристи.
Тоді перший заступник «губернатора» Закарпаття Іван Бушко вручив нагороди ветеранам футболу Берегівщини – Степану Рейті, Йосипу Чоловінцю, Юрію Бенедеку та Юрію Гаді. Це грамоти та недорогі мобільні телефони Nokia 1280. Ех, цей солодкий смак виборчих перегонів…
Другий тайм матчу справді був цікавішим. Вже хвилин через десять від початку м’яч потрапляє у сітку воріт «Берегвідейка». На трибунах кажуть, що тепер полянці затягуватимуть із часом. Гра значно пожвавилася. Але футболісти багато разів падають, хапаються за побиті ноги. Місцевий коментатор Піткін раптово переходить на угорську мову і кричить: «Берегвідейк, вперед!»
Лише за 10-15 хвилин до кінця гри рахунок зрівнявся – через штрафний. Однак це не допомагає господарям – і «Поляна» знову заганяє м’яча у ворота супротивника. 2:1. З трибун вже спускаються вболівальники – гру практично завершено.
Лунає фінальний свисток. «Полянці» мабуть і самі не вірять у одержану перемогу. «Значить не все ще куплено!», – лунає від когось з них. У багатьох здивовані обличчя. «Де шеф, де шеф?» – кричать. Починають підкидати Івана Дрогобецького у повітря. В останню мить він встигає зняти сонцезахисні окуляри.
Диплом учасника фіналу Михайло Ланьо вручає Ігорю Свищо, президенту СК «Берегвідейк». Золоту бутсу Іван Бушко – капітану команди. Потім з Віктором Русином починають роздавати срібні медалі гравцям.
Золоті медалі та перехідний Кубок переможцям вручає Олександр Ледида та Михайло Ланьо. У губернатора та його заступника на грудях – строката георгіївська стрічка на честь Дня Перемоги. Спортивний коментатор Степан Селменський об’являє, що Кубок Закарпаття дістався ... команді «Берегвідейк». На трибунах сміються. Той одразу виправляється.
Один з гравців команди «Поляна» тримає кубок та хоче сфотографуватися разом із сином. Той плаче, тулиться до матері. Потім все-таки підходить. Один гравець «Берегвідейка» теж тримає на руках маленького хлопчика. У нього на шиї – срібна медаль батька.
«Це не гра – це пародія», – скаржиться вголос на виході одна з жінок. Каже, що дружина гравця з «Берегвідейка». Звинувачує суддю, потім каже, що деякі з футболістів сачкували – не давали пас. Кричить на одного з них. Поруч сидять інші жінки футболістів, спокійно п’ють пиво. «Я не розумію як так можна грати, де справедливість», – не вщухає жіночка. Її чоловік підходить, мовчки витирає спітніле обличчя і прямує до машини. Начальство теж сідають по автівках і їдуть геть.
«Такої видовищної гри не бачив вже багато років», – наголосив зрештою один журналіст.
